3. Оплата доручення та порядок розрахунків

3.1.         Оплата доручення (гонорару) здійснюватиметься шляхом відрахування 20 % від суми, отриманої з протилежної сторони, 80 % якої Виконавець зобов'язаний передати Замовнику чи уповноваженій ним особі готівкою на наступний день після отримання всієї суми.

3.2.         Погашення витрат Виконавця доручення можливе лише у тому випадку, коли Замовник в односторонньому порядку здійснить дії, що свідчитимуть про намір розірвати договір доручення у разі належного виконання доручення Виконавцем, У цьому випадку вар­ тість одного дня виконання доручення становить 400 (чоти­ риста) грн, До загального розрахунку вартості наданої юридичної допомоги включаються також вихідні і святкові дні, що пов'язано зі специфікою виконання доручення.

3.3.         Сторони за взаємною згодою можуть як збільшити, так і зменшити гонорар.

4. Вирішення спорів

4. 1. Вирішення спорів здійснюватиметься відповідно до чинного законодавства за згодою сторін, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку.

5. Інші умови договору

5.1.Сторони не можуть відмовитися від виконання умов договору в односторонньому порядку.

5.2.      Під час виникнення форс-мажорних обставин, які унеможлив­ люють виконання умов договору, кожна зі сторін повинна негайно повідомити іншу сторону.

Реквізити сторін:

Замовник:

Виконавець:

Коробченко Іван Корнійович м. Київ, вул. Підвисоцького, 2 кв.40

Марченко Ігор Іванович,

адвокат,

СПД (свідоцтво № 27від 20.03.2002р.) 04212, м. Київ, вул. Пугачова, 2 кв. 31 р/р 7011111 вАКБ «Правекс-банк» МФО 164300, код ЄДРПОУ 393557401.

Підпис

Підпис

Повноваження представників, які беруть участь у справі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути посвідчені Довіреністю. Така довіреність є письмовим документом, який надає Право особі (представнику) на вчинення процесуальних дій у суді від Імені особи, яку він представляє (довірителя), тобто довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Слід зазначити, що видача довіреності є одностороннім правочином. Сам порядок видачі довіреності викладено у Законі України «Про нотаріат» від 2 вересня 1893 р. Довіреність оформлюється в письмовій формі та іменним документом. З огляду на це вона повинна обов'язково містити відомості цро те, хто і кому видає таку довіреність. Для довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представ­ництва перед третіми особами, є такі вимоги: 1) вона може бути вчинена лише у письмовій формі; 2) вона має містити необхідні реквізити для документа: а) вказівку на суб'єкт; б) місце видачі; в) дату видачі тощо; 3) у довіреності має бути чітко зазначений обсяг повноважень, наданий представникові довірителем (тобто особою, яку він представляє). Опишемо конкретний проект довіреності для представника.

Довіреність двадцять шостого листопада дві тисячі шостого року

м. Київ.

Я, Коробченко Іван Корнійович, ідентифікаційний код номер 1115805515, мешкаю в м. Києві, вул. Підвисоцького, 2 кв. 40 (паспорт СО 817321, виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві 12 грудні 2001 року), на виконання письмового договору М 2 про надання юридичних послуг від 14 листопада 2006 р., цією довіреністю уповноважую.

Марченка Ігоря Івановича, який мешкає в м. Києві, вул. Пугачова, 2 кв, 31, представляти мої інтереси в місцевому суді Шевченківського району, в апеляційному суді та касаційному суді з питань щодо видання Київською міською держадміністрацією розпорядження про збільшення тарифів на комунальні послуги в 3,5 раза та завдання таким розпорядженням шкоди правам, свободам та інтересам моїм як особи, яка користується такими послугами.

Для чого надаю йоту право від мого імені подавати позови, заяви, скарги, оскаржувати постанови, ухвали судів першої, апеляційної та

касаційної інстанцій, а також відповідно до ст. 51 Кодексу адміні­стративного судочинства України відмовлятися від адміністра­тивного позову, визнавати адміністративний позов, змінювати адміністративний позов, досягнути примирення, оскаржити судове рішення, а також виконувати інші дії, пов'язані з цим дорученням.

