Стаття 31, Порядок вирішення питання про відвід (самовідвід)

Чт, 02/05/2009 - 23:09 — Консультант

 

1. У разі заявлення відводу (самовідводу) суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

2. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

3. Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід (самовідвід) окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

1. У відповідності з ч. 1 ст. 31 Кодексу адміністративного судо­чинства України в разі заявлення відводу (самовідводу) суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати по­яснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі. Слід зазначити що як  у попередній, так і в цій статті в законі не зазначено чи відвід, або самовідвід має викладатися у письмовій чи усній формі, чи оголошуватися усно та викладатися письмово і приєднуватися до матеріалів справи. Як свідчить практика адміністративного судо­чинства, відвід (самовідвід) особою заявляється усно, але при цьому підстави відводу викладаються у письмовій формі, де мотивується така заява разом із доданими до неї доказами і подається суду та при­єднується до матеріалів справи. Це не суперечить і усній формі відводу і самовідводу.

Якщо особі заявлено відвід або особою заявлено самовідвід, то суд повинен вислухати цю особу. Але законодавець робить акцент, що така думка може бути висловлена лише у тому випадку, якщо особа бажає дати свої пояснення, у протилежному випадку суд не може зобов'язати її до цього. Щодо думки осіб, які беруть участь у справі, з приводу заявленого відводу, то суд також вислуховує їхню думку. Але таку думку вони висловлюють у будь-якому випадку, тому що положення, яке має місце у цій нормі - «якщо вона бажає дати пояснення», стосується лише особи, якій заявлено цей відвід або вона заявила самовідвід, а не осіб, які беруть участь у справі. Водночас думка інших осіб може мати велике значення, коли відвід буде заявлений через особливі родинні або сімейні особисті стосунки таких осіб із судом. Тобто такі особи можуть спростувати подану інформацію або підтвер­дити її, але суд не може і не повинен виправдовуватися у таких випадках.

Отже, питання про порядок відводу і самовідвідводу учасників судового процесу, зазначених у ст. 27 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядається з дотриманням процесуальної форми, встановленої законом. Серед передбачених у ст.ст. 27, 28, 29 Кодексу адміністративного судочинства України є такі підстави, що вимагають відвести члена суду або учасника судового процесу, названого ст. 27 Кодексу адміністративного судочинства України, без обговорення. Цими підставами є участь судді у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи у якості представника, секретаря судового засідання, свідка, експерта, спеціаліста, перекладача; родинні відносини суддів між собою або із стороною чи іншими особами, які беруть участь у справі; підстави, передбачені ст. 28 Кодексу адміністра­тивного судочинства України. Якщо заява про відвід ґрунтується не на зазначених фактах, суд повинен з'ясувати достатність підстав для відводу (самовідводу) відповідних осіб.

2. У відповідності з ч. 2 ст. 31 Кодексу адміністративного судо­чинства України питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

У зазначеній частині статті розглядаються різні випадки відводу. По-перше, якщо відвід був заявлений судді-головуючому при Одноособовому розгляді справи, то цей суддя сам у нарадчій кімнаті вирішує заявлений йому відвід та постановляє ухвалу про відмову в аадоволенні такого відводу чи в задоволенні такої заяви. По-друге, якщо справа в першій інстанції слухається колегіально, тобто в складі Трьох суддів, то можливі такі процесуальні конструкції: 1) відвід може бути заявлено судді-головуючому, тоді головуючий залишається в залі судового засідання, а інші два судді виходять до нарадчої кімнати, де Вирішують питання відводу судді-головуючому, останній залишається в залі судового засідання до оголошення ухвали про задоволення Відводу чи відмову; 2) якщо відвід заявлено одному із суддів, він залишається в залі судового засідання, а головуючий і інший суддя виходять до нарадчої кімнати для вирішення заяви про відвід; 3) якщо підвід заявлено усьому складу суду, то суддя-головуючий та інші два Судді виходять до нарадчої кімнати для вирішення заяви про відвід, який вирішується простою більшістю голосів.

Сприймаючи можливий конфлікт між особою, яка заявила відвід, та суддею, який сам не прийняв заявлений йому відвід, можна говорити, що ухвала суду про відмову у задоволенні заявленого відводу ие оскаржується, оскільки не перешкоджає подальшому розгляду справи. Але неприйняття відводу тим суддею, якому заявлено відвід, має його спонукати до постановлення обґрунтованого та законного рішення адміністративного суду (ухвали або постанови), оскільки в Іншому випадку його дії щодо винесення незаконного рішення будуть оцінюватися як навмисні.

Позиція суду має бути лояльною до задоволення заявленого відводу, оскільки до цього спонукає ст. З Конституції України, а також задоволення відводу допоможе уникнути конфлікту між суддею та особою, яка бере участь у справі.

3. У відповідності з ч. З ст. 31 Кодексу адміністративного судо­чинства України ухвала за наслідками розгляду питання про відвід (самовідвід) окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи. Зазначені положення свідчать про те, що такий конфлікт між особою, яка заявила відвід та суддею, який сам не прийняв заявлений йому відвід, не є доказом упередженості судді. Проте, не прийняття відводу суддею або складом суду, яким заявлено відвід, повинен спонукати їх до постановляння законного й обґрунтованого рішення (постанови, ухвали). З врахуван­ням зазначеного, заперечення проти такої ухвали щодо відводу особою може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.