Стаття 5. Законодавство про адміністративне судочинство

Чт, 02/05/2009 - 10:51 — Консультант

 

1. Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Провадження в адміністративних справах у сфері державних закупівель здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

(Частину другу статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 424-У від 01.12.2006)

1. У відповідності з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода

на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Цей припис ч. 1 зазначеної статті означає, що вирішення судових спорів між громадянами і органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління адміністративне судочинство здійснює відпо­відно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, адміністративне судочинство підпорядковується насамперед принципам, які закріплені у Конституції та мають безпосередній влив на здійснення правосуддя в Україні. Конституційні принципи нині знайшли своє відображення в Кодексі адміністра­тивного судочинства України, зокрема: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 125 Конституції), принцип колегіальності і одноосібності розгляду адміністративних справ (ст. 129 Конституції), незалежність суддів і підкорення їх тільки закону (ст. 129 Консти­туції) , державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 7 Конституції), здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями і присяжними (ст. 127 Конституції), рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) та ін.

Уч. 1 ст. 5 цього Кодексу також наголошується, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до коментованого Кодексу та до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України. Так, міжнародний договір України, відповідно до Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України» - це договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Статтею 19 зазначеного Закону встановлений порядок дії міжнародних договорів України на території України, відповідно до якої чинні міжнародні договори України, згода на обов 'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо відповідним міжнародним договором України, який набрав чинності,-встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Але при цьому треба обов 'язково враховуватистатті 1,8,9 Конституції, адже і в цьому випадку при вирішенні спору по суті пріоритет мали норми Конституції України. Не потрібно забувати при аналізі ч. 1 ст. 5 цього Кодексу, що раніше спори з публічно-правових відносин розглядалися в порядку цивільного судочинства, та з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України ці справи почали розглядатися адміністра­тивними судами, отже, положення міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, має розгляда­тися стосовно компетенції адміністративних судів. Зокрема, Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах Держав-членів Співдружності Незалежних Держав, ратифікована Законом України від 10.11.94 р. № 240/94-ВР із змінами згідно з Протоколом від 29.03.97 р., встановлює правила розгляду спорів, у яких однією із сторін має стати іноземець або особа без громадянства, яка постійно мешкає на території однієї із держав тощо. Міжнародні договори про взаємну допомогу у цивільних і сімейних справах, укладені Україною або в яких вона може вважатися правонаступником СРСР:

• Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах. Угоду ратифіковано Законом від 22.09.2005 р. № 2910-ІУ (ВВР. - 2006. - № 1. - Ст. 5);

• Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 22.09.2005 р. № 2911-ІУ (ВВР. - 2006. - № 1. - Ст. 6);

• Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 07.09.2005 р. № 2823-ІУ;

• Договір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 04.06.2004 р. № 1758-ІУ (ВВР. - 2004. - № 36. - Ст. 439);

• Договір між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 10.12.2003 р. № 1368-ІУ (ВВР. - 2004. - №15.-Ст. 223);

• Угода між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах. Угоду ратифіковано Законом від 22.11.2002 р.№244-ІУ;

•   Договір між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 07.09.2005 р. № 2822-ІУ;

•   Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 10.01.2002 р. № 2926-Ш (ВВР. - 2002. - № 23. - Ст. 146);

•   Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 10.01.2002 р. № 2927-ІН (ВВР. - 2002. - № 23. - Ст. 147);

•   Угода між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах. Угоду ратифіковано Законом від 05.07.2001 р. № 2605-Ш;

•   Договір між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах. Договір ратифіковано Законом від 02.11.2000 р. №2081-111;

•   Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 02.11.2000 р. № 2080-ПІ;

•   Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах. Договір ратифіковано Законом від 05.11.1998 р. № 238-ХІУ;

•   Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 01.11.1997 р. № 471/96-ВР;

•   Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 22.11.1995 р. № 471/96-ВР;

•   Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 22.11.1995 р. № 450/95-ВР;

•   Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 22.11.1995 р. № 451/95-ВР;

•   Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом від 10.11.1994 р. № 238/94-ВР;

•   Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних

справах. Договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 р. № 3737-ХП;

•   Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3941-ХП;

•   Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 05.02.1993 р. № 2996-ХП;

