- •Стаття 1. Призначення Кодексу адміністративного судочинства України
- •Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства
- •Стаття 3. Визначення понять
- •1. У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому
- •Стаття 4. Правосуддя в адміністративних справах
- •Стаття 5. Законодавство про адміністративне судочинство
- •1. Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
- •2. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
- •Стаття 6. Право на судовий захист
- •1. Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
- •4. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.
- •Стаття 7. Принципи адміністративного судочинства
- •Стаття 8. Верховенство права
- •Стаття 9. Законність
- •Стаття 10. Рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом
- •Стаття 11. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі
- •Стаття 12. Гласність і відкритість адміністративного процесу
- •Стаття 13. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду
- •Стаття 14. Обов'язковість судових рішень
- •Стаття 15. Мова, якою здійснюється адміністративне судочинство
- •Стаття 16. Правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді
- •Розділ II Організація адміністративного судочинства
- •Глава 1. Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ Стаття 17. Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
- •Стаття 18. Предметна підсудність адміністративних справ
- •Стаття 19. Територіальна підсудність адміністративних справ
- •Стаття 20. Інстанційна підсудність адміністративних справ
- •Стаття. 21. Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог
- •Стаття 22. Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого
- •Глава 2 Склад суду, відводи Стаття 23. Здійснення адміністративного судочинства суддею одноособово
- •Стаття 24. Здійснення адміністративного судочинства колегією суддів
- •Стаття 25. Порядок вирішення питань колегією суддів
- •Стаття 26. Незмінність складу суду
- •Стаття 27. Підстави для відводу (самовідводу) судді
- •Стаття 28. Недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи
- •Стаття 29. Підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача
- •Стаття зо. Заява про відвід (самовідвід)
- •1. За наявності підстав, зазначених у статтях 27-29 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
- •2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі.
- •Стаття 31, Порядок вирішення питання про відвід (самовідвід)
- •1. У разі заявлення відводу (самовідводу) суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.
- •2. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.
- •Стаття 32. Наслідки відводу (самовідводу) судді
- •Стаття 33. Повістки
- •Стаття 34. Зміст повістки
- •Стаття 35, Вручення повістки
- •Стаття 37. Наслідки відмови від одержання повістки
- •Стаття 38. Виняткові засоби судових викликів і повідомлень
- •Стаття 39. Виклик відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного перебування яких невідоме
- •Стаття 40. Обов'язок повідомити про зміну адреси та причини неприбуття в судове засідання
- •Глава 4 Фіксування адміністративного процессу Стаття 41. Фіксування судового засідання технічними засобами
- •Стаття 42. Ведення журналу судового засідання
- •Стаття 43. Зауваження щодо технічного запису і журналу судового засідання
- •Стаття 44. Відтворення та роздрукування технічного запису судового засідання
- •Стаття 45. Складення протоколу
- •Стаття 46. Зміст протоколу
- •Глава 5 Учасники адміністративного процессу Стаття 47. Склад осіб, які беруть участь у справі 1. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
- •Стаття 48, Адміністративна процесуальна правосуб'єктність
- •Стаття 49. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
- •Стаття 50. Сторони
- •Стаття 51. Права та обов'язки сторін
- •Стаття 52, Заміна неналежної сторони
- •Стаття 53. Треті особи
- •Стаття 54. Права та обов'язки третіх осіб
- •Стаття 55. Процесуальне правонаступництво
- •Стаття 56. Представники
- •Стаття 57. Особи, які не можуть бути представниками
- •Стаття 58. Документи, що підтверджують повноваження представників
- •1. Предмет договору
- •2. Права та обов'язки сторін
- •3. Оплата доручення та порядок розрахунків
- •4. Вирішення спорів
- •5. Інші умови договору
- •Реквізити сторін:
- •Стаття 59. Повноваження представника в суді.
- •Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
- •Стаття 61. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді
- •Стаття 62. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу.
- •Стаття 63. Секретар судового засідання
- •Стаття 64. Судовий розпорядник
- •Стаття 65. Свідок
- •Стаття 66. Експерт
- •Стаття 67. Спеціаліст
- •Стаття 68. Перекладач
- •Глава 6 Докази Стаття 69. Поняття доказів
- •Стаття 70. Належність та допустимість доказів
- •Стаття 71. Обов'язок доказування
- •5. Суд може збирати докази з власної ініціативи.
- •6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
- •Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування
- •2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
- •Стаття 73. Забезпечення доказів
- •1. Особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладне ним, мають право просити суд забезпечити ці докази.
- •2. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.
