Стаття 51. Права та обов'язки сторін

Пт, 02/06/2009 - 19:55 — Консультант

 

1.        Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмо­ витися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від адміністра­ тивного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

2.   Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову.

3.        Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

4. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують будь-чиї права, свободи чи інтереси.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов'язків, визначених у ст. 49 цього Кодексу, Позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити суми позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й в суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Це означає, що в зазначеній нормі йдеться про комплекс процесуальних прав, які в теорії адміністративного судочинства на відміну від прав, закріплених ст. 49 цього Кодексу, іменуються спеціальними правами, тому що ці права можуть здійснювати тільки позивач, відповідач, а також третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору.

Враховуючи те, що для забезпечення виконання своїх процесуаль­них функцій сторони в адміністративному процесі наділені великим обсягом процесуальних прав та обов'язків і те, що сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки, інакше кажучи, їм надано рівні можливості щодо відстоювання своєї позиції під час розгляду адміністративної справи, то вони належать законодавцем до групи осіб, які беруть участь у справі. Це, насамперед, означає, що вони володіють такими самими правами і мають ті самі обов'язки, що й особи, які беруть участь у справі. Проте сторони, а в нашому випадку - позивач посідають головне місце в розгляді справи. Тому вони наділяються додатковими, надто важливими, процесуальними правами. Завдяки цим процесуальним правам позивач суттєво впливає на процес справи, а огляду на диспозитивні права, перерахованих в ч. 1 ст. 51 цього Кодексу.

Так, позивач має право змінити предмет або підставу адміністра­тивного позову, збільшити або зменшити обсяг позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до викінчення судового розгляду. В практиці адміністративного судо-чинства наявна не тільки зміна предмета або підстав позову, а й уточнення позовних вимог, яке за термінологією взміною предмета позову та його підстав. Тобто позивач у будь який час; до закінчення судового розгляду справи, як це зазначається в ч. 1 ст. 51 цього Кодексу, має право змінити предмет позову шляхом його уточнення. Уточнення предмета позову може відображатися у збільшенні або зменшенні обсягу позовних вимог. Слід наголосити на тому, що зміна предмета позову шляхом його уточнення (кількісні зміни), у цій нормі виокремлено самостійно від предмета або підстав, але терміном «уточнення позовних вимог» її не називають. Тобто уточнення позовних вимог - це термін, який об'єднує зміну підстав або предмета позову, збільшення або зменшення обсягу позовних вимог.

До того ж уточнення позовних вимог може здійснюватися як за іні­ціативою самого позивача, так і за пропозицією суду.

Зміну предмета позову шляхом його уточнення треба розглядати в таких аспектах: 1) з'ясування тих юридичних обставин, з якими позивач пов'язує порушене або оспорюване право; 2) перевірка наявності порушеного права саме конкретного позивача та обов'язку відповідача; 3) обсяг обов'язків відповідача; 4) спосіб захисту порушеного права та можливості застосувати інші способи захисту.

У тому випадку, коли зміна предмета позову наявна у позовах зі складеним (йдеться про декілька складових позову) предметом, то необхідно для повноцінного захисту суб'єктивного права чи законного інтересу застосувати декілька пов'язаних способів захисту. Натомість, уточнюючи предмет позову, слід врахувати збільшення або зменшення матеріальної вимоги в межах одного й того самого способу захисту порушеного права чи інтересу.

Можна дійти висновку, що існують два різновиди зміни предмета позову: заміна й уточнення. Коли йдеться про виключну зміну способу ліквідації адміністративного порушення, то предмет позовних вимог може не тільки збільшуватися, а й замінюватися. Але їх об'єднує те, що як якісна, так і кількісна зміна предмета позову не призводить до заміни одного позову іншим. Згідно з п. 4 ст. 7 Кодексу адміністра­тивного судочинства України, в якій ідеться про принцип диспозитив-ності, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги їхніми представ­никами. Тобто позивач може здійснювати розпорядчі дії, які передбачають зміну позову, а саме зміну предмета або підстав позову,збільшення або зменшення обсягу позовних вимог. Такі розпорядчі дії він може вчиняти в будь-який час до закінчення розгляду адміністра­тивної справи, тобто ці дії він може вчинити як на стадії підготовки вправи до судового розгляду, так і у попередньому судовому засіданні, та на стадії самого судового розгляду до закінчення судового розгляду оправи.

    Слід враховувати, що одночасно змінювати предмет і підставу позову неможливо, оскільки у ч. 1 ст. 51 цього Кодексу буквально зазначене таке: «підставу або предмет позову». Так, замінюючи одно­часно ці два елементи позову, слід замінити первісний позов на інший самостійний позов, який нічого спільного із первісним позовом не має. З Іншого боку, відповідні штучні обмеження можуть призвести до заявлення нового позову, що підлягатиме розгляду судом, оскільки спір між сторонами не був вирішений судом.

