Стаття 13. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду

Чт, 02/05/2009 - 15:29 — Консультант

 

1. Особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, Інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та МйСііційие оскарження рішень адміністративного суду у випадках та Порядку, встановлених цим Кодексом.

1. Для розкриття положень ст. 13 Кодексу адміністративного вудочинства України необхідно зупинитися на її складових: «особам, які беруть участь у справі», «особам, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки» і Першим і другим «забезпечується право на апеляційне та касаційне Оскарження рішень адміністративного суду», «у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом».

Проаналізуємо та прокоментуємо вищезазначені складові. Особи, які беруть участь у справі. До осіб, які беруть участь у справі у відповідності зі ст. 47 цього Кодексу належать: сторони, треті особи, Представники сторін та третіх осіб.

Особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки. Що це за особи, чинний Кодекс цього питання не розкриває і не пояснює. Проте, виходячи з Того, що законодавець зазначає, що суд вирішив питання про їхні Права, свободи та інтереси, а отже, ці особи не були в суді, а стосовно них суд вирішив зазначений у статті комплекс питань. Крім того, тут Також іде мова про те, що суд вирішив питання про їхні інтереси. Проте інші учасники процесу не мають інтересів у справі, а лише надають Допомогу суду для вирішення справи по суті.

Тобто секретар судового засідання, судовий розпорядник та перекладач надають кваліфіковану допомогу всім учасникам адмі­ністративного процесу, забезпечують нормальний хід судового засідання. Натомість свідки, експерти, спеціалісти сприяють розгляду справи. Вони надають у розпорядження суду всі дані, що стосуються справи. Отже, їхні права передбачені законом. Таким чином, суд не може вирішувати питання про їхні права, свободи та інтереси. їхні інтереси не стосуються справи. Таким чином, під особами, які не брали участі справі, але суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси обов'язки, маються на увазі лише такі, яке стало таким, що вирішено внаслідок вирішення вимог і яке при вирішенні справи вплинуло на права, свободи та інтереси інших осіб, на яких таке рішення суду вплинуло негативно, тобто їх обмежило.

Щодо такого положення, як першим та другим особам, що зазначені в цій статті «що їм забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду...», то тут потрібно мати на увазі, що ст.ст. 7 та 13 цього Кодексу таке право забезпечується таким незаперечним принципом адміністративного судочинства, який є обов'язком, а не правом для суду. Натомість для осіб, зазначених у ст. 13 цього Кодексу це є правом і гарантією. Отже, надання заінтересо­ваним особам права на оскарження є однією з гарантій ухвалення правосудного судового рішення у справі. В Україні відповідно до статті 129 Конституції запроваджене апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. На розвиток цих положень та приписів ч. 1 ст. 55 Конституції України у ст. 12 Закону України «Про судоустрій України* закріплено, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. В ст. 12 Закону України «Про судоустрій України» зазначається, що учасники процесу та інші особи мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Це свідчить, що ми вірно тлумачимо положення Закону стосовно осіб, що не брали участь у справі.

Такі ж положення передбачені ст. 13 Кодексу адміністративного судочинства України.

Необхідно зазначити, що таке право і гарантія, як забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністра­тивного суду, передбачені ст.ст. 185, 198, 199, 211, 223, 227 цього Кодексу.

Для перегляду в апеляційному порядку рішень місцевих загальних судів з адміністративних справ, як і рішень окружних адміністра­тивних судів, створено апеляційні адміністративні суди округів, які діють відповідно до апеляційних округів - на рівні декількох областей. Ці суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіаль­ної юрисдикції, в апеляційному порядку - як суди апеляційної інстанції. Отже, в Україні створено 7 апеляційних адміністративних судів відповідно до восьми апеляційних округів: Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Донецький апеляційний адміністративний суд (Донецька, Луганська області); Київський апеляційний адміністра­тивний суд (Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Черні­гівська області та місто Київ); Львівський апеляційний адміністра­тивний суд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області); Одеський апеляційний адміністративний суд (Миколаївська, Одеська, Хер­сонська області); Севастопольський апеляційний адміністративний суд (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь); Харківський апеляційний адміністративний суд (Полтавська, Сумська, Харківська області).