- •Стаття 74. Способи забезпечення доказів
- •1. Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.
- •Стаття 75. Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду
- •Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
- •Стаття 77, Показання свідка
- •1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
- •2. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
- •3. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
- •Стаття 78. Допит свідка за місцем його проживання або в місці його перебування
- •1. Суд може допитати свідка за місцем його проживання або перебування з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.
- •3. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його перебування.
- •Стаття 79. Письмові докази
- •1. Письмовими доказами є документи (зокрема електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
- •Стаття 80. Речові докази
- •Стаття 81. Призначення судової експертизи
- •Стаття 82. Висновок експерта
- •Стаття 83. Комісійна експертиза
- •1. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.
- •Стаття 84. Комплексна експертиза
- •1. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експерта ми різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.
- •Стаття 85, Додаткова і повторна експертиза
- •1. Якщо висновок експерта буде визначено неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
- •Стаття 86. Оцінка доказів
- •1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім
- •2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
- •3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність
- •Глава 7 Судові витрати Стаття 87. Види судових витрат
- •Стаття 88. Зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат
- •1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи
- •2. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не
- •Стаття 89. Сплата і повернення судового збору
- •Стаття 90. Витрати на правову допомогу
- •1. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або
- •2. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.
- •3. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
- •Стаття 91. Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду
- •1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного
- •2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка
- •3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням
- •Стаття 92. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз
- •Стаття 93. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи
- •1. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на
- •2. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням
- •Стаття 94, Розподіл судових витрат
- •Стаття 95. Розподіл витрат при відмові позивача від адміністративного позову
- •1. При відмові позивача від адміністративного позову
- •Стаття 96. Судові витрати, пов'язані з примиренням сторін
- •1. Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не
- •Стаття 97, Визначення розміру судових витрат
- •1. Суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий
- •Стаття 98. Рішення щодо судових витрат
- •Стаття 98. Рішення щодо судових витрат
- •Глава 8 Строки Стаття 99. Строк звернення до адміністративного суду
- •1. Адміністративний позов може бути подано в межах
- •3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим
- •4. Якщо законом встановлена можливість досудового
- •Стаття 100. Наслідки пропущений строків звернення до адміністративного суду
- •1. Пропущений строку звернення до адміністративного
- •2. Якщо суд визнає причину пропущений строку звернення до
- •3. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним
- •Стаття 101. Процесуальні строки
- •1. Процесуальні строки - це встановлені законом або судом
- •2. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і
- •Стаття 102. Поновлення та продовження процесуальних строків .
- •3. Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропуще ного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.
- •Стаття 103. Обчислення процесуального строку
- •Додаток.Рекомендації ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права
- •Резолюція (77) 31 Комітету Міністрів про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Рекомендація № к(84) 15 Комітету Міністрів державам-членам стосовно публічно-правової відповідальності за причинену шкоду
- •Заключні положення
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Принципи
- •Рекомендація №(87) 16 км д-ч стосовно адміністративних процедур,які впливають на права великої кількості осіб
- •Додаток до Рекомендації № к (87) 16 Сфера застосування і дефініції
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Загальні міркування
- •Роз'яснення стосовно принципів
- •Розділ II
- •Рекомендація №r (89)8 км д-ч стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах
- •Роз'яснювальний коментар
- •Сфера застосування
Стаття 71. Обов'язок доказування
Сб, 02/07/2009 - 13:42 — Консультант
1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу,
2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
3. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.
4. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
5. Суд може збирати докази з власної ініціативи.
6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
1. Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Це означає, що за загальним правилом в адміністративному судочинстві обов'язок доказування поділяється так: позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову; відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення щодо позову. Отже, оскільки до суду першим звертається позивач, то саме він має доказувати наявність порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Тому позивач має насамперед право на звернення до суду, яке супроводжується обов'язком доказування. Позиція відповідача в порушеній справі в основному пасивна, якщо він не заперечує щодо позовних вимог або не має наміру звертатися до позивача із зустрічним позовом. Відповідач в реальному процесі, коли він помітив недоліки в доказах позивача, може критично їх проаналізувати. Тому явні переваги існують на боці відповідача, який не зобов'язаний за цією нормою розкривати свої наміри раніше, ніж на стадії судових дебатів.
Отже, за загальним правилом кожна сторона повинна доказувати ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України), Обов'язок доказування визначається судом. До того ж навіть якщо сторони не посилаються на які-небудь обставини, суд має право поставити їх на обговорення.
