- •Стаття 1. Призначення Кодексу адміністративного судочинства України
- •Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства
- •Стаття 3. Визначення понять
- •1. У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому
- •Стаття 4. Правосуддя в адміністративних справах
- •Стаття 5. Законодавство про адміністративне судочинство
- •1. Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
- •2. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
- •Стаття 6. Право на судовий захист
- •1. Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
- •4. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.
- •Стаття 7. Принципи адміністративного судочинства
- •Стаття 8. Верховенство права
- •Стаття 9. Законність
- •Стаття 10. Рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом
- •Стаття 11. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі
- •Стаття 12. Гласність і відкритість адміністративного процесу
- •Стаття 13. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду
- •Стаття 14. Обов'язковість судових рішень
- •Стаття 15. Мова, якою здійснюється адміністративне судочинство
- •Стаття 16. Правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді
- •Розділ II Організація адміністративного судочинства
- •Глава 1. Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ Стаття 17. Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
- •Стаття 18. Предметна підсудність адміністративних справ
- •Стаття 19. Територіальна підсудність адміністративних справ
- •Стаття 20. Інстанційна підсудність адміністративних справ
- •Стаття. 21. Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог
- •Стаття 22. Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого
- •Глава 2 Склад суду, відводи Стаття 23. Здійснення адміністративного судочинства суддею одноособово
- •Стаття 24. Здійснення адміністративного судочинства колегією суддів
- •Стаття 25. Порядок вирішення питань колегією суддів
- •Стаття 26. Незмінність складу суду
- •Стаття 27. Підстави для відводу (самовідводу) судді
- •Стаття 28. Недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи
- •Стаття 29. Підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача
- •Стаття зо. Заява про відвід (самовідвід)
- •1. За наявності підстав, зазначених у статтях 27-29 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
- •2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі.
- •Стаття 31, Порядок вирішення питання про відвід (самовідвід)
- •1. У разі заявлення відводу (самовідводу) суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.
- •2. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.
- •Стаття 32. Наслідки відводу (самовідводу) судді
- •Стаття 33. Повістки
- •Стаття 34. Зміст повістки
- •Стаття 35, Вручення повістки
- •Стаття 37. Наслідки відмови від одержання повістки
- •Стаття 38. Виняткові засоби судових викликів і повідомлень
- •Стаття 39. Виклик відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного перебування яких невідоме
- •Стаття 40. Обов'язок повідомити про зміну адреси та причини неприбуття в судове засідання
- •Глава 4 Фіксування адміністративного процессу Стаття 41. Фіксування судового засідання технічними засобами
- •Стаття 42. Ведення журналу судового засідання
- •Стаття 43. Зауваження щодо технічного запису і журналу судового засідання
- •Стаття 44. Відтворення та роздрукування технічного запису судового засідання
- •Стаття 45. Складення протоколу
- •Стаття 46. Зміст протоколу
- •Глава 5 Учасники адміністративного процессу Стаття 47. Склад осіб, які беруть участь у справі 1. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
- •Стаття 48, Адміністративна процесуальна правосуб'єктність
- •Стаття 49. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
- •Стаття 50. Сторони
- •Стаття 51. Права та обов'язки сторін
- •Стаття 52, Заміна неналежної сторони
- •Стаття 53. Треті особи
- •Стаття 54. Права та обов'язки третіх осіб
- •Стаття 55. Процесуальне правонаступництво
- •Стаття 56. Представники
- •Стаття 57. Особи, які не можуть бути представниками
- •Стаття 58. Документи, що підтверджують повноваження представників
- •1. Предмет договору
- •2. Права та обов'язки сторін
- •3. Оплата доручення та порядок розрахунків
- •4. Вирішення спорів
- •5. Інші умови договору
- •Реквізити сторін:
- •Стаття 59. Повноваження представника в суді.
- •Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
- •Стаття 61. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді
- •Стаття 62. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу.
- •Стаття 63. Секретар судового засідання
- •Стаття 64. Судовий розпорядник
- •Стаття 65. Свідок
- •Стаття 66. Експерт
- •Стаття 67. Спеціаліст
- •Стаття 68. Перекладач
- •Глава 6 Докази Стаття 69. Поняття доказів
- •Стаття 70. Належність та допустимість доказів
- •Стаття 71. Обов'язок доказування
- •5. Суд може збирати докази з власної ініціативи.