Довіреність видана строком на два роки, тобто до двадцять шостого листопада дві тисячі восьмого року.

26 листопада 2006 р. ця довіреність посвідчена мною.___________

Король В. І., приватний нотаріус Київського міського нотаріаль­ного округу.

Довіреність підписав Коробченко Іван Корнійович у моїй присут­ності. Особу довірителя на дієздатність перевірено.

Підпис

Печатка.

З огляду на зміст ч. 1 ст. 58 цього Кодексу оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до матеріалів конкретної адміністративної справи.

Аналіз ч. 1 ст. 58 цього Кодексу свідчить про те, що тут перед­бачений ще один спосіб підтвердження повноважень представника в адміністративному суді у конкретній справі - усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання (до журналу судового засідання). Необхідно зазначити, що законодавець не встановлює перелік осіб, які можуть підтвердити повноваження представника таким чином. Як свідчить аналіз судової практики, це правило має стосуватися випадків, коли поряд із представником у процесі особис­то бере участь і сама особа, яку він представляє.

Отже, слід констатувати той факт, що на практиці повноваження представника найчастіше відображаються у довіреності. Отже, набуття правосуб'єктності конкретного процесуального представника і здійснення ним відповідних функцій лише стає можливим за наявності відповідних повноважень, підтверджених належно оформленими документами, які чітко визначені в ч. 1 ст. 58 цього Кодексу (довіреність або усна заява довірителя).

У ч. 1 ст. 58 цього Кодексу для представників, які беруть участь в адміністративному процесі у конкретній адміністративній справі на

підставі договору, встановлено чіткі правила, відповідно до яких їх повноваження на здійснення представництва в суді мають бути підтверджені довіреністю або усною заявою довірителя, яка заноситься до журналу судового засідання (протоколу судового засідання) секретарем судового засідання.

Крім довіреності або усної заяви довірителя на представництво, Представник обов'язково має мати документи, які посвідчують цю особу, який дає можливість безпосередньо встановити особу представ­ника. У переважній більшості справ такими документами були паспорт, посвідчення адвоката, пенсійне посвідчення тощо.

У Кодексі адміністративного судочинства України не встановлено порядку припинення дії документів, які встановлюють повноваження представника, тому в таких ситуаціях необхідно користуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України (ст. 249 ЦК України), Законом України «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України» від 19 червня 2003 р. яка внесла зміни до ч. 1 ст. 249 ЦК України, згідно з яким особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь який час скасувати довіреність або передоручення.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 58 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи. Для коментування зазначеної частини необхідно з'ясувати такі поняття, які викладені в ч. 2 ст. 58 цього Кодексу: «законні представники», «повноваження законних представ­ників», «документи, що підтверджують повноваження законних представників».

У контексті запропонованого порядку коментування розглянемо поняття «законні представники ». Так, частинами 4, 5, 6, 7, 8, 9, ст. 56 Кодексу адміністративного судочинства України регулюють участь в адміністративному процесі законних представників. Відповідно до ч. 4 ст. 56 цього Кодексу права, свободи та інтереси малолітніх та Неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатність фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Відповідно до ч. 5 ст. 56 цього Кодексу права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, зазначені законом. Крім того, згідно з ч. 6 ст. 56 цього Кодексу суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та які беруть участь у справі, може залучати до участі у справі їхніх законних представників.

До законних представників органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом. Крім того, як законні представники, діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Отже, до законних представників належать: батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, керівники чи інші особи (законні представники органу, підприємства, установи, організації). Отже, підводячи підсумок щодо поняття «законні представники» можна констатувати, що ними може бути особа, яка на підставі закону, адміністративного чи судового акта уповноважена представляти в адміністративному процесі права, свободи і законні інтереси іншої особи, з якою вона пов'язана такими юридичними фактами, як родинність, усиновлення, опіка, піклування, обов'язок на підставі закону, положення статуту тощо. Враховуючи викладене і керуючись ст. 56 цього Кодексу, участь в адміністративному судочинстві законних представників називається процесуальною діяльністю цих осіб - представництвом. У теорії адміністративного судочинства законне представництво іменується як необхідне, обов'язкове, оскільки воно, як було зазначено, виникає на підставі родинності, усиновлення, опіки, піклування, закону, статуту, положення, рішення суду, адміністративного акта.