Під предметом позову слід розуміти вимогу позивача, звернену через суд до відповідача, в якій встановлюється спосіб ліквідації правопорушення, вчиненого суб'єктом владних повноважень та Іншими особами, в передбачених законом випадках.

Щодо зміни підстав позову, то це є заміна юридичних обставин, які були зазначені позивачем у первісній позовній заяві, з метою доведення Тих обставин, на яких ґрунтувалась вимога, на нові юридичні обставини, під час збереження первісного предмета позову. Ця зміна може бути проведена так: 1) доповненням існуючих підстав новими фактами; 2) виключенням із підстав якихось фактів та введення нових; 3) виключенням деяких фактів із первісних підстав. Тобто під час заміни підстав предмет позову зберігається і особа досягає своєї первісно поставленої мети.

 Позивач може також змінити розмір позовних вимог, тобто збільшити або зменшити їх. Такі розпорядчі дії позивача можуть бути обумовлені різними обставинами, але слід наголосити, що вони наявні у позовах з об'єктом, який вимірюється у грошах. Щодо зменшення позовних вимог, то такі дії позивача можуть бути зумовлені неможли­вістю довести суду повний обсяг позовних вимог за відсутності доказів, неправильністю визначення, обчислення, неможливістю сплати державного мита тощо. Збільшення обсягу позовних вимог може бути зумовлене зміною підстав позову, доповнення позову додатковими вимогами - пред'явлення вимоги про відшкодування моральної шкоди, появи додаткових доказів, які нададуть позивачеві можливість  довести свої додаткові вимоги. Щодо меж (обсягів) збільшення або зменшення позовних вимог у законі нічого не зазначено, отже, у цьому випадку такі обсяги законом не обмежені. Право на зменшення позовних вимог має тільки позивач як суб'єкт спірних відносин. Хоча позивач наділений правом збільшувати та зменшувати розмір позовних вимог, однак це не означає, що він змінює предмет позову, він тільки уточнює обсяг позовних вимог.

У ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України йдеться про відмову позивача від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. У цій нормі регламентована процедури відмови від позову. Позивач має також право відмовитися від позову, така відмова є його одностороннім волевиявленням на різних підставах, наприклад, у випадку добровільного виконання відповіда­чем позовних вимог - відшкодування шкоди, коли позивач упевниться у безпідставності своїх вимог чи з інших причин. Відмова від позову означає відмову позивача від своєї матеріально-правової вимоги та відмову від продовження процесу. Позивач може відмовитися від позову повністю або частково. У випадку відмови позивача від позову повністю суд повинен винести ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі та роз'яснити йому наслідки такого закрит­тя, що повторне звернення до суду з позовом між тими самими сторонами, про той самий предмет та на тих самих підставах неможливий.

Під час прийняття відмови від позову суд має перевірити добровіль­ність такої відмови від позову, а також відсутність суперечностей з правами третіх осіб. Позивач може відмовитися від позову як у суді пертої інстанції, так і в апеляційній та касаційній інстанціях до закінчення відповідного апеляційного чи касаційного розгляду.

У випадку зміни предмета або підстав позову, збільшення або зменшення позовних вимог, визнання позову повністю або частково -усі ці розпорядчі дії обов'язково мають бути зазначені в судовому рішенні.

Оскільки відмова від адміністративного позову є досить важливим диспозитивним правом, то до цього питання треба підходити досить обережно, адже наслідком його реалізації може бути закриття провадження у справі. Відмову від позову вважають одностороннім волевиявленням позивача, яке має на меті врегулювання спору ти закінчення справи. Порядок та наслідки відмови від адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, під час попереднього судового засідання позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач - визнати адміністративний позов повністю або частково. Аналіз положень статті, що коментується, дає змогу дійти висновку, що обидві сторони можуть вчинити ці процесуальні дії не тільки в попередньому судовому засіданні, айв будь-який час під час підготовчого провадження. Відмову від позову вважають одностороннім волевиявленням позивача, яке має на меті врегулювання спору та закінчення справи. Стаття 112 Кодексу адміністративного судочинства України ставить вимоги до форми таких процесуальних дій, як відмова від адміністративного позову. Це має бути викладено в адресованій адміністративному суду письмовій заяві, яка приєднується до справи.

У тому випадку, коли суд приймає відмову від адміністративного позову, він постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. Якщо позивач частково відмовляється від адміністративного позову, суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Згідно зі ст. 162 цього Кодексу під час прийняття судом постанови про задоволення адміністративного позову, в ній визначається, яким саме способом відбувається задоволення позову.

Згідно зі ст. 51 та 112 цього Кодексу суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, або визнання відповідачем адміністративного позову, якщо це суперечать закону або порушує будь-чиї права, свободи чи інтереси. У цьому випадку суд продовжує розгляд адміністративної справи.

