Стаття 66. Експерт

Сб, 02/07/2009 - 12:28 — Консультант

 

1.      Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу».

3. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності — з'явитися за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.

4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду,який оформлюється ухвалою.

5.      Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошу­вати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результатиекспертизи.

6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

8.      Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

9.  У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

10.   Експерт має право:

1)      знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2)      заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;

5)      задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України «Про судову експертизу». 

11.   Експерт має право на оплату виконаної роботи та на ком­ пенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

12.         Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

13.   За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини в справі. Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки (Закон України «Про судову експертизу» із змінами і доповненнями від 5 жовтня 2004 р. // Урядовий кур'єр від 5 жовтня 2004 року, № 188). Розділ другий цього закону присвячений повністю експерту. Так, відповідно до ст. 10 цього Закону визначаються особи,які можуть бути судовими експертами: 1) це особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань; 2) судовими експертами державних спеціальних установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності; 3) до проведен­ня судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно держав­ними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізо­ваних установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності в порядку, передбаченому цим Законом.

Це означає, що проведення експертизи доручається експертові. Отже, як це передбачено ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, експертом є особа, яка має спеціальні знання у певній галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, яка залучається судом для дослідження і подальшого роз'яснення питань, які виникають у процесі розгляду справи, але вирішення яких залежить від наявності певних спеціальних знань. З огляду на зазначене суд доручає експертові провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду адміністративної справи і стосуються сфери його спеціальних знань, тобто висновок експерта, який є одним із засобів доказування, передбачених ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень і зроблені у результаті такого дослідження висновки та обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені йому особами, які беруть участь в адміністративній справі, та судом. Такі відповіді експерт може надати суду лише після проведених ним досліджень та на підставі наданих йому судом матеріалів.

Отже, коментована ч. 1 цієї статті встановлює основні засади процесуального положення експерта в адміністративному процесі і, як було зазначено, що експерт є особою, яка сприяє розгляду справи. Роль експерта в адміністративному процесі досить важлива, тому законо­давець приділив його процесуальному положенню значну увагу.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про судову експертизу» зазначається, що: 1) не можуть залучатися до виконання обов'язків

судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи, які мають судимість; 2) інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві, передба­чаються процесуальним законодавством (в нашому випадку Кодексом адміністративного судочинства України).

2. Відповідно до ч. 2 ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу ». Це означає, що згідно з ч. 2 коментованої норми як експерт до участі у справі може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу*, і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. Проте це положення конкретизується в Кодексі адміністративного судочинства України. Зокрема експерт має відповідати певним вимогам. Так, ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджу­ваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що провадяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Атестовані судові експерти включаються до Державного реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Такий реєстр є офіційною автоматизо­ваною системою обліку фахівців, яким суди переважно можуть доручати проведення судових експертиз. Реєстр діє на підставі Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів від 15 квітня 1997 р. Отже, судовими експертами за ст. 11 Закону не може бути особа, яка визнана судом недієздатною, а також особи, які мають судимість. У ч. 2 цієї норми йдеться про те, що існують й інші обставини, які передбачені процесуальним законодавством, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві. У цьому контексті  слід звернутися до статей 29, ЗО, 31 Кодексу адміністративного судочинства України, де йдеться про підстави та порядок відводу участі у розгляді справи на підставах, встановлених у ч. 1ст. 27 цього Кодексу. А саме: 1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як експерт; 2) якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким експертів. Так, у ст. 29 цього Кодексу зазначається, що експерт не може брати родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості експерта.

Крім того, експерт не може брати участі в адміністративному процесі, якщо: 1) він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; 2) проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються під час розгляду цієї справи; 3) з'ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

Крім того, слід зазначити, що ст. ЗО цього Кодексу передбачено підстави, за наявності яких, що зазначені у статтях 27-29 цього Кодексу, експерт зобов'язаний заявити самовідвід.