- •6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
- •Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування
- •2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
- •Стаття 73. Забезпечення доказів
- •1. Особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладне ним, мають право просити суд забезпечити ці докази.
- •2. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.
- •Стаття 74. Способи забезпечення доказів
- •1. Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.
- •Стаття 75. Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду
- •Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
- •Стаття 77, Показання свідка
- •1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
- •2. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
- •3. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
- •Стаття 78. Допит свідка за місцем його проживання або в місці його перебування
- •1. Суд може допитати свідка за місцем його проживання або перебування з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.
- •3. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його перебування.
- •Стаття 79. Письмові докази
- •1. Письмовими доказами є документи (зокрема електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
- •Стаття 80. Речові докази
- •Стаття 81. Призначення судової експертизи
- •Стаття 82. Висновок експерта
- •Стаття 83. Комісійна експертиза
- •1. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.
- •Стаття 84. Комплексна експертиза
- •1. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експерта ми різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.
- •Стаття 85, Додаткова і повторна експертиза
- •1. Якщо висновок експерта буде визначено неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
- •Стаття 86. Оцінка доказів
- •1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім
- •2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
- •3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність
- •Глава 7 Судові витрати Стаття 87. Види судових витрат
- •Стаття 88. Зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат
- •1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи
- •2. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не
- •Стаття 89. Сплата і повернення судового збору
- •Стаття 90. Витрати на правову допомогу
- •1. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або
- •2. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.
- •3. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
- •Стаття 91. Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду
- •1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного
- •2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка
- •3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням
- •Стаття 92. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз
- •Стаття 93. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи
- •1. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на
- •2. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням
- •Стаття 94, Розподіл судових витрат
- •Стаття 95. Розподіл витрат при відмові позивача від адміністративного позову
- •1. При відмові позивача від адміністративного позову
- •Стаття 96. Судові витрати, пов'язані з примиренням сторін
- •1. Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не
- •Стаття 97, Визначення розміру судових витрат
- •1. Суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий
- •Стаття 98. Рішення щодо судових витрат
- •Стаття 98. Рішення щодо судових витрат
- •Глава 8 Строки Стаття 99. Строк звернення до адміністративного суду
- •1. Адміністративний позов може бути подано в межах
- •3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим
- •4. Якщо законом встановлена можливість досудового
- •Стаття 100. Наслідки пропущений строків звернення до адміністративного суду
- •1. Пропущений строку звернення до адміністративного
- •2. Якщо суд визнає причину пропущений строку звернення до
- •3. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним
- •Стаття 101. Процесуальні строки
- •1. Процесуальні строки - це встановлені законом або судом
- •2. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і
- •Стаття 102. Поновлення та продовження процесуальних строків .
- •3. Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропуще ного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.
- •Стаття 103. Обчислення процесуального строку
- •Додаток.Рекомендації ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права
- •Резолюція (77) 31 Комітету Міністрів про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Рекомендація № к(84) 15 Комітету Міністрів державам-членам стосовно публічно-правової відповідальності за причинену шкоду
- •Заключні положення
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Принципи
- •Рекомендація №(87) 16 км д-ч стосовно адміністративних процедур,які впливають на права великої кількості осіб
- •Додаток до Рекомендації № к (87) 16 Сфера застосування і дефініції
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Загальні міркування
- •Роз'яснення стосовно принципів
- •Розділ II
- •Рекомендація №r (89)8 км д-ч стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах
- •Роз'яснювальний коментар
- •Сфера застосування
Стаття 9. Законність
Чт, 02/05/2009 - 11:44 — Консультант
1. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені онституцією та законами України.
2. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, в також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язко вість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
5. У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, Вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдик ції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
6. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
7. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
1. У відповідності з ч. 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці нормативні положення свідчать про те, що даний принцип виражений у тому, що адміністративний процес є діяльністю суто юридичною, яка здійснюється тільки на основі юридичних норм. Державні органи повинні діяти в адміністративному процесі в межах закріпленої за ними компетенції, тобто в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Положення, що стосується законності, випливає з принципу верховенства права і як загальна засада судочинства покладає на суд обов'язок розглядати і вирішувати судові справи на підставі вимог закону з урахуванням його цілей та у встановленому ним порядку.