•   Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Народною Демократичною Республікою Ємен про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах (Москва, 06.12.1985 р.);

•   Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сірійською Арабською Республікою про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах (Москва, 15.11.1984 р.);

•   Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Туніською Республікою про правову допомогу у цивільних і криміналь­ них справах (Москва, 26.06.1984р.);

•   Конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Італійською Республікою про правову допомогу у цивільних справах №4210 (Рим, 25.01.1979 р.);

•   Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Фін­ ляндською Республікою про правовий захист і правову допомогу у ци­ вільних, сімейних і кримінальних справах (Хельсінкі, 11.08.1978 р.);

•   Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Народного Республікою Албанією про надання правової допомоги у цивільних, сімейно-шлюбних і кримінальних справах (Москва, 30.06.1958 р.);

•   Угода між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Францією про передачу судових і нотаріальних документів і виконання судових доручень у цивільних і торгових справах (Париж, 11.08.1936 р.) тощо.

Таким чином, аналізуючи ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно констатувати, що складовою адміні­стративної юстиції є адміністративне судочинство, тобто урегульо­вана законом діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. Отже, адміністративне судо­чинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, які відносяться до компетенції адміністративних судів. Також для з'ясування положеньч. 1 ст. 5 цього Кодексу потрібно ще в загальних рисах розглянути нормативно-правові акти, які визначають різні положення і пріоритети адміністративного судочинства. Без цих нормативно-правових актів неможливо дати розгорнуте коментування зазначеної частини ст. 5. Так, Конституція України є правовим актом найвищої юридичної сили, яким визна­чаються: 1) місце судової влади у системі органів державної влади; 2) вимоги, що пред'являються до порядку формування і здійснення судової влади; 3) засади судової системи; 4) основні засади діяльності судів; 5) принципи побудови системи судів загальної юрисдикції; 6) місце і роль Конституційного Суду України; 7) місце і роль Верховного Суду України; 8) місце і роль Вищих спеціалізованих судів; 9) засади здійснення правосуддя; 10) гарантії незалежності і недоторканості суддів; 11) вимоги до кандидатів в судді; 12) порядок призначення на посади професійних суддів; 13) порядок обрання на посади професійних суддів; 14) звільнення з посади професійного судді. Натомість Законом України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України», відповідно, ви­значаються: 1) засади організації судової влади; 2) засади здійснення пра­восуддя в Україні; 3) система судів загальної юрисдикції; 4) система адміністративних судів; 5) основні вимоги щодо формування суддівсь­кого корпусу; 6) система та порядок здійснення суддівського само­врядування; 7) встановлюється загальний порядок забезпечення діяльності судів; 8) регулюються ще ціла низка питань судоустрою.

Стосовно Закону України «Про статус суддів», то необхідно назначити, що ним регламентуються положення щодо: 1) статусу судді; 2) повноваження судді; 3) незалежності суддів; 4) щодо законодавства про статус суддів; 5) вимоги, що ставляться до судді; 6) вимоги щодо обов'язків суддів; 7) права на зайняття судової посади; 8) добору кпидидатів у судді; 9) обрання (призначення) суддів; 10) присяга судді; 11) забезпечення незалежності суддів; 12) недоторканості суддів; 18) припинення повноважень суддів; 14) суддівське самоврядування тощо. Ці положення також мають відношення до компетенції, а також до адміністративного судочинства.

Щодо чинного Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності з яким здійснюється адміністративне судочинство, то Необхідно зазначити, що він передбачає: 1) загальні положення; 8) організацію адміністративного судочинства; 3) адміністративну Юрисдикцію і підсудність адміністративних справ; 4) провадження в Суді першої інстанції; 5) перегляд судових рішень; 6) процесуальні

питання, пов язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах; 7) заходи процесуального примусу; 8) Прикінцеві та перехідні положення.

2. У відповідності з ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до чинного закону, а саме чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Провадження в адміністративних справах у сфері державних закупівель здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти ». Тут діє загальне правило дії закону в часі, відповідно до якого застосовуються тільки ті процесуальні норми, які чинні на момент вчинення відповідних процесуальних дій. Таким чином, у випадку звернення зацікавлених осіб до суду з адміністративним позовом має застосовуватися лише той адміністративний процесуальний закон, що діє на момент вчинення певної процесуальної дії, незалежно від того, коли виникло те чи інше адміністративне правовідношення.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 р. № 22-рп/2003 встановлено, що закон діє після набрання ним чинності. За загальним правилом адміністративний процесуальний закон не має зворотної сили. Винятки із цього правила можуть бути встановлені законом.

