Стаття 18. Предметна підсудність адміністративних справ

Чт, 02/05/2009 - 17:35 — Консультант

 

1. Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1)  адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2)  усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

2.     Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

3.     Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

4.  Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи:

1)щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

2)  щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

5.   У разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

 

1. У відповідності з ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судо­чинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є органчи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службоваособа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудніокружним адміністративним судам; 2) усі адміністративні срави з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних Повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Цеозначає, що на відміну від положень ст. 17 цього Кодексу, де зазначені норми про підвідомчість кола справ, віднесених до розгляду адміністративних судів як окремої системи юрисдикційних органів держави, то в ст. 18 цього Кодексу інститут предметної підсудності дозволяє розмежувати справи, підвідомчі адміністра­тивним судам, у межах системи адміністративних судів між окремими її елементами (ланками - інстанціями). Отже, під підсудністю необхідно розуміти коло адміністративних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного адміністративного суду.

З теоретичної і практичної сторін підсудність можна визначити як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм адміністративних справ, що буде називатися підсудністю. Визначення підсудності різних судів судової системи слід проводити залежно від виконуваних ними функцій, від предмета справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. У зв'язку з цим підсудність, на нашу думку, слід поділяти на функціональну, тобто таку, яка визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій, наприклад, місцеві, окружні, апеляційні, касаційні суди (функціо­нальна компетенція ), предметну, її ще називають родовою підсудністю, яка визначає компетенцію різних ланок судової системи щодо розгляду адміністративних справ у першій інстанції залежно від роду (предмета) справи, суб'єктивного складу справи (об'єктивна компетенція), територіальну, яка є такою підсудністю, яка розмежовує компетенцію щодо розгляду підвідомчими судами справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність (особиста, суб'єктивна компетенція).

В нашому випадку, щоб обрати, який суд з багатьох адміністра­тивних судів розглядатиме ту чи іншу адміністративну справу, позивачеві необхідно звернутися до ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, де визначається предметна підсудність адміні­стративних справ. За загальним правилом не допускається об'єднання в адміністративному позові вимог, що підсудні не одному суду (див. частину першу ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України).

Положення щодо предметної підсудності дозволяють визначити адміністративний суд якої ланки розглядатиме адміністративну справу в першій інстанції.

Положення щодо підсудності у своїй сукупності дають можливість визначити компетентний адміністративний суд для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи. Іншими словами, 

відповісти на запитання, чи підсудна адміністративна справа за позовною заявою конкретному адміністративному суду? Це питання з'ясовується судом після одержання позовної заяви при вирішенні питання про відкриття провадження в адміністративній справі (п. 4 ч. 1 ст, 107 Кодексу адміністративного судочинства України).

Повноваження щодо вирішення адміністративних справ у першій Інстанції розподілено між місцевими загальними судами (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди), що при розгляді адміністративних справ діють як місцеві адміністративні суди, й окружними адміністративними судами.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. Крім того, у відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 18 цього Кодексу всі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах Про притягнення до адміністративної відповідальності також належать до компетенції розгляду місцевого суду як адміністративного суду. Такі спори вирішуються одноособово суддями, які спеціалізуються в розгляді адміністративних справ. Кваліфікації судді місцевого загального суду має бути достатньо для ухвалення законних та неупереджених рішень у справах цієї категорії.

Більшість справ вирішується саме за першою інстанцією судами найнижчої ланки - місцевими судами, що зумовлено намаганням створення для осіб, що потребують судового захисту своїх прав та інтересів, найкращих умов для участі в судочинстві, залучення всіх зацікавлених осіб у справі.

Місцеві загальні суди як адміністративні суди розглядають адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова Особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу Місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміні­стративним судам (спори з приводу оскарження адміністративних Стягнень) та всі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи діяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнен­ня до адміністративної відповідальності.

Такі спори вирішуються одноособово суддями, які спеціалізуються У розгляді адміністративних справ. Кваліфікації судді місцевого загального суду має бути достатньо для ухвалення законних та неупереджених рішень у цих справах.

Слід зазначити, що справи про адміністративні правопорушення (проступки) з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відпо­відальності віднесено до підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів.

2. У відповідності з ч. 2 ст. 18 Кодексу адміністративного судо­чинства України окружним адміністративним судам підсудні адміні­стративні справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки. Ці нормативні приписи чітко визначають, що окружні адміністративні суди розглядають і вирішують адміністративні спори як суди першої інстанції, у яких обов'язково стороною є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крім, їх посадова чи службова особа.