Стосовно поняття закону (ч. 2 ст. 58 Кодексу адміністративного судочинства України) "повноваження законних представників" необхідно зазначити, що здійснення повноважень законного представ­ника полягає у вчиненні ним однієї, кількох або цілої системи юридичних дій від імені того, кого він представляє, що породжує право та обов'язки особи, яку представляють. Проте відповідно до ч. 2 ст. 58 Кодексу встановлюється правило, відповідно до якого повно­важення законних представників мають бути підтверджені необхід­ними для цього документами. Такими документами, що посвідчують факт родинних зв'язків (стосунків), є паспорт батьків (усиновлювачів), свідоцтва про народження дітей, акт про усиновлення. Щодо мало­літніх осіб, то їхні інтереси в процесі може представляти також опікун. Опікун має надати адміністративному суду посвідчення опікуна. Крім того, неповнолітніх осіб, а також осіб, обмежених у дієздатності, можуть представляти піклувальники, тому піклувальники як представники повинні надати для ствердження своїх повноважень рішення про їхнє призначення піклувальниками.

Необхідно зазначити, що повноваження законних представників підтверджуються також документами, які вказують на посаду. Це стосується, наприклад, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора. Крім того, ці посадові особи, крім зазначеного документа, що вказує на посаду, також подають звернення про вступ до адміністративного процесу з означеної справи, щоб не було зловживань на стороні якоїсь особи, що бере участь у справі, оскільки інше спричинить нерівність вступу представників до адміністра­тивного процесу.

Таким чином, засвідчені підписом судді копії перерахованих документів приєднуються до справи.

Необхідно констатувати той факт, що особи, які не мають довіре­ності або інших документів, що підтверджують їхні повноваження як законних представників на ведення справи в адміністративному суді, не можуть бути допущеними як представник, оскільки дії таких осіб за відсутності належних повноважень не мають жодної юридичної сили.

Отже, на підставі чинного законодавства належно оформлені повноваження на ведення конкретної адміністративної справи дають право суду, а також є його обов'язком щодо допуску до участі в процесі законного представника. Це означає, що законний представник набуває право на вчинення всіх тих процесуальних дій, які може здійснювати та особа, яку представляють.

3. Відповідно до ч. З ст. 58 Кодексу адміністративного судочинства України довіреності від імені органу, підприємства, установи, ор­ганізації видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації. Це означає, що  представництво за довіреністю фізичної особи може ґрунтуватися не лише за довіреністю, засвідченою нотаріусом, але й за довіреністю, що ґрунтується на акті органу юридичної особи. Така довіреність має бути належно оформлена. Вона має бути видана від імені органу, під­приємства, установи, організації за підписом її керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвід­чується печаткою цього органу, підприємства, установи, організації. В цій довіреності можуть конкретизуватися повноваження представ­ника. Необхідно звернути увагу на те, що надаючи повноваження, представник юридичної особи не має право передоручати більше повноваження, ніж ті, які надані йому.

Як свідчить аналіз судової практики з означеної категорії справ, що повноваження членів колегіальних органів управління коо­перативними організаціями, їхніми об'єднаннями, іншими громад­ськими організаціями підтверджуються випискою з протоколу засідання відповідного органу управління, що уповноважив вести справу в адміністративному суді. Ця виписка має бути завірена печаткою відповідної кооперативної організації, їх об'єднання, іншої громадської організації, яка дає повноваження на представлення в суді їхніх інтересів.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 58 Кодексу адміністративного судочинства України довіреність фізичної особи на ведення справи в адміні­стративному суді посвідчується нотаріально. До того ж слід зазначити, що ст. 40 Закону України «Про нотаріат» передбачено коло суб'єктів, що можуть посвідчувати довіреності, які прирівнюються до нотаріаль­них. Тому положення цієї частини узгоджене зі ст. 40 Закону України «Про нотаріат». Згідно зі ст. 245 ЦК України довіреність, що видається в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених ч. 4 цієї статті. Довіреність військово­службовця, або іншої особи, яка перебуває на лікуванні в госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем. Довіреність військово­службовця в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військового навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця, може бути посвідчена командиром (начальником) цих частин, з'єднання, установи або закладу. Довіреність особи, яка перебуває у місцях