Аналізуючи положення ч. 2 ст. 5 цього Кодексу необхідно звернути увагу на те, що на відміну від норм матеріального права, процесуальні норми є більш динамічними, оскільки встановлюють процедуру розгляду справи і не стосуються матеріальної суті розглядуваного судом спору. Тому при внесенні змін до Кодексу адміністративного судочинства України його норми мають застосовуватися, в основному, з моменту набрання ними чинності. Істотні винятки із загального правила встановлено у Прикінцевих та перехідних положеннях до Кодексу адміністративного судочинства України. В Прикінцевих та перехідних положеннях до Кодексу адміністративного судочинства України чітко врегульоване питання межі застосування нових правил розгляду заяв, поданих до і після набрання чинності цим Кодексом. Отже, в цьому випадку необхідно користуватися Прикінцевими та перехідними положеннями до Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, враховуючи положення п. 1 Прикінцевих та перехідних положень, що Кодекс адміністративного судочинства України набирає чинності з 1 вересня 2005 року, то внесені зміни донього мають застосовуватися з моменту набрання ними чинності. Це означає, що за загальними правилами цей Кодекс застосовується до відповідних відносин, які набрали чинності з 1 вересня 2005 року. Винятки з цього правила встановлені щодо витрат на правову допомогу, порядок і розмір сплати судового збору. В зазначених випадках тією чи іншою мірою нормам Кодексу адміністративного судочинства України надається зворотна сила.

У відповідності з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу зазначається, що положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя ст. 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України. Отже, в аспекті зазначеного необхідно звернути увагу на те, що чинним законодавством України визначено категорії осіб, яким надається безоплатна правова допомога та порядок її надання. Це Закон України від 22 жовтня 1993 року « Про статус ветеранів війни і гарантії соціального захисту*, закон України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, слідства, прокуратури і суду», Закон України від 19 червня 2003 року «Про соціальні послуги». Таким чином, при здійсненні адміністративного судочинства положення цього Кодексу стосовно звільнення відповід­них осіб від оплати правової допомоги та забезпечення її надання набирають чинності з моменту набрання законної сили цими законами.

В контексті аналізу ч. 2 ст. 5 цього Кодексу необхідно звернути увагу до п. 2^і Прикінцевих та перехідних положень, де зазначається, що до 1 січня 2008 року повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду. В усіх інших випадках хід судового засідання фіксується у протоколі судового засідання, у якому зазначаються: 1) рік, місяць, число і місце проведення судового засідання; 2) час початку судового засідання;

3)       найменування адміністративного суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання;

4)       справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; 5) відомості про присутність осіб, які беруть участь у справі, експертів, спеціалістів, перекладачів, свідків або про їх відсутність, причини відсутності та про вручення їм повісток;

117

 

 

 

6) відомості про роз'яснення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхніх процесуальних прав та обов'язків; 7) усі розпорядження головуючого та ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, а також відомості про проголошення ухвал, постановлених у нарадчій кімнаті; 8) основний зміст заяв і клопотань сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та ходу їх обговорення; 9) основний зміст пояснень осіб, які беруть участь у справі, а також показання свідків, усні роз'яснення та доповнення експертами своїх висновків; усні роз'яснення спеціалістів; 10) подані в судовому засіданні докази, хід дослідження доказів, а у разі якщо докази не додаються до справи, - номер, дата та зміст письмових доказів, атакож ознаки і властивості речових доказів; 11) зміст судових дебатів; 12) відомості про проголошення постанови, ухвали за результатами розгляду справи та роз'яснення особам, які беруть участь у справі, змісту постанови, ухвали, порядку і строку їх оскарження, а також права та строк на ознайомлення з протоколом судового засідання, подання на нього зауважень; 13) час закінчення судового засідання у справі. Тут також зазначається, що в протоколі судового засідання відображаються всі істотні моменти розгляду справи в тій послідов­ності, в якій вони мали місце в судовому засіданні. Цей протокол складається секретарем судового засідання. Протокол повинен бути оформлений та підписаний головуючим і секретарем судового засідання не пізніше трьох днів з дня закінчення судового засідання. У разі необхідності строк для оформлення та підписання протоколу може бути продовжено головуючим, але не більше ніж на десять днів після закінчення судового засідання. Про підписання протоколу повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох днів після їх повідомлення про підписання протоколу або після закінчення строку на підписання протоколу подавати свої письмові зауваження щодо неповноти або неправильності протоколу. Головуючий розглядає зауваження до протоколу і в разі згоди з ними посвідчує їх правиль­ність. У разі незгоди головуючого із поданими зауваженнями вони розглядаються судом з повідомленням осіб, які брали участь у справі, про дату, час і місце проведення судового засідання. Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення суд залишає їх без розгляду.

