Рекомендація № к(84) 15 Комітету Міністрів державам-членам стосовно публічно-правової відповідальності за причинену шкоду

Сб, 02/07/2009 - 23:55 — Консультант

 

(Прийнята Комітетом Міністрів 11 вересня 1984 року на 375-й нараді заступників міністрів)

Комітет Міністрів, керуючись положеннями статті 15.Ь Статуту Ради Європи,

враховуючи те, що мета Ради Європи полягає в досягненні більшого єднання між її членами;

виходячи з того, що дедалі зростає ряд сфер, в які органи державної влади здійснюють своє втручання, та з огляду на те, що іноді в своїй діяльності вони впливають на права, свободи та інтереси осіб і можуть таким чином завдати їм шкоди;

вважаючи, що, оскільки органи державної влади служать сус­пільству, останнє повинне гарантувати відшкодування такої шкоди у випадку неправомірного її завдання відповідним особам;

нагадуючи про загальні принципи, викладені в Резолюції (77) 31, які забезпечують захист особи стосовно актів адміністративних органів влади, та про принципи стосовно реалізації дискреційних повноважень адміністративними органами влади, викладені в Рекомендації № К (80) 2;

вважаючи за доцільне забезпечити захист осіб у сфері публічно-правової відповідальності,

рекомендує урядам держав-членів:

а. у своєму праві й практиці керуватися принципами, викладеними в додатку до цієї Рекомендації;

Ь. розглянути доцільність створення у своєму внутрішньому порядку, якщо це необхідно, відповідного механізму, який би не допускав невиконання органами державної влади своїх обов'язків з відшкодування шкоди через нестачу коштів.

 

            Додаток

                         Сфера застосування і дефініції

1.Ця Рекомендація застосовується у сфері публічно-правової відповідальності, тобто вимагає від органів державної влади відшкодовувати шкоду, яку вони завдали своїми актами, і вимагає здійснювати це або шляхом компенсації, або в будь-який інший відповідний спосіб (надалі - «відшкодування»).

2. Термін «орган державної влади» означає:

а. будь-який публічно-правовий суб'єкт будь-якого виду чи рівня (включаючи державу, регіон, провінцію, муніципалітет, незалежний публічно-правовий суб'єкт); та

Ь. будь-яку приватну особу під час здійснення нею повноважень офіційної влади.

3.       Термін «акт» означає будь-який захід або невжиття заходу/ заходів, що, з огляду на свій характер, безпосередньо впливає на права, свободи чи інтереси осіб.

4.       До актів, яких стосується ця Рекомендація, належать:

а. нормативні акти, прийняті при здійсненні регуляторних повноважень;

Ь. адміністративні акти, які не є регуляторними; с. фізичні дії.

5.       До актів, що охоплюються пунктом 4, належать також акти судових органів, які видані не на виконання судової функції.

6.       Термін «потерпіла особа» означає особу, яка зазнала шкоди, або будь-яку іншу особу, яка має право вимагати відшкодування.

                      Принципи

/

Мають забезпечуватися гарантії відшкодування шкоди, спри­чиненої особі актом, який є результатом недотримання органом державної влади у своїх діях стосовно цієї потерпілої особи норм та стандартів, дотримання яких було розумно очікувати від цього органу з огляду на право. Презумпція наявності такого акту виникає у випадку порушення усталеної правової норми.

II

1. Навіть якщо умови, викладені в принципі І, не задоволене, гарантії відшкодування мають забезпечуватися у випадку, коли явно несправедливим було б покладати тягар, пов'язаний зі спричиненою шкодою, лише на потерпілу особу в той час, коли мають місце такі обставини: даний акт відповідає загальним інтересам, шкоди зазнала лише одна особа чи обмежена кількість осіб, акт мав виключний характер чи шкода являла собою виключний результат даного акту,

 

2. Цей принцип може застосовуватись лише до певних категорій актів.

III

Якщо потерпіла особа зазнала шкоди, серед іншого, також і через свою власну поведінку або внаслідок невикористання засобів правового захисту, розмір відшкодування такої шкоди може бути зменшено відповідним чином або у відшкодуванні їй може бути відмовлено.

Те ж саме правило має застосовуватися у випадку, коли спри­чиненню шкоди сприяла особа, за яку потерпіла особа несе від­повідальність відповідно до національного законодавства.

IV

Здійснення права на судове оскарження акту органу державної влади не повинно обмежуватись вимогою попереднього оскарження дій відповідного представника/посадової особи цього органу.

Якщо закон передбачає, що перед порушенням судового про­вадження має використовуватися адміністративна процедура при­мирення, така умова не повинна перешкоджати доступу до судового розгляду.

V

Відшкодування згідно з принципом І має надаватися в повному обсязі; при цьому мається на увазі, що категорії (види) шкоди, характер та форми відшкодування визначаються національним правом.

Відшкодування згідно з принципом IIможе бути лише частковим згідно з принципами справедливості.

VI

Рішення з надання відшкодування мають виконуватися з макси­мальною оперативністю. Це повинно забезпечуватися відповідними бюджетними або іншими заходами.

Якщо національне право передбачає спеціальну процедуру з виконання таких рішень, вона має бути достатньо доступною і забезпечувати оперативність такого виконання.

VII

Норми щодо обмеження строків звернення за відшкодуванням шкоди, та момент, з якого починається сплив цих строків, не повинні перешкоджати ефективному здійсненню права на звернення за відшкодуванням.

VIII

Громадянство потерпілої особи не повинно становити підстави для будь-якої дискримінації при вирішенні питань публічно-правової відповідальності.

2. Цей принцип може застосовуватись лише до певних категорій актів.

III

Якщо потерпіла особа зазнала шкоди, серед іншого, також і через свою власну поведінку або внаслідок невикористання засобів правового захисту, розмір відшкодування такої шкоди може бути зменшено відповідним чином або у відшкодуванні їй може бути відмовлено.

Те ж саме правило має застосовуватися у випадку, коли спри­чиненню шкоди сприяла особа, за яку потерпіла особа несе від­повідальність відповідно до національного законодавства.

IV

Здійснення права на судове оскарження акту органу державної влади не повинно обмежуватись вимогою попереднього оскарження дій відповідного представника/посадової особи цього органу.

Якщо закон передбачає, що перед порушенням судового про­вадження має використовуватися адміністративна процедура при­мирення, така умова не повинна перешкоджати доступу до судового розгляду.

V

Відшкодування згідно з принципом І має надаватися в повному обсязі; при цьому мається на увазі, що категорії (види) шкоди, характер та форми відшкодування визначаються національним правом.

Відшкодування згідно з принципом IIможе бути лише частковим згідно з принципами справедливості.

VI

Рішення з надання відшкодування мають виконуватися з макси­мальною оперативністю. Це повинно забезпечуватися відповідними бюджетними або іншими заходами.

Якщо національне право передбачає спеціальну процедуру з виконання таких рішень, вона має бути достатньо доступною і забезпечувати оперативність такого виконання.

VII

Норми щодо обмеження строків звернення за відшкодуванням шкоди, та момент, з якого починається сплив цих строків, не повинні перешкоджати ефективному здійсненню права на звернення за відшкодуванням.

VIII

Громадянство потерпілої особи не повинно становити підстави для будь-якої дискримінації при вирішенні питань публічно-правової відповідальності.