позбавлення волі (ізоляторі тимчасового утримання) може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі. Отже, довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами прирівнюються до нотаріально посвідчених. Порядок посвідчення цього виду документа регулюється Порядком посвідчення заповітів і довіреностей, що Прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженим Постано­вою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р.

Довіреність може посвідчуватися також посадовою особою під­приємства, установи, організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання (перебування). Це означає, що цією Частиною статті унормоване таке правило, відповідно до якого довіреність фізичної особи на ведення конкретної адміністративної справи в адміністративному суді будь-якої інстанції посвідчується або нотаріально, або в іншому порядку, наприклад, посадовою особою підприємства, установи або організації, в якій така фізична особа (довіритель) працює або навчається, перебуває на службі або на стаціонарному лікуванні, посвідчується рішенням суду, за місцем проживання довірителя або за місцем перебування довірителя.

Крім того, письмові довіреності фізичних осіб, які мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор, посвідчуються у виконавчому комітеті сільської, селищної чи міської ради.

У своїй довіреності зазначені особи в ч. 4 ст. 58 Кодексу адміністра­тивного судочинства можуть також надати повноваження, передбачені ст. 51 цього Кодексу.

5. Відповідно до ч. 5 ст. 58 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором про надання правової допомоги. Це означає, що представництво адвоката може посвідчуватися ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором про надання правової допомоги. Так, ч. 5 ст. 58 цього Кодексу передбачено, що адвокат на ствердження своїх повноважень може подати суду ордер, який виданий відповідним адвокатським об'єднан­ням, або договір. Щодо договору, то на підставі договорів доручення (договору про надання адвокатських послуг), як свідчить аналіз судової практики зі справ цієї категорії, у переважній більшості діють адвокати, які займаються адвокатською практикою індивідуально. Тому в такому договорі довіритель може передбачити обмеження  повноважень представника. Щодо ордера, то у ньому через його форми та зміст не можуть бути зазначені такі обмеження. Ордер, як уже зазначалося, видається адвокату адвокатським об'єднанням, але видачі такого ордеру передує договір між об'єднанням та клієнтом. Тому в такому договорі доручення можуть бути перелічені усі права ти обов'язки адвоката у суді як представника та із зазначенням обмежені. повноважень адвоката у конкретній адміністративній справі. Якщо такі обмеження є, то це може підтвердити сам клієнт - сторона у справі або подати суду копію договору, яка має бути приєднана до адміністра­тивної справи. В усіх інших випадках, адвокату достатньо надати ордер для підтвердження своїх повноважень, що свідчить про необмеження його прав довірителем.

Поняття «ордер» не регламентоване Кодексом адміністративного судочинства України, воно також не регламентовано Законом України «Про адвокатуру», про нього йдеться тільки в Правилах адвокатської етики.

Передача повноважень адвокату на підставі довіреності передбачена положенням Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 3 березня 2003 р. Тобто за Інструкцією можливість адвоката діяти на підставі довіреності передбачається.

Адвокат може не мати довіреності, оскільки він у присутності клієнта може заявити клопотання про його допуск до участі в справі як представника особи із занесенням цих відомостей до протоколу судового засідання (до журналу судового засідання). З огляду на те, що сторона не обмежена у праві подавати й письмові клопотання, клопотання про допуск адвоката може бути викладене у письмовій формі з приєднанням такого клопотання до справи. В такому клопотанні особа може викласти ті повноваження, які вважає можливими й доцільними передати своєму представнику. Якщо довіреність про передачу повноважень може посвідчуватися за місцем проживання або роботи довірителя, то суддя також має право посвідчувати волевиявлення сторони або третьої особи. Отже, і це положення свідчить про те, що в нотаріальному порядку посвідчувати довіреність на представництво прав та інтересів особи адвокатом недоцільно.

