Стаття 81. Призначення судової експертизи

Сб, 02/07/2009 - 17:08 — Консультант

 

1.   Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки,ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

2.   Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань,за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

3.   Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експерт­ ній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про алучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх  відповідно до цієї домовленості.

4.   Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у зі потреби — замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.

5.   В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. 

1. Відповідно до ч. 1 ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. Експертиза «лат. - досвідчений дослідження якого-небудь питання, яке здійснюють експерти...» (Сучасний словник іноземних слів: Близько 20 тис. слів і словосполучень / Уклали: О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. - К.: Довіра, 2006. - С. 255). Це означає, що об'єктивне, аргументоване, основане на законному вирішенні справи, що належать до компетенції адміністративного суду й стосуються діяльності різних галузей та сфер державної діяльності, потребують знань, які виходять за межі тих, якими повинні володіти судді таких судів. Тому законодавець визначив у ч. 1 коментованої статті можливість призначення експертизи для вивчення, перевірки, аналітичного дослідження, кількісної чи якісної оцінки високо­кваліфікованим фахівцем, установою, організацією певного питання, явища, процесу, предмета тощо, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері суспільної діяльності.

Отже, головним призначенням експертизи в адміністративному судочинстві є якісна оцінка фахівцем (фахівцями) з урахуванням вимог законодавства обставин справи, усвідомлення та оцінка яких виходять за межі обов'язкових знань суддів адміністративного суду. Як свідчить зміст ч. 1 коментованої статті, такими знаннями є спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Сфера застосування спеціальних знань у цій частині статті є примірною. В адміністративному судочинстві найбільш частими є почерко­знавчі, судово-психологічні експертизи та експертизи документів. З допомогою почеркознавчої експертизи може бути встановлена достовірність підпису і письмових доказів. Висновок експертів не може зачіпати правових питань.

Проведення експертизи можуть ініціювати як особи, що беруть участь в адміністративній справі, так і суд. Кожна особа, що бере участь в справі, має право надати суду питання, які повинні бути роз'яснені експертом. Остаточно коло питань, щодо яких потрібен висновок експерта, визначається судом. Відхилення запропонованих питань суд зобов'язаний мотивувати.

Порядок (приписи) дещо відрізняються від позицій законодавця щодо обставин призначення експертизи (в адміністративному судочинстві) від інших видів судового провадження. Так, наприклад,ст. 75 КПК України встановлює, що експертиза призначається у ви­падках, коли для вирішення певних питань під час провадження в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Більш лаконічно визначає роль експерта ст. 273 КпАП України. Вона дійсно встановлює, що експерт призначається у випадках, коли виникає невідкладна необхідність у спеціальних знаннях. Тому слід визнати, що в тих випадках, коли чітко встановлене коло обставин, має бути призначена експертиза, але цього в законодавстві немає. Це пов'язано з тим, що в останні роки процес збільшення спеціальних знань, якими не повинні і не можуть володіти судді адміністративних судів відповідно до їхніх кваліфікаційних вимог, розвивається надто стрімко, тому чітко визначити коло тих питань, для вирішення яких в адміністративному судочинстві слід залучати відповідних експертів, навряд чи можливо. У зв'язку з цим учасники адміністративного судочинства, а також усі судді повинні звертатися по допомогу фахівця в тій чи іншій галузі знань у тому випадку, коли рішення в конкретній адміністративній справі повинно ґрунтуватись на використанні знань, що перебувають поза межами визнаних необхідними для кваліфіка­ційних вимог до суддів адміністративних судів.

Отже, як це випливає з правових приписів ч. 1 ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України, що призначення експертизи віднесено на розсуд суду (крім випадків обов'язкового її призначення), які приймають рішення, з огляду на конкретні обставини справи, необхідність застосування наукових, технічних або інших спеціальних знань і неможливості встановлення фактичних даних іншим шляхом.

Експертиза проводиться в період розгляду адміністративної справи на підставі відповідного процесуального документа - ухвали суду. Призначаючи експертизу, адміністративний суд визначає, до якого виду судової експертизи належать питання, що його цікавлять, у якому експертному закладі має проводитися експертиза (експертизи), чи є необхідність у комплексній експертизі.

Судово-експертні установи Міністерства юстиції України вклю­чають науково-дослідні інститути, їхні філіали, лабораторії, в яких проводяться різні види експертиз. Існують також експертні підрозділи в системі МВС України, в спеціалізованих медичних установах.

Відповідно до закону експертом може бути будь-яка особа, яка не заінтересована у справі та має відповідні спеціальні знання.

В ухвалі адміністративного суду про призначення експертизи повинні міститися вказівки про те, для встановлення яких обставин вона провадиться, також повинна викладатися коротка фабула справи і чітко формулюватися питання експерту. Слід наголосити на тому, що питання не можуть бути правовими і виходити за межі компетенції експерта. Інакше останній у письмовій формі повідомляє орган про призначення експертизи, про неможливість дати висновок.