Законом передбачені також обмеження щодо осіб, які не можуть бути судовими експертами. За загальним правилом не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, атакож ті, які мають

судимість.

Нормативними актами, що врегульовують питання призначення експертиз є, крім Закону України «Про судову експертизу», низка актів підзаконного характеру: Наказ Міністерства юстиції України «Щодо Положення про кваліфікаційні класи судових експертів* від 30 листопада 1995 р. № 360/6; Наказ Міністра юстиції України «Про затвердження Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян » від 15 квітня 1997 р. № 149/7; Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів» від 9 серпня 2005 р. № 86/5.

У Положенні про експертно-кваліфікаційні комісії і атестацію судових експертів визначено, що для присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експерта та кваліфікаційного класу фахівців державних спеціалізованих установ повинні мати вищу освіту не нижче освітньо-кваліфікаційного рівня « спеціаліст », пройти відповід­ну підготовку в галузі судової експертизи, знати чинне законодавство України та інші нормативні акти, які регулюють порядок призначення і проведення судових експертиз.

Для присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експерта фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, повинні мати відповідну вищу освіту не нижче освітньо-кваліфікацій­ного рівня «спеціаліст», володіти правовими основами судової експертизи та пройти навчання (стажування) в науково-дослідних установах судових експертиз Мін'юсту України з відповідної експерт­ної спеціальності, як правило, за зонами обслуговування. Вона розглядає питання про присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експерта за заявами фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ та самостійно у складі юридичної особи мають намір на професійній основі здійснювати судово-експертну діяльність.

До заяви додаються: а) копія диплома про відповідну вищу освіту не нижче освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст»; б) витяг з трудової книжки; в) довідка про проходження навчання (стажування) з відповідного виду судової експертизи та експертної спеціальності; г) реферати з процесуальних та спеціальних питань (у разі присвоєння кваліфікації судового експерта); ґ) проекти (копії) трьох-п'яти висновків з експертних спеціальностей відповідних видів експертиз; д) рецензії на реферати, проекти (копії висновків), складених експертами, що не брали участі в навчанні (стажуванні). Для присвоєння кваліфікації судового експерта фахівці підприємницьких структур і громадяни повинні мати підготовку в наукових, технічних або інших спеціальних областях знань, в яких вони мають намір атестуватися як судові експерти, володіти правовими основами судової експертизи і обов'язково пройти стажування в науково-дослідних інститутах судових експертиз з урахуванням зон обслуговування, визначених Центральною експертно-кваліфікаційною комісією.

Фахівці, яким привласнена кваліфікація судового експерта, вносяться до Реєстру атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян згідно з чинним законо­давством.

Введення цього реєстру регламентується Положенням про Держав­ний реєстр атестованих судових експертів державних та підприємницьких структур і громадян, затвердженого Наказом Міністра юстиції України від 15 квітня 1997 р. № 149/7.

Реєстр створюється і ведеться з метою: а) здійснення обліку атестованих судових експертів і створення інформаційного фонду про осіб, які одержали в установленому порядку дозвіл на проведення конкретного виду судової експертизи згідно з відповідною експертною спеціальністю; б) забезпечення в установленому порядку органів дізнання, попереднього слідства і судів, інших зацікавлених юридич­них і фізичних осіб необхідною інформацією з фонду Реєстру.

До Реєстру вносяться відомості про фахівців, які одержали в уста­новленому порядку дозвіл на проведення конкретного виду судової експертизи згідно з відповідною експертною спеціальністю.

Відповідно до Інструкції про умови і правила проведення під­приємницької діяльності в судово-експертній діяльності (ліцензійні умови) і контролі за їхнім дотриманням, затвердженої Наказом Ліцензійної палати України, міністерства юстиції України від 7 липня 1999 р. № 57/40/5 суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює судово-експертну діяльність, має право: 1) ознайомитися з матеріалами справи, які стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів; 2) указувати в акті судової експертизи на факти, виявлені під час її проведення, які мають значення для справи та з приводу яких йому не були поставлені питання; 3) давати в письмовій або усній формі відповіді на питання, які ставляться перед ним під час допиту; 4) з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, проводити дослідження у присут­ності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або сторін у цивільних і господарських справах; 5) з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих або судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи; 6) оскаржувати дії особи, в провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта; 7) одержувати винагороду за проведення судової експертизи.

Суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює судово-експертну діяльність, зобов'язаний: 1) скласти висновок експерта відповідно до вимог Інструкції про призначення і проведення судових експертиз; 2) провести повне дослідження і дати обґрунтований і об'єк­тивний висновок; 3) на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду давати роз'яснення щодо даного їм висновку; 4) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі; 5) повідомляти у письмовій формі особу або орган, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо порушене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали, недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були одер­жані.

За такий висновок експерт несе особисту відповідальність відповід­но до чинного законодавства.

Хоча стаття, що коментується, не містить обмежень щодо виконан­ня обов'язків експерта, проте аналіз інших статей цього Кодексу дає підстави вважати, що експерт не може брати участі в адміністра­тивному процесі та відводиться на таких підставах: якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості експерта. Експерт, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо: він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються під час розгляду цієї справи; з'ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань (ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України та коментар до неї).

3. Відповідно до ч. З ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо порушених йому питань, у разі потреби - з'явитися за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні. Частина З коментованої статті дає змогу виокремити такі обов'язки експерта. Його головним обов'язком є проведення повного дослідження і надання обґрунтованого та об'єктивного письмового висновку щодо поставле­них йому питань, у разі потреби - з'явлення за викликом суду, надан­ня висновку або роз'яснення його в судовому засіданні. Зазначені положення перегукуються зі ст. 12 Закону України «Про судову експертизу», де регламентується, що незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний: 1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок; 2) на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду давати роз'яснення щодо наданого ним висновку; 3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі; 4) інші обов'язки, передбачені процесуальним законодавством (в нашому випадку - Кодексом адміністративного судочинства України). Зазначимо, що у разі нез'явлення експерта до суду, останній може вирішити питання про привід експерта (ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України). Необхідно зазначити, що експертиза може проводитись у суді або поза судом, як це передбачено чинним законодавством. Але у більшості випадків експертиза проводиться поза судом, оскільки для її проведення потрібно багато часу, здійснення певних досліджень матеріалів, речей, певних об'єктів, документів тощо. Якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду, то й у цьому випадку експертиза проводиться поза судом. У випадку коли експертиза проводиться у суді або після проведення експертизи поза судом, коли висновок оголошується у судовому засіданні, для роз'яснення та доповнення висновку експерту можуть бути поставлені запитання судом та сторонами (ст. 148 Кодексу адміністративного судочинства України), з цією метою суд може запросити експерта для давання пояснень. Якщо на експерта покла­дається обов'язок щодо явки до суду, то у випадку невиконання такого обов'язку до експерта можуть бути застосовані певні санкції, передбачені ч. 2 ст. 185³КпАП.

Законодавець зазначає, що експерт повинен провести повне дослідження, це означає, що він повинен з огляду на обставини справи дослідити усі докази, які йому надані судом для дослідження. Якщо у процесі проведення експертизи у нього виникнуть запитання з приводу поставлених судом запитань, він з цією метою може звернутися за роз'ясненням, якщо він не може провести експертизу за цими питаннями, він повинен повідомити про це суд, просити про залучення інших експертів, заявити клопотання про надання йому додаткових матеріалів та зразків, він може викладати у висновку судової експертизи виявлені під час ЇЇ проведення факти, які мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені запитання. Тобто такі дії свідчитимуть про добросовісність експерта та повноту проведеного дослідження.

