Стаття 15. Мова, якою здійснюється адміністративне судочинство

Чт, 02/05/2009 - 15:41 — Консультант

 

1.      Адміністративне судочинство здійснюється державною мовою.

2.      Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

3.      Судові документи складаються державною мовою.

1. У відповідності з ч. 1 ст. 15 Кодексу адміністративного судо­чинства України адміністративне судочинство здійснюється держав­ною мовою. Це означає, що суд у спілкуванні з учасниками адміністра­тивного процесу зобов'язаний застосовувати українську мову. Крім того, за загальним правилом учасники адміністративного процесу також повинні в спілкуванні в межах адміністративного процесу користуватися українською мовою. Це стосується як усного, так і письмового спілкування.

Зі змісту ст. 10 Конституції випливає, що державною мовою України є українська мова. Отже, це підтверджує зазначений принцип. Цей принцип також одержав своє законодавче закріплення в Законі України «Про судоустрій України». Так, у відповідності зі ст. 10 цього Закону судочинство в Україні провадиться державною мовою. Застосу­вання інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і в порядку, визначених законом. Мова судочинства визначається також ст. 21 Закону України «Про мови в Україні». Так, ст, 20 передбачено можливість застосування мов більшості населення для окремої місцевості. Цей принцип відповідає вимогам ст. 10 Конституції України, як передбачає всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, яка гарантує вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України. Крім того, встановлення національної мови судочинства випливає з принципів Загальної декларації прав лю­дини тощо. Декларація про державний суверенітет України затверджує пріоритет загальнолюдських цінностей, так само як і духовних цінностей кожного народу, забезпечує мовний суверенітет кожного народу і кожної особистості незалежно від походження людини, її соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, ставлення до релігії і місця проживання.

2. У відповідності з ч. 2 ст. 15 Кодексу адміністративного судо­чинства України особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом. Це означає, що особа, яка бере участь у справі, яка не володіє, або недостатньо володіє державною мовою, то вона має право застосовувати в межах адміністра­тивного процесу рідну мову або мову, якою вона володіє, користуючись при цьому послугами перекладача, якого суд залучає своєю ухвалою (як правило за рахунок такої особи). В цьому випадку, коли суд виявить, що особа недостатньо володіє державною мовою, суд зобов'язаний запропонувати їй запросити перекладача. Витрати, пов'язані із залученням перекладача, можуть бути оплачені за рахунок Державного бюджету в разі звільнення судом особи від сплати цих витрат або зменшено їх розмір, виходячи з майнового стану особи. Крім того, и Державного бюджету України оплачуються витрати на

перекладача, який залучений з ініціативи суду (ч. 1 ст. 88 та ч. 4 ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 6) покладає на державу обов'язок забезпечити особі реальну можливість користуватися послугами перекладача. Незабезпечення такої можливості буде порушенням права особи на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією. Тому в разі неплато­спроможності особи суд повинен відстрочити чи розстрочити оплату витрат, пов'язаних, із залученням перекладача тощо.

Отже, враховуючи зазначене положення ч. 2 ст. 15 указаного Кодексу та ст. 18 Закону України « Про мови в Україні », у відповідності з якими, крім української мови, якою ведеться судочинство в Україні, воно може здійснюватись національною мовою або мовою, прийнятою для більшості населення даної місцевості, суд вправі, якщо сторони не володіють мовою судочинства цієї місцевості, вести судовий процес іншою мовою, прийнятою для всіх учасників процесу, постановивши про це відповідну ухвалу.

У відповідності зі ст. 68 Кодексу адміністративного судочинства України для осіб, які не володіють українською мовою, надається перекладач. Такою, що не володіє мовою, якою провадиться судо­чинство, вважається особа, яка не розуміє, або погано розуміє звичайну розмовну мову, не може вільно нею спілкуватися.

3. У відповідності з ч. З ст. 15 Кодексу адміністративного судо­чинства України судові документи складаються державною мовою. Отже, це означає, що незалежно від того, якою мовою провадиться судочинство, на суд покладено обов'язок  усі судові документи складати державною мовою.

Документи, які складають суд чи службовець суду, а саме судові повістки, різноманітні судові рішення, виконавчі листи, журнал судового засідання, протоколи про вчинення окремих процесуальних дій і таке інше, повинні бути підготовлені державною мовою. Суд не зобов'язаний забезпечити переклад цих документів мовою, якою користується особа, що не володіє державною мовою (переклад судових документів для такої особи здійснює перекладач відповідно до домовленості між ними).

Принцип державної мови судочинства - це конституційний принцип, який гарантується державою, тому його порушення є підставою для скасування судового рішення, оскільки особа, не знаючи мови судочинства, не могла розуміти сутність процесу та процесуальну

діяльність, здійснювану судом, та адекватно реагувати на те, що відбувалося у судовому засіданні, а це певною мірою могло вплинути на реалізацію нею своїх прав щодо доведення суду своїх вимог і заперечень на засадах змагальності.