У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції є Вищий адміністра­тивний суд України. Суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Отже, апеляційний адміністративний суд не пов'язаний з межами вимог апеляційної скарги, якщо встановлено порушення адміністративним судом норм адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, и власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляцій­ної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що по були заявлені в суді першої інстанції.

Об'єктивність вирішення справи забезпечує передбачена система судових інстанцій. За перегляд судових рішень в адміністративних оправах у разі їх оскарження відповідають суди апеляційної інстанції (апеляційні адміністративні суди), суд касаційної інстанції (Вищий в адміністративний суд), а також Верховний Суд України при здійсненні провадження за винятковими обставинами. Так, апеляційне оскаржен­ня починається з подання скарги до суду апеляційної інстанції на пудове рішення суду першої інстанції з мотивів неправильного встановлення обставин у справі (питання факту) або неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права (питання права) і вирішується цією інстанцією. Таким чином, апеляційне оскарження може стосуватися як питань факту, так і питань права.

Аналіз матеріалів про апеляційний перегляд судових рішень дає можливість виділити такі ознаки для інституту апеляції: 1) апеляція завжди подається на рішення суду першої інстанції, що не вступило в законну силу; 2) за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням прокурора адміністративна справа направляється на розгляд адміні­стративного суду апеляційної інстанції; 3) апеляційна скарга викликана неправильним застосуванням адміністративним судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права; 4) суд апеляційної інстанції вирішує як юридичну, так і фактичну сторону конкретної справи в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції; 5) судове провадження в апеляційному суді відбувається з дотриманням основних засад судочинства.

До суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені будь-які постанови суду першої інстанції (тобто судові рішення, якими справа вирішується по суті заявлених вимог). Окремо від постанови суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Це насамперед ті ухвали, що перешкоджають провадженню у справі.

Розгляд адміністративних справ у апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійсню­ватиметься адміністративним судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Справи у порядку повторної касації розглядатимуться складом суддів відповідної судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційне оскарження починається з подання скарги до суду касаційної інстанції на судові рішення суду апеляційної інстанції, а при потребі - і суду першої інстанції з мотивів неправильного засто­сування норм матеріального чи порушення норм процесуального права (питання права) і вирішується цією інстанцією. Тобто касаційне оскарження може стосуватися лише питань права. Також касаційним оскарженням є й подання скарги до Верховного Суду України за винятковими обставинами, однак таке касаційне оскарження обмежене двома винятковими, найбільш: принциповими для на­ціональної судової системи, підставами і здійснюється після « звичай­ного» касаційного провадження.

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України. Враховуючи те, що провадження за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження, Верховний Суд України у справах про перегляд судових рішень за винятковими обставинами є судом касаційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального права чи процесуального права.

Необхідно звернути увагу на те, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Крім того, суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

Отже, для суду касаційної інстанції притаманні такі ознаки: 1) завжди касаційна скарга подається на рішення суду першої інстанції, що вступило в законну силу, а також касаційна скарга подається на рішення суду апеляційної інстанції; 2) конкретна справа за касаційною скаргою чи касаційним поданням прокурора направляється на розгляд адміністративного суду касаційної інстанції; 3) подання касаційної скарги зумовлене неправильним застосуванням адміністративним судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права; 4) касаційний суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовір­ність того чи іншого доказу; 5) касаційне провадження відбувається з дотриманням основних засад судочинства.

Крім того, в контексті аналізу ст. 13 цього Кодексу необхідно зазначити, що гарантіями для забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження є положення, що міститься в ст.ст. 49, 51, 54, 59, 61 цього Кодексу.

Зокрема особи, які беруть участь у справі у відповідності з п. 10 ч. 2 ст. 49 цього Кодексу можуть оскаржувати судові рішення в частині, що стосується їхніх інтересів. Право на оскарження передбачене в ст.ст. 51, 54, 59, 61 цього Кодексу. Такі ж права властиві й особам, які небрали участі у справі, коли суд вирішив питання, які вплинули на права, свободи та інтереси таких осіб.