Отже, зазначені вище судження та коментарі дають нам підставу стверджувати, що положення ч. 1 ст. 9 цього Кодексу відповідає приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України, де зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Як принцип діяльності органів судової влади принцип законності реалізується у різних формах його прояву і має такі структурні частини: 1) наявність установлених конституцією і законами правових основ діяльності органів судової влади, порядку їх організації, компетенції, правового статусу суддів; 2) організаційно-правовий механізм, що забезпечує суворе і неухильне виконання чинного законодавства органами судової влади. Впровадженню принципу законності служить процесуальна процедура розгляду судових справ зазначеної категорії, касаційний і апеляційний порядок перевірки законності й обґрунтованості прийнятих судових рішень; 3) здійснення органами судової влади: а) правосуддя; б) судового контролю за законністю актів органів законодавчої, виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ і організацій та їх посадових осіб; в) судового конституційного контролю.
Законність правосуддя вимагає, щоб не тільки вся діяльність адміністративного суду була підпорядкована закону, але й дії усіх суб'єктів адміністративних процесуальних правовідносин, щоб вони суворо дотримувалися і виконували вимоги всіх інших принципів судового адміністративного процесу, які характеризують адміністративне судочинство. Порушення і недодержання навіть одного з них тягне за собою порушення законності. Принцип законності визначається, по-перше, тим, що адміністративний суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин; по-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність адміністративного суду повинна бути підпорядкована чинному судовому адміністративному процесу і здійснюватися у низначеному ним порядку. Прийняте адміністративним судом рішення по адміністративній справі має бути законним і обґрунтованим. Гарантіями принципу законності є перегляд вищестоящим адміністративним судом рішень і ухвал, право їх оскарження, дія санкцій захисту і відповідальності.
2. У відповідності зч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Це означає, що Конституція України має найвищу юридичну силу (ч. З ст. 8 Конституції України), тобто її норми мають пріоритет над законами та міжнародними договорами. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Иорховною Радою України, мають перевагу над законами України (ч. Й ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України). У разі встановлення невідповідності положень цих актів Конституції України, суд застосовує її положення як норми прямої дії. При цьому (іуд, який застосував Конституцію як акт прямої дії, не може визнати неконституційними закон чи міжнародний договір, згоду на обов'язковість якого надала Верховна Рада України, оскільки це віднесено до Виключної компетенції Конституційного Суду України (див. п. З Цоотанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя* від 1 листопада 1996року). Суд лише може не застосувати закон чи міжнародний договір, який не відповідає Конституції України, навівши відповідне обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення.
У разі виникнення в суду під час розгляду адміністративної справи сумніву щодо відповідності закону Конституції України, він повинен звернутися до Верховного Суду України з пропозицією щодо вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи міжнародного договору (ч. 5 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України). Це правило стосується також дій суду у разі сумніву у конституційності підзакон-них актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Коментована частина статті наголошує на тому, що адміністративний суд також вирішує справи на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У відповідності до Закону України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» визначає, що міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є національним законодавством. В тому випадку, коли норми чинного Кодексу суперечать ратифікованому міжнародному договорові, то застосовуються при вирішенні справи норми міжнародного права. В тому ж випадку, коли норми міжнародного права суперечать Конституції, то застосовуються при вирішенні справи норми Конституції України.
3. У відповідності з ч. З ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім Конституції та чинного законодавства, міжнародних договорів України, суд застосовує також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При застосуванні норм права суд виходить з того, що вони прийняті на підставі та у межах повноважень відповідними органами. Підзаконні акти, застосовувані судом, не можуть суперечити Конституції України та чинному законодавству.
При застосуванні інших нормативно-правових актів суд повинен перевірити, чи прийняті вони відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції, закону, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Тобто при застосуванні правових актів суд повинен враховувати їхнє місце у ієрархії національного законодавства - юридичну силу.