Ці зауваження повинні бути розглянуті не пізніше п'яти днів з дня їх надходження до суду. Такі зауваження приєднуються до справи, в тому числі якщо їх не було розглянуто у зв'язку з вибуттям головуючого.

Зазначені доповнення до розділу VIIцього Кодексу вносять певні зміни до глави IVрозділу II, присвяченому фіксуванню судового засідання технічними засобами. Відповідно до них повне обов'язкове фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відкладається до 1 січня 2008 р., але воно стає обов'язковим за вимогою особи, яка бере участь у справі або за ініціативою суду. В усіх інших випадках хід судового засідання фіксується в протоколі судового засідання. Отже, до 1 січня 2008 року основним документом, у якому фіксується хід судового засідання, є протокол судового засідання.

В контексті аналізованої ч. 2 ст. 5 цього Кодексу потрібно звернути увагу на п. З Прикінцевих та перехідних положень, де зазначається в пп. 1 щодо набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору: 1) судовий збір при зверненні до адміністра­тивного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита. Цей підпункт п. З зазначених положень відносить питання визначення порядку сплати і розмірів судового збору до чинного законодавства у цій сфері. Регулює ці відносини Закон України «Про державне мито». Згідно із статтею 1 названого закону державним митом є грошовий збір, що справляється в судових та арбітражних органах, органах державного нотаріату, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Державного патентного відомства України, міських, сільських та селищних рад народних депутатів та інших органах, передбачених законодавством України, за вчинення ними окремих дій та видачу документів. Державне мито справляється, зокрема: а) з позовних заяв, Із заяв (скарг) у справах окремого провадження, що подаються до судів, и касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали наконної сили, а також за видачу судами копій документів.

В пп. 2 п. З Прикінцевих та перехідних положень зазначається, що розмір судового збору визначається відповідно до підпункту « б » пункту і статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», Крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту. Тут встановлюється, що відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті З Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. (в редакції від 23.06.2005 р.) розмір судового збору і скарг (позовів) на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян, дорівнює 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Винятком із положення, встановленого даною нормою, є пп. З п. З Прикінцевих та перехідних положень.

У відповідності з пп. З п. З Прикінцевих та перехідних положень розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 грн. Цим підпунктом встановлено розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів.

Аналізуючи ч. 2 ст. 5 цього Кодексу необхідно зазначити, що п. 4 Прикінцевих та перехідних положень передбачає, що окружний адміністративний суд починає свою діяльність після призначення (обрання) до його складу не менше трьох суддів і за наявності облашто-ваного приміщення. Натомість апеляційний адміністративний суд починає свою діяльність після призначення (обрання) до його складу не менше семи суддів і за наявності облаштованого приміщення, але не пізніше 1 вересня 2006 року. Про початок діяльності кожного окружного та апеляційного адміністративних судів Державна судова адміністрація України повідомляє через загальнодержавні та відповідні місцеві офіційні друковані видання. Отже, цим пунктом встановлюється момент початку діяльності окружного або апеляційного суду та умови для цієї мети, а також інформування цієї події. Крім того, як це передбачено п. 5 Прикінцевих та перехідних положень щодо початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів, підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні загальні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. У місцевих та апеляційних загальних судах запроваджується спеціалізація суддів з розгляду адміністративних справ. Після початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні позови, подані до відповідних місцевих загальних судів у справах, що підсудні окружному адміністративному суду, передаються цими судами до окружного адміністративного суду, якщо провадження у справі ще не відкрито. Також після початку діяльності апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги в адміністративних справах, подані до відповідних апеляційних загальних судів, передаються цими судами до апеляційного адміністративного суду, якщо апеляційне провадження у справі ще не відкрито. Адміністративні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними загальними судами до початку діяльності відповідного адміністра­тивного суду, розглядаються і вирішуються цими судами.