Висновок повинен бути викладений у письмовій формі та мати свого структуру, яка передбачена ст. 82 цього Кодексу. До того ж висновок експерта повинен бути обґрунтованим та об'єктивним. Обґрунтованість (мотивація) висновку полягає в тому, що кожна відповідь повинна підкріплюватися доказами, а саме: докладним описом проведеного дослідження та отриманих результатів, тобто висновків, які ґрун­туються на спеціальних знаннях. Висновок повинен бути правдивим, об'єктивним, тобто відповідати матеріалам справи. Якщо виникне необхідність, експерт повинен роз'яснити свій висновок у судовому засіданні.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою. Це положення перегукується зі ст. 5 Закону України «Про судову експертизу», де зазначається, що під час проведення судових експертиз об'єкти дослідження можуть бути пошкоджені або витрачені лише тією мірою, в якій це необхідно для дослідження. Отже, це означає, що забезпечення збереження об'єкта експертизи - це загальне правило, якого має дотримуватися експерт. Як передбачено ст. 5 Законом України «Про судову експертизу»,якщо під час проведення судових експертиз об'єкти дослідження можуть бути пошкоджені або витрачені лише тією мірою, якою це необхідно для дослідження. Це положення є дуже важливим, оскільки діяльність експерта повинна бути направлена не на збереження об'єкта досліджен­ня, а на його дослідження, оскільки згодом він може використовува­тись як письмовий чи речовий доказ. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неявним, то суд може призначити додаткову експертизу або висновок експерта буде визнано необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, тому суд може призначити повторну експертизу, проведення якої доручається іншому експертові (ст. 85 цього Кодексу). Тому поряд з тим, що переважна більшість речей є матеріальною цінністю, необхідність збереження об'єкта дослідження зумовлюється можливістю проведення додаткової або повторної експертизи.

Але беручи обов'язок щодо проведення експертизи, експерт, знаючи її особливості, повинен попередити суд та осіб, які беруть участь у справі, що для проведення дослідження йому потрібен матеріал, тому об'єкт експертизи може піддаватися зміні, бути повністю або частково знищеним. Враховуючи усі ці аспекти для проведення такої експертизи, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформляються ухвалою.

Щодо письмового висновку експерта, то його форма та зміст врегульовані ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експерти­зи; невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів; у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями; у разі винесення ухвали суду про припинення проведення експертизи негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

5. Відповідно до ч. 5 ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України експерт не має права за власною ініціативою збирати ма­теріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведен­ням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи. Це означає, що тут йдеться про те, що експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Це положення слід розуміти однозначно, що усі матеріали для проведення експертизи повинен передати експерту суд, оскільки за ч. 5 ст. 81 цього Кодексу суд призначає експертизу, а отже визначає об'єкти та матеріали, що підлягають направленню на експертизу. Суд у необхідних випадках вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків. Але слід звернути увагу фахівців на те положення, що суд вирішує лише питання про відібрання зразків, а самі зразки повинна відбирати особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками для відбору зразків для проведення експертизи. Така особа повинна бути спеціалістом у певній галузі знань, тобто у тій, в якій проводиться експертиза.

Експерт не має права спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи.

Експерт не має права розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, оскільки такі відомості можуть бути використані на шкоду особам, які беруть участь у справі, та завдати їм як моральної, так і матеріальної шкоди. Щодо положення про неможливість експерта повідомляти відомості про результати експертизи будь-кому, крім суду, то слід сказати й про те, що до «будь-кого» законодавець насамперед відносить осіб, які беруть участь у справі, та інших осіб. Якщо справа розглядалась у відкритому судовому засіданні, то перешкоди для розголошення отриманих висновків знайти важко. Однак у результаті дослідження експерт може отримати відомості, які стосуватимуться здоров'я однієї з осіб, тоді оп­рилюднення такого висновку може завдати шкоди інтересам такої особи. Тому можна говорити про те, що експерт за результатами дослідження може клопотати перед судом про те, щоб оголошення результатів експертизи проводилося у закритому судовому засіданні.