Обов'язок доказування складається із надання доказів, які підтверджують ті обставини, на які посилаються сторони і переконаний в них суд. Нерідко існує помилкова думка, що надання доказів достатньо для виконання обов'язку доказування. Проте для того, щоб виграти справу, мало надати докази (наприклад, викликати свідка до суду для дачі показань). Важливо так побудувати їхні дослідження, щоб переконати адміністративний суд і щоб суд переконався в достовірності і в значенні доказів для вирішення справи. Аналогічно це стосується до сторони, що заперечує позовні вимоги.
Таким чином, за загальним правилом кожна сторона доказує ті обставини, на які посилається. До того ж суд має право наголосити на необхідності доказування інших обставин, що включені до предмета доказування. Винятком є дія презумпцій.
Докази мають бути достовірними. Достовірність доказів - це якість доказу, що характеризує точність, правильність відображення обставин, що належать до предмета доказування. Достовірний той доказ, який містить правдиву інформацію про дійсність. Недостовірний доказ не дозволяє встановити або заперечити обставини адміністративної справи. В зв'язку з чим в процесі розгляду адміністративної справи достовірність доказу повинна перевірятися. Зокрема, достовірність доказу залежить від доброякісності джерела інформації (відомостей), відповідності різних доказів одне одному, загальній оцінці всіх зібраних і досліджених доказів.
Перевірка доброякісності джерела відомостей. Передусім, про достовірність доказу можна судити з огляду на характеристики джерела цієї інформації. Так, суддя має встановлювати становлення свідка з особами, які беруть участь в адміністративній справі, що дає змогу судити про достовірність відомостей, що містяться в показаннях свідка. Достовірність письмових доказів перевіряється на предмет наявності всіх необхідних реквізитів, відповідності документа компетенції органу тощо.
Зіставлення доказів з іншими, що є в справі, доказами. Виявлення суперечливих доказів таких, що взаємовиключають відомості, свідчать про недостовірність яких-небудь доказів.
Оцінка всієї сукупності доказів, що є в адміністративній справі. Тільки оцінка всіх зібраних у справі доказів і їхні дослідження здатна виявити суперечливість окремих із них, а отже, визначити недостовірний доказ.
Докази мають бути в конкретній адміністративній справі достатніми. Під достатністю доказів необхідно розуміти таку сукупність доказів у справі, яка дає змогу вирішити справу. Це не кількісний, а якісний показник. Недостатньо для висновку адміністративного суду в справі одиничного непрямого доказу, суперечливих доказів, якщо відсутні докази обставин предмета доказування.
Дати однозначну відповідь, коли достатньо доказів, неможливо. Ця характеристика оціночна і її потрібно вирішувати в кожній окремій справі окремо.
2. Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує адміністративний позов. Це означає, що ч. 2 коментованої статті встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії, бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів з адміністративної справи, як правило, утворюється і зберігається у суб'єкта владних повноважень, ч. 4 коментованої статті зобов'язує його подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Щодо відповідача - це свідчить про те, що обов'язок доказування може бути посилений в зв'язку з наявністю правових презумпцій.
Наприклад, ч. 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суб'єкт владних повноважень повинен подати до суду всі наявні в нього документи або матеріали, які можуть бути використані як докази в справі. Крім того, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує адміністративний позов.
Отже, в адміністративних справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його права, свобод чи інтересів. Такий підхід значно посилює позиції невладної особи (людини), якій бракує правових знань, щоб самостійно довести перед судом слушність своїх тверджень. Потенційний обов'язок суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність під час прийняття рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.
Проте це не означає, що кожен адміністративний позов зобов'язує суб'єкта владних повноважень та не випливає його програш у справі, якщо він не відреагував на позов або просто його не визнав. І це підтверджується тим, що якщо цього не буде зроблено, то суд сам може витребувати ці дані.
Презумпція вини не є абсолютною, як в судовому процесі, оскільки закон не звільняє адміністративний суд від обов'язку ухвалити справедливе і правосудне судове рішення. Проте презумпція вини позбавляє адміністративний суд необхідності перевіряти повідомлені позивачем обставини, якщо вони не викликають обґрунтованого
сумніву.
3. Відповідно до ч. Зет, 71 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони є чи можуть бути.