В контексті аналізу ч. 2ст, 5 цього Кодексу важливо врахувати, що у відповідності до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адмі­ністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирі­шують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний суд України за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Після початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні позови, подані до відповідних місцевих господарських судів у справах, що підсудні окружному адміністративному суду, передаються цими судами до окружного адміністративного суду, якщо провадження у справі ще не відкрито. Крім того, після початку діяльності апеляцій­ного адміністративного суду апеляційні скарги в адміністративних справах, подані до відповідних апеляційних господарських судів, передаються цими судами до апеляційного адміністративного суду, якщо апеляційне провадження у справі ще не відкрито. Адміністра­тивні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними господарськими судами до початку діяльності відповід­ного адміністративного суду, розглядаються і вирішуються цими судами відповідно до абзацу першого цього пункту. Необхідно зазначити, що перегляд судових рішень, зазначених в абзаці першому цього пункту, за винятковими обставинами здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Необхідно зазначити, що після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану (глави 29-32 і 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року), позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. Крім того, важливо, що такі заяви чи «карги (подання) не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержан

ням відповідних вимог і правил підсудності, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року або Господарським процесуальним кодексом України 1991 року (п. 7 Прикінцевих та перехідних положень).

Підставою для скасування чи зміни судових рішень за заявами про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами, поданими до набрання чинності Кодексом адміністративного судо­чинства України, крім підстав, встановлених цим Кодексом, може бути також виявлене після касаційного розгляду справи застосування положення закону всупереч нормам Конституції України. Також важливо знати, що підставою для скасування чи зміни постанов або ухвал Вищого господарського суду України, оскаржених у касацій­ному порядку до Верховного Суду України до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, крім підстав, встановлених цим Кодексом, можуть бути також застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України; невідповідність постанов та ухвал Вищого господарського суду України рішенням Верховного Суду України; невідповідність постанов та ухвал Вищого госпо­дарського суду України міжнародним договорам, згода на обов'язко­вість яких надана Верховною Радою України (п. 7 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу).

Важливо врахувати, що адміністративне судочинство повинно керуватися наступними положеннями: 1) після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України військові суди завершують розгляд заяв і скарг, які подані і не розглянуті до набрання чинності цим Кодексом у справах, що визначені статтею 17 цього Кодексу; 2) після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України судові рішення, що ухвалені в першій інстанції до набрання чинності цим Кодексом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку за правилами цього Кодексу без подання заяви про апеляційне оскарження, якщо строк апеляцій­ного оскарження відповідно до Цивільного процесуального кодексу України 1963 року або Господарського процесуального кодексу України 1991 року не закінчився; 3) неоскаржені судові рішення, ухвалені в першій інстанції до набрання чинності Кодексом адміністра­тивного судочинства України, набирають законної сили в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року або Господарським процесуальним кодексом України 1991 року.

 

Крім того, необхідно зазначити, що касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Верховним Судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністра­тивного суду України. Також важливо акцентувати увагу на тому, що касаційні скарги (подання) на рішення господарських судів, у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Вищим господарським судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України. Після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України розгляд справ щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, здійснюється в порядку, встановле­ному цим Кодексом (п. 11 Прикінцевих та перехідних положень).