6.       Відповідно до ч. 6 ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України експерт невідкладно повинен повідомити суд про немож­ ливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів. Ця частина статті регламентує положення, коли експерт, якому доручено проведення експертизи, не володіє необхідними знаннями, то він має невідкладно, або терміново повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи. Оскільки на експерта покладається обов'язок щодо проведення повного, кваліфікованого дослідження та надання обґрунтованого та об'єктивного висновку, за який він несе відповідаль­ ність, передбачену кримінальним законодавством, тому саме з огляду на це положення він зобов'язаний повідомити суд, що він не володіє достатніми знаннями для проведення такої експертизи. Якщо він має певні знання для проведення експертизи, але йому потрібна допомога інших фахівців, оскільки під час проведення експертизи можуть мати місце запитання, які потребують участі декількох експертів різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань (ст. 84 цього Кодексу - комплексна експертиза), він може просити суд про залучення інших експертів з цією метою, оскільки відмовляючи у даванні висновку в справі, хоча він має на це право, експерт таку відмову повинен мотивувати.

7.       Відповідно до ч. 7 ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України в разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями. Це означає, що в коментованій частині статті йдеться про те, що у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно повинен заявити суду клопотання щодо уточнення поставлених запитань або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за поставленими питаннями. Таке своєчасне неповідомлення експертом про обставини може призвести до негативних наслідків для останнього, якщо він проведе її неквалі-фіковано. У цій частині коментованої статті нічого не сказано про дії суду, коли до нього дійде інформація про неможливість проведення ним експертизи, а в цьому Кодексі наявне лише положення, що експерт повинен мотивувати свою відмову. Суд, визнаючи відмову експерта від проведення експертизи слушною, він повинен винести ухвалу про припинення проведення експертизи, про яку йдеться у ч. 7 коменто­ваної статті. Як свідчить аналіз судової практики зі справ цієї категорії, що на практиці трапляються випадки, коли експерту ставляться некоректні питання або такі, які не мають правового значення. Напри­клад, коли у рішенні апеляційного суду зроблена істотна помилка і наведені відомості, які не відповідають дійсності, то експертиза з цього приводу проводитися не може. Наприклад, коли суд апеляційної інстанції не помітив в рішенні суду першої інстанції посилань на статті закону, які в дійсності були в постанові адміністративного суду, то проведення лінгвістичної експертизи в цій ситуації некоректне, оскільки тут не вимагається спеціальних лінгвістичних знань. Цю обставину може і повинен встановити суд касаційної інстанції. Тому відмова експерта може зумовлюватися некоректно поставленим питанням.

8. Відповідно до ч. 8 ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. Це означає, що експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі, таким повноваженням за ч. 4 ст. 81 цього Кодексу наділений керівник спеціалізованої експертної установи, якщо проведення експертизи доручено останній, а не особисто експерту. Так, керівник спеціалізованої експертної установи має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи. У контексті аналізу цього положення доцільно розглянути правову ситуацію, коли експерт все ж таки всупереч закону сам передоручить проведення експертизи іншій особі, до яких наслідків призвести такі дії експерта. Такі дії експерта слід розцінювати як порушення процедури проведення експертизи, а з огляду на це суд не повинен врахувати докази, які одержані з порушенням порядку щодо їх отримання, встановленого судом. Тому такий висновок експерта вважатиметься неприпустимим засобом доказування.

9.  Відповідно до ч. 9 ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України в разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи. Відповідно до цих приписів необхідно зазначити, що в цій частині статті використаний некоректний термін «подати» матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи, але не уточнено кому. Цей вираз потрібно розуміти як повернення до суду матеріалів і документів, які були в експерта або в експертній установі. Також законодавцем у Кодексі адміністративного судо­ чинства України не розкрито термін «припинення експертизи» та підстави такого припинення. З огляду на аналіз ч. 9 ст. 66 цього Кодексу відмова експерта від проведення експертизи та прийняття такої відмови є однією з підстав припинення експертизи, про що суддя або суд повинен винести ухвалу, що й зумовлює усі матеріали справи та інші документи повернути до суду.