Отже, принцип офіційності в адміністративному судочинстві обумовлює ще одну особливість у процесі доказування. Адміністративний суд не може бути пасивним спостерігачем за тим, що подають особи, які беруть участь у справі, на обґрунтування своїх вимог. Тягар збору доказів на відміну від цивільного судочинства лежить не лише на сторонах. В адміністративному судочинстві позивачем, як правило, є особа, а значна частина доказового матеріалу перебуває у відповідача - суб'єкта владних повноважень. Тому позивач перебуває у гіршому становищі щодо можливості збору і подання доказів порівняно із суб'єктом владних повноважень. Крім того, необізнаний позивач у бюрократичному механізмі погано орієнтується у тому, які докази можуть підтвердити обставини, на які він посилається щодо своїх вимог. У зв'язку з цим суд повинен витребувати необхідні докази, які не надає відповідач.
4. Відповідно до ч. 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень повинен подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребує зазначені документи та матеріали. Це означає, що крім випадків, коли адміністративний суд витребує докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, він, ґрунтуючись на принципі офіційного з'ясування всіх обставин у справі, може збирати докази і з власної ініціативи. Активна роль суду в адміністративному судочинстві зумовлена наявністю публічного інтересу і необхідна для врівноваження процесуального становища сторін. Для цього суд: 1) визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, а також з 'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин (пп. З, 4 ч. 4 ст. 111 Кодексу адміністративного судочинства України); 2) пропонує особам, які беруть участь у конкретній справі, доповнити чи пояснити певні обставини справи, а також надати суду додаткові докази, означивши їх (ч. 5 ст. 11, ч. 1 ст. 114 Кодексу адміністративного судочинства України); 3) з власної ініціативи повинен виявити і витребувати докази, яких не вистачає на думку суду (частини 4, 5 ст. 11, ч. 4 ст. 65, ч. 5 ст. 71, пп. 1, 3 ч. 2 ст. 110 Кодексу адміністративного судочинства України); 4) також може визнати обов'язковим з'явлення сторони (чи сторін) або третьої особи, якщо виникне необхідність заслухати її особисто (п. 2 ч. 2 ст. 110, ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України); 5) може визнати за необхідне дослідити докази щодо обставин, які визнаються сторонами, якщо у нього може виникнути сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їхнього визнання (ч. З ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України); 6) під час допиту свідка в суді може задавати йому питання в будь-який час, а не лише після закінчення допиту його особами, які беруть участь у справі, як це прийнято у цивільному судочинстві (ч. 8 ст. 141 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, принцип офіційності в адміністративному судочинстві чітко обумовлює ще одну особливість у процесі доказування. Враховуючи те, що в бюрократичному механізмі громадянин погано орієнтується в тому, які докази можуть підтвердити обставини, на які він посилається. У зв'язку з цим на суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. А суд, щоб правильно встановити фактичний аспект справи, наділений повноваженнями як за клопотаннями особи, яка бере участь у справі, так і з власної ініціативи, збирати докази.
Таким чином, адміністративний суд має повністю встановити обставини справи, щоб ухвалити справедливе та об'єктивне рішення.
5. Відповідно до ч. 5 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд може збирати докази з власної ініціативи. Це означає, що
правила щодо належності та допустимості доказів, а також інституту забезпечення доказів в адміністративному та цивільному судочинстві не відрізняються. Проте в адміністративному судочинстві з огляду на принцип офіційності суд може забезпечити докази з власної ініціативи. Положення ч. 5 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства свідчить, що приписи для суду тут зазначені як право, а не обов'язок.
Отже, крім випадків, коли адміністративний суд витребує докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, він, ґрунтуючись на принципі офіційного з'ясування всіх обставин у справі, може збирати докази і з власної ініціативи.
Таким чином, принцип офіційного з'ясування усіх обставин справи, відповідно до якого адміністративний суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування усіх обставин справи, зокрема стосовно виявлення та дослідження доказів з власної ініціативи. Активна роль суду в адміністративному судочинстві зумовлена наявністю публічного інтересу і необхідна для врівноваження процесуального становища сторін.
6. Відповідно до ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть доказів на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Це означає, що ч. 6 ст. 71 цього Кодексу передбачає наслідки невиконання особою, яка бере участь у справі обов'язку доказування. У цьому випадку судове рішення ґрунтуватиметься переважно на доказах, що підтверджують обставини, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі і, вірогідно, не задовольнятиме інтереси особи, що не виконує обов'язок доказування. Крім того, це положення коментованої частини ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України перекликається певною мірою зі ст. 114 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, незважаючи нате, що законодавцем передбачене загальне правило, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, закон встановлює можливість здійснення важливих процесуальних дій судом на стадії підготовчого провадження та надає йому можливість звернутися до осіб, які беруть участь у справі з пропозицією про доповнення чи пояснення певних обставин справи. Суд може також запропонувати цим особам на дати додаткових доказів у строк, встановлений судом.