Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників

Сб, 02/07/2009 - 14:23 — Консультант

 

1.  Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.

2.   Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки. Це означає, що пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників - це повідомлен­ня суду відомих їм обставин, що мають значення для справи. Пояснення оцінюються судом поряд з іншими доказами у справі. Проте в цій самій ч. 1ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України є дещо не зрозуміла позиція законодавця, в саме, що «Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки». Отже, це можна зрозуміти так, що їх пояснення є відомостями, що мають значення доказів меншої вартості, ніж їх показання як свідків. На таку думку можуть наштовхувати і слова закону «пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи», оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Щоб остаточно розуміти стверджен­ня ч. 1 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до статей 139,141 Кодексу адміністративного судочинства України, викладені лише пояснення осіб, які беруть участь у справі.

Цей правовий «конфлікт» суперечить принципу змагальності, належності доказів. Можливо, оцінюючи пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, суд повинен враховувати їхню особисту зацікавле­ність у вирішенні справі. Тому для усунення впливу фактору особистої зацікавленості щодо інформації, наданої переліченими особами вони, даючи пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки. До того ж на них поширюються усі правові наслідки, що пов'язані з показаннями свідка, зокрема и можливість притягнення до кримінальної відпо­відальності за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань. Проте це не змінює суперечностей.

Пояснення сторін і третіх осіб - це повідомлення зазначених осіб про відомі їм факти, що мають значення для вирішення справи. Під сторонами розуміються не тільки позивач і відповідач, але і заявники у справах з адміністративно-правових відносин і особливого вироб­ництва. Пояснення сторін і третіх осіб можуть бути дані в письмовій і усній формах. Письмові пояснення сторін і третіх осіб можуть бути виражені в позовній заяві (за винятком третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет суперечки) і у власне письмовому поясненні в справі. Усною формою є пояснення сторін і третіх осіб за їхньою особистістю участі в процесі. До того ж позовна заява (заява, скарга), пояснення в справі може бути складено представником і лише підписано чи стороною або третьою особою.

Специфіка цього засобу доведення проявляється в тому, що пояснення в суді даються найзацікавленішими особами, що краще за всіх інформовані про суть суперечки, що розглядається в адміністра­тивному суді. Під час перевірки достовірності відомостей, що повідомляються особами, важливо знати, що ці особи зацікавлені в результатах справи.

Процедура дачі пояснень сторонами і третіми особами полягає в такому. Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору і бере участь на стороні позивача, пояснення відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на стороні відповідача, а також пояснення третіх осіб, які заявляють самостійних вимог на предмет спору. Якщо поряд зі стороною, третьою особою у справі беруть участь їхні представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їхніх представників, аза їхнім клопотанням пояснення може давати тільки представник. Якщо в справі заявлено кілька позовних вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них.

Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлю­ються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, чи визнають вони обставини, чи заперечують їх, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - «так» чи «ні». Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, задають питання один одному у порядку, встановленому головуючим. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

Судді мають право задавати питання особам, які беруть участь у справі, в будь-який момент їхніх виступів. Законодавство не перед­бачає попередження сторін, третіх осіб їх представників про криміналь­ну відповідальність за відмову від дачі пояснення чи за дачу завідомо неправдивих пояснень.

Різновидами пояснень сторін, третіх осіб або їх представників є ствердження і визнання.

Ствердження - це таке пояснення сторони або третьої особи, в якому містяться відомості про факти, що покладені в основу вимог або заперечень і які підлягають встановленню в адміністративному суді. Наприклад, відповідач стверджує, що він не видавав незаконного розпорядження, що порушує право позивача.

Судова практика виробила правило: ствердження сторін, третіх осіб, представників тільки тоді можуть бути покладені в основу рішення адміністративного суду у конкретній адміністративній справі, коли вони підкріплені іншими об'єктивними доказами. Таким чином, кожне ствердження підлягає перевірці судом, і якщо воно не підтверджується іншими доказами, висновок про це повинен бути переконливо мотивованим у винесеному в адміністративній справі рішенні.

Іншою формою пояснення сторін, третіх осіб або їх представників є визнання, тобто згода з фактом, на якому інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення. Визнання факту безпосередньо пов'язано з поділом обов'язку доказування, відповідно до якого кожна сторона доказує певні факти.

Визнаний стороною факт, на якому інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, звільняє останню від необхідності доведення цього факту. Однак визнання стороною фактів не є обов'язковим для суду. Суд може не взяти до уваги визнання факту, якщо в нього є сумніви в тому, що визнання зроблене з метою приховати дійсні обставини справи, і чи зроблено воно під впливом обману, насильства, погрози, омани. Визнання може бути зроблене під «тиском* доказів, коли особа, що бере участь у справі, змушена визнати факт на підставі незаперечності доказів, що є в справі.

Визнання може бути зроблене як в усній, так і письмовій формі. Письмове визнання долучається (приєднується) до справи, усне - 

заноситься до протоколу судового засідання. Визнання може бути зроблене в суді (судове визнання) чи поза судом (позасудове визнання). Позасудове визнання є доказовим фактом і підлягає доведенню. Визнання може бути повним, коли визнаються всі факти, що доказуються протилежною стороною, або частковим - у разі визнання лише деяких фактів. Виокремлюють також визнання прості і кваліфіковані. Просте визнання містить визнання факту без яких-небудь застережень. Наприклад, відповідач у справі про підвищення тарифів погоджується, що тарифи були завищені. Кваліфіковане визнання містить застереження: «Тарифи завищені, тому що позивач не сплачував звичайні». У разі кваліфікованого визнання доведенню підлягає зроблене застереження.

Усне визнання повинне бути чітко і ясно виражено, процесуально закріплено шляхом занесення до протоколу судового засідання і підписане стороною, що визнала факт. Після цього суд виносить ухвалу про прийняття чи неприйняття визнання.

Під час дослідження пояснень сторін, третіх осіб, представників у суді інколи допускаються помилки: 1) наявні випадки, коли врахо­вуються усні пояснення сторін, третіх осіб, представників і не звертається увага на зміст позовної заяви, що також є формою дачі пояснення; 2) під час одержання пояснень сторін у процесі виконання судового доручення на забезпечення позову вони повинні оголошу­ватися в судовому засіданні, що не завжди робиться; 3) вірогідність пояснень сторін і третіх осіб часто не підтверджується, що варто робити через матеріально-правову зацікавленість даних осіб.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим. Це означає, що визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення є підставою звільнен­ня від доказування, але тільки у разі, якщо щодо цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Такими підставами для звільнення від доказування є: 1) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; 2) обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати; 3) обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо щодо цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання; 4) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи наявне діяння та чи вчинене воно цією особою.