Отже, суддя повинен винести ухвалу про припинення експертизи. Така ухвала повинна бути підставою для припинення експертного дослідження та повернення матеріалів справи та інших документів до суду.

10.   Відповідно до ч. 10 ст. 66 Кодексу адміністративного судо­ чинства України експерт має право: 1) ознайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження; 2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків; 3) викладати у висновку судової експертизи виявлені під час її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання; 4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження; 5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; 6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України «Про судову експертизу*. Це означає, що ч. 10 коментованої статті дає відкритий перелік про­ цесуальних прав експерта, що може бути доповнений іншими правами, передбаченими законодавством, наприклад правом подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта (п. 4 ст. 13 Закону України «Про судову    експертизу»). Відповідно до ст. 92 цього Кодексу, експерт має право також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

Зазначений перелік має бути доповнений положеннями, що є в чинному Кодексі, а саме: 1) правом експерта на відмову від давання висновку шляхом подання суду вмотивованої ухвали про таку відмову; 2) правом клопотати перед судом про залучення інших експертів, якщо під час проведення експертизи трапляються запитання, які потребують участі декількох експертів різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.

11. Відповідно до ч. 11 ст. 66 Кодексу адміністративного судо­чинства України експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. Це положення слід коментувати так: 1) експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи; 2) експерт має право вимагати оплати витрат, пов'язаних з викликом до суду. До таких витрат належать витрати, пов'язані з переїздом експерта до іншого населеного пункту, наймання житла та добові, а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Слід звернути увагу на те, що в цій нормі йдеться про оплату виконаної роботи, а не висновок експерта як остаточний результат його роботи. Тому в разі припинення експертного досліджен­ня не з вини експерта, фактично понесені ним витрати та виконана робота підлягають оплаті.

12. Відповідно до ч. 12 ст. 66 Кодексу адміністративного судо­чинства України експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою. Це означає, що в коментованій частині статті фактично закріплене одне із прав експерта щодо права відмови від надання висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків, перелік яких передбачений ч. 10 коментованої статті.

Слід розглянути випадки, коли вимоги експертів не можуть бути реально задоволені. Так, для проведення експертизи документа на предмет дати його написання експерт просив автора документа, де є його підпис надати авторучку, якою був підписаний документ (розпорядження). Але розпорядження було підписане багато років тому, отже, надати авторучку було неможливо. Тому звинувачувати таку особу в протидії проведенню експертизи, як це було на практиці,  неможливо. У такій ситуації можна спробувати провести експертизу за часом виготовлення паперу та строком його зберігання в певному місці.

13. Відповідно до ч. 13 ст. 66 Кодексу адміністративного судо­чинства України за заздалегідь неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність. Це означає, що коменто­вана стаття вказує на встановлення кримінальної відповідальності експерта. Так, ст. 384 КК України передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років за завідомо неправдивий висновок експерта в суді. Згідно з ч. 2 тієї самої статті встановлене покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років за ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів. Стаття 385 КК України за відмову експерта від виконання покладених на нього обов'язків без поважних причин передбачає штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

За невиконання інших обов'язків експерт несе відповідальність, встановлену законом. Так, якщо підчас проведення експертизи експерт виявлятиме бездіяльність та тривалий час не проводитиме досліджень, то у цьому випадку можна покладати на експерта відповідальність згідно зі ст. 382 КК - невиконання ухвали суду. Якщо експерт без поважних причин не з'явиться на виклик суду, до нього може бути застосована адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 185³ КпАП. За розголошення експертом відомостей, які були ним отримані у результаті проведеного експертного дослідження, до нього може застосовуватися дисциплінарна відповідальність та цивільно-правова - відшкодування збитків, які стали наслідком поширення інформації.