Глава 6 Докази Стаття 69. Поняття доказів

Сб, 02/07/2009 - 13:27 — Консультант

 

1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Термін «доказ» означає «1. Незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; підтвердження. 2. Предмет або обставина, які свідчать про будь-чию провину. Непрямі докази - докази, з яких (за умов їх вірогідності) можна зробити можливий висновок про існування факту, що доводиться. Похідні докази - докази «з других рук»; відомості, отримані з копій документів або за допомогою фотознімка тощо. Прямі докази - докази, з яких (за умови їх вірогідності) можна зробити однозначний висновок про існування (або не існування) деякого факту. Речові докази пов'язані із злочином предмети, що дають можливість розкрити його» (Великий тлумачний словник сучасної української мови. - С. 313). Це означає, що в ч 1 ст. 69 цього Кодексу закладена дефініція матеріалу, який слід сприйняти багатопланово і функціонально, тобто з урахуванням сучасного процесу доказування з адміністративної справи. Отже, в зазначеній частині статті наводиться нормативне визначення доказів. Проте це визначення має бути розкрито з огляду на тих складові, які є структурними елементами (ознаками) поняття «доказів ». З цією метою розглянемо ці складові (поняття): 1) «будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі»; 2) «інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи»; 3) «ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів».

З огляду на викладене зупинимося на першій складовій (понятті) доказу, а саме: «будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі». Для цього проаналізуємо таку складову, як «будь-які фактичні дані», яка належить до більш широкого поняття, що нами розглядається в цьому абзаці. Необхідно зазначити, що фактичні дані, є ні чим іншим, як відомостями про факт, тобто це інформація, за допомогою якої можна пізнати (з'ясувати) сам факт. Відомості про факт (інформація) подається до суду для аналізу адміністративним судом такої інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), і цю функцію здійснюють суб'єкти, які беруть участь у розгляді справи. На підставі цієї інформації в суді складається враження про правовідносини, які стали передумовою звернення до суду. Інформація може мати правдоподібний і явно неправдивий характер. У цьому контексті постає необхідність в з'ясуванні того, яким є факт. Факт - це явище об'єктивної соціальної дійсності. Факти існують незалежно від того, чи знають про них особи, що здійснюють судовий розгляд адміністра­тивної справи або ні. Отже, доказом є не сам факт або обставина, а фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, для з'ясування пошукованого поняття, як першою складовою поняття «докази», необхідно проаналізувати такий припис законодавця, як: «обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які беруть участь у справі». В цьому контексті слід зазначити, що обставини існують поза нашою волею, тому вони не обґрунтовують вимог і заперечень, а це здійснюють сторони та інші суб'єкти, які мають інтереси в справі й на цій підставі отримали статус осіб, які беруть участь у справі (ст. 47 Кодексу адміністративногосудочинства України). Обґрунтування положень потребує розгляду також і процесуальних аспектів доказування. Тому надамо в спроще­ному варіанті поняття «процесу доказування», який зводиться до подання для аналізу суду певної інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), що здійснюють суб'єкти, які беруть участь у розгляді справи. Ця інформація має скласти уявлення судді або суду (колегії суддів) про правовідносини, які стали передумовою для звернення до суду (суб'єктів такого звернення). Проте процес доказування, ще не свідчить, що така процедура обґрунтовує вимоги і заперечення сторін, які беруть участь у справі. Для цього поряд з процесом доказування необхідно звернутися до процесу доведення, який можна вважати перехідним містком від процесу доказування існування певних юридичних обставин до обґрунтування позовних вимог, який закладений в ч. 1 коментованої статті.

Отже, під будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, необхідно розуміти: «Відомості (інформацію) про факт, за допомогою яких можна пізнати (з'ясувати) сам факт, які подаються до суду для аналізу таких відомостей про певні події, дії або стан (юридичні обставини) суб'єктами, які беруть участь у розгляді справи, на підставі яких у суді складається уявлення про правовідносини, які стали передумовою звернення до суду, та на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, де сторони та інші суб'єкти, які мають інтереси в справі, обґрунтовують вимоги і заперечення осіб (що є в позовах та подаються в судовому розгляді адміністративної справи), які беруть участь у справі в процесі доказування існування певних юридичних обставин та обґрунтуванні позовних вимог».