З погляду на ступінь індивідуалізації досліджуваних об'єктів експертизи можуть бути ідентифікаційними і класифікаційними. До перших може, наприклад, належати криміналістична експертиза, яка встановлює ідентичність документа, або виконавця документа. До другої - це встановлення належності якого-небудь об'єкта до певного класу.

В останні роки виникли нові галузі права та законодавства, предметом регулювання яких є певні специфічні суспільні відносини, що призвело до нової термінології, понять, методик тощо, зміст яких не завжди збігається із загально визначеними в юридичній практиці та чинному законодавстві поняттями. Це стосується основних понять та їх застосування в морській практиці, екологічній, митній та банківській справі тощо. Тому адміністративний суд за своєї ініціати­вою або за клопотанням сторін може призначати експертизу. Винятком можуть бути випадки, коли юридичні факти, на аналізі яких наполягають сторони, не мають відповідної потреби в доведенні і вважаються встановленими без підтвердження їхніми експертними доказами. Не підлягають зазвичай доведенню факти, визнані адміністративним судом як загальновідомі. Загальновідомість фактів може мати різний характер. В одному випадку факт може бути, як ми вже зазначали, всесвітньо відомим (наприклад, дата Чорнобильської аварії), в іншому - відомий у межах країни, міста, району (наприклад, факт масових безпорядків). Не підлягають доведенню і не включаються в зв'язку з цим до предмета доведення факти, преюдиційно встановлені рішенням адміністративного суду чи вироком що іншої справи. Преюдиція означає вирішення й полягає в тому, що обставини, встановлені рішенням адміністративного суду під час розгляду одного спору, не доводяться знову під час розгляду інших спорів, якщо в них беруть участь ті самі сторони. Первісний висновок адміністративного суду, як вже зазначали раніше, про факт має обов'язкове значення і під час розгляду іншого спору.

Вирок суду, що набув чинності у кримінальній справі, також має обов'язкову силу для адміністративного суду, що розглядає спір, але лише з питань про те, чи мали місце дії і ким вони здійснені. Важливо також констатувати, що рішення суду за цивільною справою, що набрало чинності, також обов'язкове для адміністративного суду, що розглядає спір з питань про факти, встановлені судом і мають значення для розгляду адміністративного спору.

Таким чином, зважаючи на значущість висновків експерта у вирішенні справ в адміністративному суді, законодавець визнав, що здійснення експертної діяльності ґрунтується на законодавчо закріп­лених принципах, основними з яких є: компетентність, незалежність і об'єктивність осіб, що проводять експертизу; відповідність їх дій чинному законодавству; комплексний підхід до вивчення об'єкта експертизи на основі новітніх знань; перевірка дотримання норм і правил технічної та екологічної безпеки, вимог, стандартів і норма­тивів, міжнародних угод; врахування громадської думки щодо об'єкта експертизи; відповідальність за достовірність і обґрунтованість експертних висновків. Ці положення знайшли нормативне закріплен­ня в законі України «Про судову експертизу», в Кодексі адміністра­тивного судочинства України та в практиці здійснення адміністратив­ного судочинства.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, мають право подати до суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Для коментування положень ч. 2 ст. 81 Кодексу адміністра­тивного судочинства України необхідно виокремити ті приписи, які дадуть можливість з'ясувати положення закону. Серед цих приписів необхідно звернутися до таких: 1) «особи, які беруть участь у справі мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта»; 2) «кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом*; 3) «суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі». Відповідь на зазначені приписи та їх коментування дасть змогу розкрити положення закону.

Розглянемо перераховані положення закону (ч. 2 ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України) окремо.

Так, щодо осіб, які беруть участь у справі, мають право надати суду питання, на які потрібна відповідь експерта, необхідно зупинитися на відповіді, хто ці особи і які питання вони мають задавати, на які має відповісти експерт. Щодо першої частини питання, то необхідно розкрити положення закону «особи, які беруть участь у справі».

Відповідно до ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України склад осіб, які беруть участь у справі складається із; сторін, третіх осіб, представників сторін і третіх осіб. Отже, можна, з огляду на означене, констатувати, що сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб мають право подати до суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Ці положення також підтверджуються п. З ч. З ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, де сформульовані права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Маючи частину відповіді на перший припис ч. 1 ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України, спробуємо проаналізувати другу частину цього припису, а саме, щодо того, які саме питання вони можуть подавати до суду, на які потрібна експертна відповідь. Цю відповідь можна частково отримати з преамбули Закону України «Про судову експертизу», де зазначено, що до судової експертології належать принципи, поняття і закономірності судово-експертної діяльності. Отже, враховуючи зазначене, що й питання, що направляються зазначеному інституту, мають бути лише в межах вирішення судово-експертної діяльності. Крім того, маючи на увазі, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, то це свідчить про те, що такі особи мають подавати питання щодо матеріальних об'єктів, явищ, процесів, які містять інформацію про обставини адміністративної справи. Проте цю інформацію (підтвердження її достовірності) отримати неможливо без застосування спеціальних знань, які можуть застосовувати експерти. Слід зазначити, що поняття «спеціальні знання» в законодавчих актах не визначене. Ряд таких визначень запропоновано в юридичній літературі. На наше переконання слід приєднатися до загально визнаної думки, що під спеціальними знаннями слід розуміють знання, які є основою певних спеціальностей та спеціалізацій. Отже, до спеціальних знань як атрибуту судової експертизи не належать юридичні знання, за винятком знань у галузі криміналістичної техніки.