Роз'яснення Пленуму Вищого адміністративного суду також мають бути врахованими адміністративними судами при здійсненні судочинства. Роз'яснення Пленуму Вищого адміністративного суду можуть надаватися не тільки щодо застосування адміністративними судами матеріального законодавства при вирішенні справ адміністративної юрисдикції, а й з питань процесуального права, удосконалення судової діяльності адміністративних судів тощо. При невідповідності роз'яснень законодавства Вищого адміністративного суду роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, адміністративні суди використовують постанови Пленуму Верховного Суду України, який може визнати не чинними постанови Пленуму Вищого адміністративного суду (п. 6 ст. 55 Закону України «Про судоустрій України»).
3. У відповідності з ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. В аспекті коментування цієї частини статті необхідно зазначити, що Конституція України має найвищу юридичну силу (ч. З ст. 8 Конституції України). Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Це свідчить про те, що її норми мають пріоритет над законами та міжнародними договорами. У разі встановлення невідповідності цих актів Конституції України суд застосовує її положення як норми прямої дії. При цьому суд, який застосував норми Конституції як акт прямої дії, не може визнавати неконституційними закон чи міжнародний договір, згоду на обов'язковість якого дала Верховна Рада України, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України (див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» // Бюлетень Міністерства Юстиції України. - 2000. -№ 4). Суд лише може не застосовувати закон чи міжнародний договір, який не відповідає Конституції України, навівши відповідне обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення
У разі виникнення в суду під час розгляду конкретної адміністративної справи сумніву щодо відповідності закону Конституції України, він повинен звернутися до Верховного Суду України з пропозицією щодо вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи договору.
При застосуванні інших нормативних актів суд повинен перевірити, чи прийняті вони відповідним органом на підставі й у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. В разі невідповідності всіх перерахованих нормативних актів Конституції суд повинен застосувати правовий акт, що має вищу юридичну силу.
Отже, положенням ч. 4 коментованої статті відтворюється принцип ієрархічності нормативно-правових актів, відповідно до якого вищою юридичною силою наділена Конституція України, якій мають відповідати всі інші нормативно-правові акти, прийняті у державі. Після Конституції в залежності від юридичної сили йдуть конституційні закони, чинне законодавство, підзаконні нормативні акти. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і мають пріоритет перед іншими нормативними актами.
5. У відповідності з ч. 5 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Це випливає з Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», де зазначається, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з позиції відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Проте, як ми вже зазначали раніше, що в разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою припиняє провадження у справі і звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
6. У відповідності з ч, 6 ст. 9 цього Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. Ця частина статті повністю відтворює положення ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», відповідно до якої чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. У відповідності з цим нормативним актом, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установле ному порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Крім того, необхідно звернути увагу на те, коли міжнародний договір не відповідає Конституції України повністю або в частині і ця невідповідність визнана Конституційним Судом України, то такий договір або його частина не підлягають застосуванню в Україні.
7. У відповідності з ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відсутності закону, що регулює відповідні право відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Зазначене положення закону зобов'язує суд для усунення прогалин у правовому регулюванні відносин застосовувати інститут аналогії закону і права (ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України). Так, у разі відсутності відповідного закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні право відносини (аналогія закону). «Відсутність закону» означає як відсутність відповідного правового акта, так і його неповноту, тобто Відсутність у ньому положень, які б урегульовували спірні відносини. Необхідність розширеного тлумачення поняття «закон» тут обумов лена тим, що Кодекс адміністративного судочинства України встанов лює можливість застосування не лише закону, а й інших правових
Якщо у такий спосіб не вдалося усунути прогалину - суд (ходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) і виводить з них конкретне правило для врегулювання спірних відносин.
Застосування аналогії закону можливе за таких умов: 1) відносини сторін перебувають у сфері дії публічного права, тобто є адміністративними правовідносинами; 2) зазначені правовідносини не врегульовані адміністративним законодавством; 3) існують норми, що регулюють подібні за змістом адміністративно-правові відносини.
На підставі вищезазначеного суд повинен усунути прогалину, застосувавши аналогію закону чи права або ліквідувати неясність чи колізію, витлумачивши положення закону у такий спосіб, щоб це забезпечувало права особи.