Щодо з'ясування поняття «докази» зупинимося на аналізі другої складової, що належить до досліджуваного поняття, а саме: «Інші обставини, що мають значення для правильного виріщення справи». Це може бути інша інформація, яка підтверджує або заперечує позовні вимоги.

За допомогою доказів відбувається пізнання фактів, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для з'ясування припису закону «ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів», необхідно звернутися до перерахованих джерел доказів, з яких суд отримує фактичні дані (докази). Під джерелами доказів слід розуміти те джерело, від якого надходить інформація про фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи. До них належать: пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Зазначений перелік джерел доказів є вичерпним. Розглянемо окремо кожний із джерел доказів. Так, пояснення сторін про будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунто­вують вимоги і заперечення, що мають значення для правильного вирішення справи, є джерелом доказів. Наприклад, пояснення позивача на підтвердження позовних вимог до відповідача, які зазначені в позовній заяві до голови райдержадміністрації про те, що він своїм розпорядженням обмежив його права, свободи та інтереси, в якому він надав інформацію, де містяться фактичні дані, що свідчать про таке обмеження його прав з боку голови райдержадміністрації. Таке пояснення буде джерелом доказів на підтвердження позовних вимог. У тому випадку, якщо такі пояснення сторони (позивача) про фактичні дані, на підставі яких суд встановить наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги, будуть підтвердженні в суді, то такі фактичні дані, які будуть занесені до протоколу судового засідання, або будуть зафіксовані в судовому засіданні технічними засобами та веденням журналу судового засідання, стають доказами у конкретній адміністративній справі. Щодо такого джерела доказів, як пояснення представників сторін, то слід зазначити, що такі пояснення представників сторін про фактичні дані, на підставі яких суд встановить наявність обставин, що обґрунтовують або заперечують позовні вимоги, то зазначені фактичні дані, які будуть занесені до документів або технічних засобів, які фіксують адміністративний процес у конкретній справі, стають доказами у цій справі. Щодо такого джерела доказів, як пояснення третіх сторін, то слід звернути увагу на те, що такі пояснення третіх сторін про фактичні дані, на підставі яких суд встановить наявність або відсутність обставин, що обґрунто­вують або заперечують позовні вимоги, та зазначені фактичні дані, які будуть занесені до документів або технічних засобів, які фіксують адміністративний процес у конкретній справі, стають доказами у цій справі. Крім того, показання свідка, в яких він робить повідомлення про відомі йому фактичні дані або інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, і який називає джерела своєї обізнаності щодо зазначених фактичних даних, на підставі яких суд встановить наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують або заперечують позовні вимоги та зазначені фактичні дані будуть занесені до документів або технічних засобів, які фіксують процес у конкретній справі, стають доказами у цій справі.

Аналіз ч. 1 ст. 69 цього Кодексу та практики щодо розгляду категорії справ, підсудних адміністративним судам, дає нам підстави заперечити, що використані в цій частині статті законодавцем поняття « письмові і речові докази» можуть використовуватися під час розгляду і вирішення адміністративних справ як доказів. Це суперечить положенням, які сам законодавець заклав у визначення доказів. Так, законодавець зазначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, законодавець зазначає, що ці дані встановлюються судом на підставі зазначених ним джерел, які мають чіткий та вичерпний перелік. Тому, терміни закону «письмові докази», «речові докази», які містяться в ч. 1 ст. 69 та статтях 79, 80 цього Кодексу є лише джерелами доказів, оскільки з огляду на визначення їх, наприклад, що «письмовими доказами є документи (зокрема електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи», тобто відомості про фактичні дані або інші обставини. Крім того, наша позиція підтверджується і визначенням законодавцем у ст. 80 цього Кодексу «речових доказів», а саме: що ними є «предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіо­візуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи ». З цих джерел суд черпає інформацію про фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунто­вують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та про інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі самі судження стосуються і висновків експертів, адже в них експерт надає суду інформацію про фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та про інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, підбиваючи підсумок щодо вичерпного переліку джерел доказів, їх можна класифікувати на такі: 1) на особисті джерела доказів.