У тих випадках, коли адвокат діє на підставі довіреності, він втрачає свій статус адвоката і не може користуватися наданими йому адвокатськими повноваженнями. Якщо допустити, що адвокат отримав повноваження на підставі довіреності, то, вважається, що він діє на підставі довірчих відносин і його професійний статус не повинен зазначатися у довіреності.

 З огляду на організацію адвокатської діяльності, договори про надання  правової допомоги особи можуть укладатися нею особисто з окремим адвокатом, якщо останній працює індивідуально, а в інших випадках особа може укласти договір з адвокатським бюро, колегією, адвокатською фірмою чи конторою, які кореспондуватимуть повноваженнящодо захисту прав особи конкретному адвокату.

Отже, приватний адвокат має надавати суду не ордер, а договір до­ручення від конкретної особи та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. До того ж потрібно враховувати два аспекти. Якщо адвокат бере участь у процесі разом з особою, інтереси якої він Представляє, то достатньо суду надавати договір доручення, оскільки всі спеціальні права, якими сторони наділяються згідно з Кодексом адміністративного судочинства України, вони можуть здійснювати в процесі самостійно. У випадку коли адвокат бере участь у процесі сам, тобто за відсутності особи, інтереси якої він представляє, то, крім договору доручення, адвокат, з огляду на буквальний аналіз ст. 58 Цього Кодексу, повинен подати суду ще й довіреність.

Адвокат, що діє в складі адвокатського об'єднання, залежно від умов статуту може укладати договір особисто про здійснення ним функції представництва або договір з клієнтом може укладатися повноважними представниками об'єднання, наприклад, директором, який згодом може призначити адвоката залежно від його спеціалізації для здійснення представництва інтересів клієнта в суді. У цих випадках адвокат має подавати суду ордер, виписаний на підставі цього доручення, посвідчення адвоката.

У разі здійснення адвокатом у конкретній справі представницьких функцій за довіреністю або як законного представника (батько, матір

та інші), він має втрачати свій правовий статус як адвокат.

6. Відповідно до ч. 6 ст. 58 Кодексу адміністративного судочинства України довіреності або інші документи, які підтверджують повно-важення представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути  легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість  яких надана Верховною Радою України. З метою коментування ч. 6 р. 68 цього Кодексу необхідно з'ясувати поняття «довіреності», «інші документи», «які підтверджують повноваження представника», «які були посвідчені в інших державах», «повинні бути легалізовані н установленому законодавством порядку».

Стосовно поняття «довіреності», то на ньому і на документі, що оголошується цим поняттям, ми вже достатньо зупинилися в ч. 1 ти ч. 6 ст. 56 цього Кодексу, а тому в його висвітленні додаткової необхід­ності не має. Натомість щодо іншого поняття «інші документи», то частково його роз'яснення можна знайти в ст. 100 Закону України «Про нотаріат», де встановлено, що такі документи, які складено за кордоном за участю іноземної влади або які від них походять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерст­ва закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами в тих випадках, коли це передбачено законами України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Слід зазначити, що на сьогодні Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримі­нальних справах, підписаної 22 січня 1993 р. у Мінську, та низки двосторонніх угод, що передбачають відмову від консульської легалізації. Під консульською легалізацією необхідно розуміти про­цедуру підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення належності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, і встановлення їхньої відповід­ності законам України або держави перебування дипломатичного представництва або консульської установи України.

Отже, легалізація офіційного документа означає перевірку його відповідності чинному законодавству України або держави пе­ребування, встановлення та посвідчення дійсності документа або справжності підпису, повноважень посадової особи, яка підписала документ або засвідчила попередній підпис, а також дійсності відбитка штампу, печатки, якими скріплено документ. Крім цього, це може стосуватися вступу адвоката у справу, який відповідно до міжнародних договорів України має диплом іншої держави, стаж роботи в галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, одержав в Україні свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката. Ці положення мають бути легалізованими (підтвердженими) в Україні.