З'ясуємо цих обов'язкових суб'єктів. Так, під поняттям «орган державної влади» необхідно розуміти колегіальні та (або) одноособові органи, які наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами і механізмами для виконання функцій і завдань держави. Ці органи формуються шляхом виборів і створюються державою, мають відповідну внутрішню організаційну структуру. їх можна класифікувати за наступними критеріями: 1) за способом формування - виборні (Верховна Рада України, Президент України) та призначувані (Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, Генеральна Прокуратура України, Вища Рада Юстиції, Центральна виборча Комісія, Національ­на рада з питань телебачення і радіомовлення, місцеві державні адміністрації тощо); 2) за територією, на яку поширюється юрисдик­ція, це загальнодержавні (ВР України, Президент України, Верховний Суд України та ін.) та місцеві (локальні - РМАР Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві суди та ін.); 3) за часом дії - це постійно діючі (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та ін.) та тимчасові, які створюються для виконання певної функції на певний час; 4) за складом - це колегіальні (Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України тощо) та одноособові (Президент України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини); 5) за характером повноважень - це державні органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів України) та спеціальної компетенції (Мін'юст України); 6) за поділом на гілки влади - це законодавчі (Верховна Рада України), виконавчі (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації) та судові (Верховний Суд України); 7) за функціями і правовими формами діяльності - це правотворчі (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), правозастосовні (Кабінет Міністрів України, міністерства, місцеві державні адміністра­ції), правоохоронні (МВС України, СБУ), контрольно-наглядові (Генеральна прокуратура України). Більш детально про цих суб'єктів див. п. 7 ст. З Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо спір виник між органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, з одного боку, і державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим або їх посадовою особою, з іншого боку, то його належить розглядати в окружному адміністративному суді. Таким чином, слід вважати позитивним те, що більш високий рівень таких судів і відірваність їхньої територіальної юрисдикції від адміністративно-територіального устрою дають можливість забез­печити додаткові гарантії незалежності судової влади від впливу місцевих чиновників.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

3. У відповідності з ч. З ст. 18 Кодексу адміністративного судо­чинства України справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміні­стративним судом або окружним адміністративним судом за вибором повивача. Ці приписи ч. З коментованої статті свідчать про те, що законодавець стає на бік позивача і не зобов'язує у всіх випадках особу подавати адміністративний позов щодо дій, наприклад, податкового Інспектора аж до окружного адміністративного суду. Тому із загаль­ного правила Кодексом зроблено виняток - позови до службових осіб органів державної влади місцевого рівня подаватимуться позивачем (їй Його розсудом або до місцевого загального суду, або до окружного адміністративного суду.

Отже, позови до службових осіб місцевого рівня повинні подаватися позивачем за його вибором: або до місцевого загального суду, або до окружного адміністративного суду. Зазначений підхід дає можливість самостійно визначити, що для позивача є важливішим - чи краща доступність суду, чи додаткові гарантії щодо незалежного розгляду справи. В цьому контексті слід зазначити, що позивач повинен вирішити, що йому більш необхідне: або більша доступність суду, або додаткові гарантії щодо належності розгляду адміністративної справи.

Цей виняток не стосується справ про адміністративні право­порушення (проступки), оскільки всі спори з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнен­ня до адміністративної відповідальності віднесено до підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Альтернативна предметна підсудність (за вибором конкретного позивача) встановлена також для випадків, про які не згадано в Кодексі адміністративного судочинства України, але які можуть мати місце на практиці. Про це мова може йти, наприклад, у випадках, коли відповідачем є не орган державної влади, не орган Автономної Республіки Крим, не орган місцевого самоврядування і не їх посадова чи службова особа, а суб'єкт (наприклад, підприємство), що виконує делеговані повноваження. У цьому випадку предметну підсудність треба визначати за правилами ч. 5 ст. 18 цього Кодексу.

4. У відповідності з ч. 4 ст. 18 Кодексу адміністративного судо­чинства України Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи: 1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнсь­кого референдуму; 2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України. Положення зазначеної частини статті описують виняток предметної підсудності в першій інстанції щодо Вищого адміністративного суду України. Це проявляється в тому, що даний суд розглядає і вирішує справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референ­думу, а також справи щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України. Спеціальні правила предметної підсудності передбачені також главою 6 «Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ» розділу IIIКодексу адміністра­тивного судочинства України (ч.ч. З, 5ст. 172,ч. 2ст. 173,ч. Зет. 174, ч. З ст. 175, ч. 1 ст. 176, ч. 1 ст. 180, ч. 1 ст. 182 Кодексу адміністра­тивного судочинства України).

Отже, як виняток, предметною підсудністю в першій інстанції наділено Вищий адміністративний суд України (про що ми вже зазначали вище).

5. У відповідності з ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судо­чинства України в разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача. Це означає, що альтернативна предметна підсудність (за вибором позивача) встановлена також для випадків, про які не згадано у Кодексі адміністративного судочинства України, але які виникають на практиці. Тут йде мова про випадки, коли відповідачем по конкретній справі є не орган державної влади або не орган Автономної Республіки Крим, чи не орган місцевого самоврядування та не їх посадова чи службова особа, а суб'єкт (наприклад, підприємство, установа, організація), що виконує делеговані повноваження. У цьому випадку предметна підсудність визначається за правилом ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України.