До особистих джерел доказів необхідно віднести:

а)  пояснення сторін; б) пояснення третіх осіб; в) пояснення представ­ ників сторін; г) показання свідків. Проте законодавець не обґрунтовано в ст. 69 цього Кодексу обмежив джерела доказів. Адже в судовому засіданні, в необхідних випадках можуть бути отримані пояснення експертів, спеціалістів, які можуть навести відомості, які дадуть інформацію про фактичні дані, які мають значення для справи; 2) речові джерела доказів. Це такі речі, які є носіями інформації про фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи, та доказове значення яких в адміністративному процесі не залежить від певних технічних та інших наукових знань, і які можуть бути досліджені судом для отримання інформації про фактичні дані, що матиме значення для правильного вирішення справи; 3) джерела доказів, які мають технічний характер: а) звуко- і відеозаписи;

б)  фотографії; в) інформація через Інтернет; г) комп'ютерні програми, де є відповідні бухгалтерські розрахунки, висновки експерта, що ґрунтуються не на його досвіді або знаннях, а на комп'ютерній обробці наданого матеріалу; д) висновки експерта.

Крім джерел доказів, існують засоби доказів. До засобів доказів слід віднести об'єктивно виражені носії інформації, які містять творчій індивідуальний характер. До них належать: 1) письмові пояснення сторін; 2) письмові пояснення третіх осіб; 3) письмові пояснення представників сторін; 4) письмові показання свідків; 5) письмові докази; 6) речові докази; 7) оформлені на носії інформації висновки експертів. Усі зазначені засоби інформації наявні і виражені як засоби (носії інформації) в протоколі судового засідання. Сам протокол судового засідання є засобом доказів, оскільки до нього заносяться зазначені пояснення, записи оголошених висновків експертів, оголошених досліджень письмових доказів, речових доказів, оголоше­них оглядів доказів на місці тощо.

Таким чином, на підставі викладеного та вивчення судової практики у справах зазначеної категорії можна зробити висновки, що доказами в адміністративному судочинстві у конкретній адміністра­тивній справі є будь-які фактичні дані (інформація), які добуваються або встановлюються судом під час розгляду справи за допомогою джерел і засобів доказів, про наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть учать у справі та занесені до документів або технічних засобів, які фіксують адміністра­тивний процес у конкретній справі, що мають значення для правильного вирішення справи і доведені в судовому засіданні як докази у цій справі.

Таким чином, основним способом пізнання обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є їх встановлення за допомогою доказів, тобто в процесі доказування. Доказуванням в адміністративному судочинстві слід розуміти врегульовану правовими нормами діяльність адміністративного суду та учасників адміністра­тивного процесу щодо збирання і закріплення, перевірки і оцінки доказів. Процесуальна форма і правовий порядок збирання, закріплен­ня, перевірки й оцінки доказів є гарантіями досягнення мети правосуддя. В цьому контексті слід зазначити, що доказування як пізнавальна діяльність має свій предмет. Предметом доказування слід розуміти те, що потрібно доказувати у кожній адміністративній справі. Факти, що належать до предмета доказування зазначені в ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України. До них належать об­ставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення, або які мають інше значення для вирішення справи (наприклад, причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити під час ухвалення судового рішення у справі. Предмет доказування конкретизується з урахуванням особливостей кожної адміністративної справи.

Докази в адміністративному судочинстві можна класифікувати на різних підставах, основними з яких є: а) за способом формування докази поділяються на первісні і похідні (первісними називають докази-першоджерела, похідними називають докази, що відтворюють зміст іншого доказу); б) за характером зв'язку змісту доказів з тими фактами, які слід встановити, докази поділяються на прямі (вказують на наявність чи відсутність факту) і непрямі (дозволяють зробити не один, а кілька імовірних висновків про факт); в) за джерелом одержання докази поділяються на особисті і речові, залежно від того, є джерелом доказу людина чи матеріальний об'єкт (до особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб, висновки експертів, до речових - письмові і речові докази).

Отже, підбиваючи підсумок щодо правових приписів, передбаченим ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України слід зазначити, що тут міститься визначення доказів. У контексті зазначеного слід констатувати, що для того, щоб адміністративний суд визнав певну інформацію як доказ, вона повинна відповідати ознакам, зазначеним у ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України. 

