Стаття 86. Оцінка доказів

Сб, 02/07/2009 - 22:03 — Консультант

 

1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім

пе­реконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному,повному та об'єктивному дослідженні.

2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність

кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний

зв'язок доказів у їх сукупності.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Частина 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України адресована до суду в момент вирішення справи, про що свідчить вимога про повний розгляд усіх доказів, що є в справі. Проте, крім суду, особи, які беруть участь у справі, також оцінюють зібрані, а потім досліджені докази. Представ­ник оцінює належність та допустимість, достовірність та достатність доказів зі своєї правової позиції і правової позиції процесуального противника. Суд оцінює докази з моменту підготовки справи до слухання і до її вирішення по суті.

У зв'язку з означеним оцінка доказів може бути остаточною і проміжною, вчинена судом або особами, які беруть участь у справі, їх представниками.

Відповідно до ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належать встановити під час ухвалення судового рішення у справі. Для встановлення цих обставин у судовому засіданні заслу­ховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, зокрема носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Після з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення чи надати додаткові докази.

У зв'язку з додатковими поясненнями осіб, які беруть участь у справі, суд може задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам.

Вислухавши додаткові пояснення і дослідивши додаткові докази, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Таким чином, оцінку доказів із погляду їх належності, до­пустимості, достовірності та достатності і взаємного зв'язку у сукупності адміністративний суд проводить вже після судових дебатів. Розглянемо критерії остаточної оцінки доказів судом. Вони є такими: 1) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. На формуван­ня внутрішнього переконання судді істотний вплив робить його світогляд, важливим елементом якого є правосвідомість. Правосвідомість допомагає правильно зрозуміти і тлумачити норму права, що підлягає застосуванню, оцінити зібрані в справі докази тощо. Гарантією об'єктивності внутрішнього переконання судді є принцип незалежності суддів і процедура оцінки доказів: незалежно від стороннього впливу, з огляду на сукупність наявних доказів, кожне з яких не має заздалегідь установленої сили. Слід зазначити, що внутрішнє переконання ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів; 2) об'єктивний розгляд доказів - це відсутність зацікавленості суду в справі, що розглядається, упередженості Й упередження під час оцінки доказів. У плані дотримання можливості об'єктивного дослідження доказів закон передбачає правила про відвід судді. Відсутність зацікавленості в результаті розглянутої справи дає змогу суду розглядати докази всебічно. Якщо представники сторін діють у рамках власних правових позицій і досліджують докази відповідно до своїх вимог чи заперечень, то суд, будучи незацікавленим у результаті спору, досліджує докази всебічно: як з боку позивача, так і з боку відповідача. Всебічність означає врахування доводів усіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження й оцінку доказів не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра; 3) повний розгляд доказів - наявність доказів, достатніх для висновку суду в справі, і оцінка всієї сукупності наявних у справі доказів. До того ж суд може запропонувати особам, що беруть участь у справі, представити додаткові докази.

Особи, що беруть участь у справі, також оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що залежить не тільки від правосвідомості, але і від правової зацікавленості сторони. Таким чином, особи, що беруть участь у справі, а також їхні представники оцінюють докази з огляду своєї правової позиції. До того ж повинні враховуватися всі докази, досліджені в суді.

Остаточна оцінка доказів характерна і для осіб, що беруть участь у справі, зокрема, під час прийняття ними рішення про відмову від позову, визнанні позову, мирової угоди. Остаточна оцінка доказів міститься в судових дебатах, репліках. У зазначених процесуальних діях аналізуються обставини справи, докази, що підтверджують чи спростовують ті чи інші факти, дається оцінка належності, допусти­мості, достовірності, достатності доказів, представлених і досліджених кожною зі сторін. Така оцінка доказів у судових дебатах чи репліках дається з огляду правової позиції сторони.