З метою впорядкування приписів щодо адміністративного судо­чинства були внесені зміни до цілої низки законодавчих актів: 1) у пунктах 1 і 9 розділу XI«Прикінцеві та перехідні положення* Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., №№ 40-42, ст. 492) слова «Адміністративним процесуальним кодексом України» замінити словами «Кодексом адміністративного судочинства України»; 2) частину п'яту статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №23, ст. 161; 2001 р., № 13, ст. 66; 2003 р., № 16, ст. 117) викласти у такій редакції: «Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду»; 3) у Законі України «Про судоустрій України» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р,, № 27-28, ст. 180): а) у статті 22: у частині другій слова «кримінальні тацивільні справи» замінити словами «цивільні, адміністративні та кримінальні справи »; у частині четвертій слова «та місцевого самоврядування » і « крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди» виключити; б) абзац перший підпункту 16 пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положен­ня» виключити; 4) пункт 3 розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону України « Про вибори народних депутатів України » (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 27-28, ст. 366) викласти у такій редакції: «3. З дня набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України оскарження до судів рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються виборів, і розгляд судом відповідних справ здійснюється в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України»; 5) пункт 5 розділу XIV «Прикінцеві положення» Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 30-31, ст. 382) викласти у такій редакції: «5. З дня набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України оскарження до судів рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються виборів, і розгляд судом відповідних справ здійснюються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України»; 6) у Законі України «Про Центральну виборчу комісію» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 36, ст. 448): а) у пункті 13 статті 18 слова «Верховного Суду України» замінити словами «Вищого адміністративного суду України »; б) пункт 4 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» виключити. Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Кодексом; прийняти акти, що випливають із цього Кодексу, привести у відповід­ність із цим Кодексом свої нормативно-правові акти.

Провадження в адміністративних справах у сфері державних закупівель здійснюється, як це зазначається в доповненні до ч. 2 ст. 5 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Так, згідно з положенням ст, 36 цього Закону, з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і свобод у сфері закупівель, будь-який учасник адміністративного процесу з конкретної адміністративної справи або інша особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність замовника обов'язково до Міжвідомчої комісії з питань державних закупівель при Рахунковій палаті або має право також оскаржити рішення, дії чи бездіяльність замовників безпосередньо до адміністра­тивного суду.

Важливо звернути увагу на те, що об'єктом такого оскарження в цьому випадку не може бути наступне: 1) вибір процедури проведення закупівлі, окрім випадків, передбачених цим Законом; 2) встановленнявимоги щодо нотаріального посвідчення вказаного договору; 3) будь-які витрати, понесені учасником у процесі здійснення процедури закупівлі та укладення такого договору про закупівлю.

Крім того, ст. З 7 цього Закону встановлює особливості оскарження процедур зазначених закупівель, рішень, дій або бездіяльності замовника у судовому порядку, які полягають у наступному: 1) позивач в обов'язковому порядку направляє Державному казначейству України (при Міністерстві фінансів України), Антимонопольному комітету України, замовнику, а також тендерній палаті України завірену копію позовної заяви протягом трьох робочих днів після її подання до суду; до такої позовної заяви додаються: а) документальне підтвердження подання її до суду; б) завірена копія ухвали суду про відкриття провадження в адміністративній справі.

В тому випадку, коли на момент направлення копії позовної заяви ухвала суду не надійшла, позивач зобов'язаний направити завірену копію ухвали суду протягом 20 календарних днів з дня направлення копії вказаної позовної заяви; 2) замовник з моменту надходження копії позовної заяви зобов'язаний призупинити процедуру закупівлі та не має права укладати договір про закупівлю, крім випадків, коли за скаргою вказаної особи з цього ж приводу Міжвідомчою комісією з питань державних закупівель при Рахунковій палаті вже було прийнято рішення; 3) Державне казначейство України та його органи з моменту надходження копії позовної заяви на рішення, дії чи бездіяльність, зобов'язані не проводити оплату, що пов'язана з процедурою, яка оскаржується певним позивачем, незалежно від того, чи був укладений договір про закупівлю, крім випадків, коли за скаргою цієї ж самої особи з означених питань Комісією було прийнято рішення.

Слід особливо звернути увагу особи, яка застосовує положення цієї статті, що замовник має право продовжити процедуру закупівлі, а призупинення оплати припиняється Державним казначейством України та його органами у наступних випадках: 1) якщо позивач в термін 20 календарних днів з моменту направлення копії такої позовної заяви не надіслав завірену копію ухвали про відкриття провадження у справі; 2) закриття провадження у справі; 3) набрання рішенням суду законної сили (див.: Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / за ред. С. В. Ківалова, О. І. Харито-нової. - X.: Одиссей , 2007. - 560 с.)

Зазначені вище положення та активні кроки законодавця сприяти­муть здійсненню адміністративного судочинства в Україні.