Перша ознака. Доказ - це фактичні дані. Слід зазначити, що редакція ст. 61 Кодексу адміністративного судочинства України цю ознаку не зовсім відображає правильно, оскільки доказ - це відомості (інформація) про факти. В противному випадку може відбутися плутанина між відомостями про факти (які є доказами) і фактичними даними як фактами реальної дійсності (предмет доказування). Так, факт видання розпорядження Київської міської адміністрації про підвищення в 3,5 раза тарифів на комунальні послуги (елемент предмета доказування) підтверджується розпорядженням про підвищення тарифів (відомості про факт підвищення тарифів - доказ).

Крім відомостей про факти, до доказів належать доказові факти. Вище наводиться пояснення доказового факту. Доказові факти як юридичні факти зазвичай мають потребу в підтвердженні доказами. Після встановлення доказового факту він використовується як доказ, що підтверджує існування або відсутність обставин предмета доказу­вання.

Таким чином, фактичні дані, що є доказами, виступають в судовому процесі чи у вигляді відомостей про обставини, що цікавлять адміністративний суд, чи у вигляді доказових фактів.

Друга ознака. Докази повинні бути пов'язані з предметом доказу­вання. Докази як відомості повинні встановлювати або заперечувати наявність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ця ознака доказу відповідає належності доказів.

Третя ознака. Юридичні факти, що підлягають веденню, встановлю­ються засобами доведення, перерахованими в законі (ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України): поясненнями сторін, третіх осіб та їхніх представників, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами, висновками експертів. Зазначена ознака доказу свідчить про його належність.

Перелік засобів доказування, сформульований у законі як вичерп­ний, означає неможливість використання інших засобів доведення для встановлення обставин справи. Разом з тим зі змісту інших норм випливає широке тлумачення перерахованих вище засобів доказуван­ня. Наведено декілька ілюстрацій зазначеного. Прокурор, який бере участь у справі, має право давати пояснення у справі тощо.

Четверта ознака. Докази повинні бути отримані і досліджені в процесуальній формі, тобто в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Недотримання процесуальної форми під час отримання і дослідження доказів робить останні  недопустимими, відповідно, суд не має право обґрунтовувати ними своє рішення у справі.

Процесуальна форма збирання і дослідження доказів означає:

1)       вчинення цих дій у суворій відповідності із законом. Порушення процесуального закону під час дослідження доказів (наприклад, непопередження свідка про кримінальну відповідальність за відмову чи ухилення від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, недотримання процедури призначення експертизи, проведення огляду тощо) має право незаконність рішення адміністративного суду;

2)       недопустимість використання незаконних засобів отримання доказів (використання фізичного, психічного тиску, обману і т. ін.).

Усі ознаки доказів мають бути в сукупності. Відсутність хоча б однієї із них свідчить про неможливість використання відомостей як доказу.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Це означає, що в зазначеній частині статті дається законодавчий припис, хто може надавати суду докази, а також повноваження суду щодо надання або витребування додаткових доказів як за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, так з власної ініціативи. У цьому контексті необхідно зазначити, що суд повинен сприяти особам, які беруть участь у доведенні шляхом уточнення, з урахуванням гіпотези норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, кола фактів, які необхідно довести та запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо вони самостійно не мають можливості надати суду певних доказів.

Отже, ґрунтуючись на принципі офіційного з'ясування всіх обста­вин у справі, адміністративний суд відіграє активну роль в адміністра­тивному судочинстві, що зумовлена наявністю публічного інтересу в результатах вирішення справи. Відповідно суд вживає передбачені за­коном заходів, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, зокрема витребування з власної ініціативи доказів яких, на думку суду, не вистачає. Так, відповідно до ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає. З огляду на зазначені положення, слід акцентувати увагу, що збір і підготовка усього фактичного і доказового матеріалу закон покладає на суд. Це означає, як зазначали, що суд зобов'язаний за своєю ініціативою встановлювати факти, що підтверджують як позовні вимоги конкретного позивача» так і заперечення відповідача. Крім того, суд також повинен зібрати всі докази на підтвердження достовірності фактів у кожній адміністра­тивній справі.