Оцінка доказів може бути як остаточною, так і проміжною, може належать до доказів, досліджуваних для вирішення справи, і до доказів, що обґрунтовують необхідність здійснення окремих про­цесуальних дій. Це означає, що досвідчений представник на будь-якій стадії процесу здатний оцінити перспективу своєї правової позиції в справі й залежно від цього постановити відповідне рішення: відмо­витися від позову (чи визнати позов), запропонувати укладення мирової угоди. Аналогічно оцінюють докази і мають право відмовитися від позову прокурор, державні органи, органи місцевого само­врядування тощо, що захищають порушені права, свободи та інтереси осіб.

Суд оцінює докази не тільки під час вирішення справи, але й на більш ранніх стадіях, наприклад пропонує особам, що беруть участь у справі, представити додаткові докази, якщо вважає неможливим розгляд справи на основі наявних доказів.

Проміжна оцінка доказів має місце й у тому випадку, коли суд задовольняє чи відхиляє клопотання, пов'язані з доказами (про витребування, забезпечення доказів тощо). У цьому випадку суд, як правило, оцінює не сукупність доказів, а конкретний доказ на предмет його належності, допустимості, достатності.

Таким чином, оцінка доказів - це діяльність суду, а також осіб, що беруть участь у справі, третіх осіб, їхніх представників, що має місце на всіх стадіях адміністративного судочинства.

У зв'язку з тим, що оцінка доказів існує під час перегляду справ в апеляційному, касаційному, наглядовому провадженні і провадженні за нововиявленими обставини, то можна говорити про судово-контрольну оцінку доказів.

Отже, коментуючи положення ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно звернути увагу на такі положення цього закону. Перш за все, що об'єктом оцінки є як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відомостей про факти, обставини) належать встановлення їх належності, допустимості, достовірності (якісні ознаки) та достатності (кількісна ознака). Належність доказів - це ознака, що стосується їх змісту і вказує на зв'язок між фактичними даними та обставинами, що підлягають доказуванню і дають можли­вість встановити наявність чи відсутність останніх. Допустимість доказів - ознака, що стосується як змісту, так і форми доказів і свідчить про дотримання всіх вимог закону, пов'язаних з їхнім одержанням і фіксацією: отримання з належного джерела, уповноваженим на те суб'єктом, з використанням визначених у законі засобів. Достовірність доказів - відповідність відомостей про факти й обставини, що мають значення для справи, об'єктивній дійсності. Достатність доказів означає, що їх сукупність дає можливість установити передбачені законом обставини в тому обсязі, який є необхідним для прийняття правильного рішення у справі.

Важливо акцентувати увагу ще раз на тому, що змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх вико­ристання у справі. Докази та їх джерела, отримані з грубим порушен­ням норм регулювання процесу доказування, конституційних та інших прав громадян, а тим більше в результаті злочинного порушення норм, які визнають умови і порядок збирання і перевірки доказів та їх джерел, завжди призводять до сумнівів в їх достовірності і недо­пустимості для використання у процесі доказування.

2.   Відповідно до ч.2 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Усі докази, які оцінюються судом, мають для нього однакову силу. Жодні докази відповідно до ч. 2 коментованої статті не мають для адміністративного суду наперед встановленої сили. Це положення закону важливе, оскільки лише в результаті оцінки доказів у сукупності можна постановити правильне рішення в адміністративній справі.

3.   Відповідно до ч. З ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Ця стаття передбачає сам процес доказування і зокрема положень щодо оцінки доказів. У цьому контексті необхідно зазна­ чити, що оцінка доказів є розумовою, пізнавальною діяльністю адміні­ стративного суду, що полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів і здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин конкретної адміністративної справи в їх сукупності на підставі принципів адміністративного судочинства: верховенства пра­ ва; законності; рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальності сторін; диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст. 7 Кодексу адміністра­ тивного судочинства України та коментар до неї). До того ж суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, що є запорукою постановлений справедливого рішення адміністративним судом.