      2. Відповідно до ч. 2 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов'язків, визначених у ст. 49 цього Кодексу, Відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення щодо адміністративного позову. Це означає, що визначання позову відповідачем розгадається як одно-стороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на врегулювання опору. Наслідками часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом є ухвалення постанови суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до ст. 164 Кодексу адміністративного судочинства України. Частина 1 цієї статті передбачає право адміністративного суду прийняти постанову, якою згідно з положеннями ст. 162 цього Кодексу дає змогу суду  вирішити частину позовних вимог за умови, що з'ясовані обставини • будуть перешкоджати розгляду інших позовних вимог. Таке по ложення законодавець закріпив у законі з метою зняття напруження у разі судового вирішення спору у випадку, коли позивач вимагає задовольнити низку позовних вимог, для доведеності яких необхідно вивчити різні за обсягом обставини справи згідно з наявними доказами. До того ж зазначеним правом суд може скористатися лише за умови заявлення клопотання особою, яка бере участь у справі, в нашому випадку, відповідача. Тобто відповідне клопотання може буде подане до суду однією зі сторін, від третьої особи, а також від їх представників (ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України). До того ж закон не потребує колективного клопотання щодо прийняття постано­ви щодо частини позовних вимог. Порядок визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження врегульовано ст. 112 цього Кодексу. Так, відповідач може визнати адміністративний позов повністю або частково. Визнання адміністративного позову відповіда­чем під час підготовчого провадження має бути викладене в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи. Як уже було зазначено, що в разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом може бути прийнята постанова суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповід­но до ст. 164 цього Кодексу. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

Суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують будь-чиї права, свободи або інтереси.

Порядок та визнання адміністративного позову під час судового розгляду справи регламентує ст. 136 цього Кодексу. Так, відповідач може визнати адміністративний позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

Судове рішення у зв'язку з визнанням адміністративного позову ухвалюється за правилами, встановленими ст. 112 цього Кодексу.

Заперечення щодо адміністративного позову - це один із способів захисту відповідача від вимог, висунутих позивачем.

Заперечення щодо конкретного адміністративного позову виражене у відхиленні позову відповідачем з відповідним обґрунтуванням своєї позиції як певними обставинами, так і пред'явленими доказами. Таке заперечення може набувати процесуального або матеріально-правового характеру. У першому випадку відповідач заперечує виникнення оправи, посилаючись на процесуальні обставини, тобто на такі обставини, що ця справа непідсудна адміністративному суду, або вже аналогічна справа розглядається адміністративним судом. У другому випадку підставами для заперечення позову відповідачем є матеріально-правові обставини, тобто такі обставини, які вказують на відсутність якого-небудь права позивача, зокрема, права на отримання пільг і переваг. Це є своєрідним запереченням задоволення конкретного позову.

3. Відповідно до ч. З ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. Це означає, що ще одним важливим правом сторін є можливість закінчити адміністративну справу на будь-якій стадії адміністративного процесу примиренням. Позивач та відповідач можуть дійти взаємної згоди в адміністративній справі та повністю або частково врегулювати спір на цій основі. Тобто це є двостороння угода між позивачем та відповідачем, під час укладення якої вони йдуть на компроміси, до того ж вони фактично знову визначають свої права та обов'язки у спірних правовідносинах. Таке примирення, як правило, не можуть укладати особи, які подають позовну заяву до суду в інтересах інших осіб, бо вони не є позивачами у справі та не захищають свої особисті права та інтереси. Таке примирення можуть укладати тільки сторони та треті особи з самостійними вимогами на предмет спору. У разі примирення сторін суд, згідно зі ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксується положення про закриття адміністративної справи.

Суд повинен перевірити, чи під час примирення не було погрози, тиску, омани, недобросовісних дій однієї зі сторін, що може суперечити Інтересам інших осіб та закону. Тому, виносячи ухвалу щодо закриття справи у зв'язку з примиренням сторін, суд має перевірити усі ці обставини. І якщо суд дійде висновку про необхідність їхнього врахування, то він постановляє ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі, а також роз'яснює сторонам наслідки такого накриття провадження.

З огляду на аналіз цієї норми та враховуючи те, що таке примирення стосується предмета спору, а за ст. 51 цього Кодексу, тільки позивач може змінити предмет позову, тобто саме позивач йде на компроміс з відповідачем, але відповідач теж має поступатися, що є достатньою підставою, на думку позивача, для закриття провадження в адміністра­тивній справі.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Це означає, що розпорядження диспозитивними правами повинно перебувати під неухильним наглядом суду, оскільки спір між двома сторонами в публічно-правовій сфері може стосуватися інтересів як держави, так і територіальної громади, а також великого кола осіб, законні права та інтереси яких можуть бути порушені. Тому законодавець передбачив обставини, за наявності яких адміністративний суд не прийматиме відмови позивача від адміністративного позову, або визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін. Це може бути лише в тому випадку, коли зазначені процесуальні дії суперечать закону або порушують чиїсь права, свободи та інтереси. В цьому випадку суд продовжує розгляд адміністративної справи по суті.