Не можуть подаватися до суду питання про юридичні факти, на аналізі яких наполягають сторони, які не мають потреби в доведенні висновками експертизи: 1) це стосовно загальновідомих фактів; 2) преюдиційно встановлені рішенням адміністративного суду тощо.

Стосовно другого припису ч. 2 ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно констатувати, що це означає, що ст. 81 КАС України зазначає, що вирішення питання щодо необхідності призначення експертизи у справі є прерогативою суду, причому він визначає також кількість питань, що повинен розв'язати експерт, та їхній зміст. Решту клопотань осіб, що беруть участь у справі щодо необхідності призначення експертизи, перед експертом та зміст питань суд може відхиляти своєю мотивованою ухвалою. Під час розгляду клопотання осіб щодо призначення відповідної експертизи суд повинен довести до них, що витрати, пов'язані з проведенням судових експер­тиз, несе сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи; експертам оплачують проїзд, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу. Особливо слід зазначити, що у разі несплати судової експертизи у строк, встановлений судом, суд може скасувати ухвалу про призначення судової експертизи. Відповідно до ст. 92, якщо призначення експертизи здійснюються за ініціативою суду, відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Втрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, вста­новлюються Кабінетом Міністрів України. Це було зроблено постано­вами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів та спеціалістів* від 1 липня 1996 р. № 710 та «Про затвердження Переліку державних платних послуг, які надаються науково-дослідними інститутами судових експертиз Міністерства юстиції» від 7 серпня 1999 р. № 1432.

3. Відповідно до ч. З ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експерт­ній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості. В контексті положень ч. З ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розкрити і прокоментувати такі положення закону: 1) «особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному  експерту»;

2) «якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовле­ності^.

Перелік осіб, які беруть участь у справі, визначений у ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України. В ній визначено, що до їх кола належать сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Цей перелік є імперативним, тобто інші особи, які можуть бути зацікавлені в результатах справи, не мають права подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Це підтверджується також п. З ст. 11 Кодексу вони (за винятком тих, які не мають адміністративної дієздатності (ст. 48 Кодексу) розпоряджаються своїми вимогами на свій розсуд, зокрема й правом клопотання про проведення експертизи, а тому можуть звертатися з означеними питаннями до адміністративного суду з конкретної адміністративної справи.

Необхідно зазначити, що коло експертних установ, яким може бути доручено проведення відповідної експертизи є достатньо широким. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» визна­чаються суб'єкти судово-експертної діяльності. З огляду на положення цієї статті слід зазначити, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать: 1) науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

2)  науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

3)   експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здій­снюються судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експер­тиз. Стаття 2 Інструкції (Наказ Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5) визначає, що основними видами експертиз, які проводяться в експертних установах, є: 1) криміналістична; 2) ґрунтознавча; 3) біологічна; 4) інженерно-технічна; 5) автотехнічна; 6) транспортно-трасологічна; 7) пожежно-технічна; 8) будівельно-технічна; 9) бухгалтерська; 10) товарознавча, зокрема автотоварознавча; 11)комп'ютерної техніки та програмних продуктів; 12) психо­логічна 

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» експертизи та інші дослідження в експертних установах проводяться працівниками, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку та атестовані як експерти певної спеціальності.

Слід зазначити, що також переважна більшість судових експертиз проводиться у наукових дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України (НДІСЕ), а саме: 1) У Київському НДІСЕ, який має Вінницьке, Тернопільське, Черкаське і Чернігівське відділення; 2) в Одеському НДІСЕ, який має Миколаївське, Кірово­градське і Херсонське відділення; 3) у Харківському НДІСЕ, який має Сумське, Севастопольське і Полтавське відділення; 4) у Львівському НДІСЕ, який має Волинське відділення; 5) у Дніпропетровському НДІСЕ; 6) у Кримському НДІСЕ; 7) у Донецькому НДІСЕ, який має Луганське відділення, судово-медичні експертизи (дослідження) проводяться в Головному бюро судово-медичної експертизи Міністерст­ва охорони здоров'я України, республіканському бюро судово-медичної експертизи Автономної Республіки Крим, бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів.

Судово-психіатричні експертизи проводяться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз) - структурних підрозділах психоневрологічних (пси­хіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів.

Судові експертизи та дослідження проводяться також в Експертній службі Міністерства внутрішніх справ України, перш за все для забезпечення потреб дізнання, досудового слідства, оперативно-розшукових заходів, а саме: в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС, науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах при головних управліннях МВС у Криму, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях, м. Севастополі і на транспорті. Призначаючи судові експертизи (дослідження), треба керуватись відповідними статтями процесуаль­них законів і орієнтуватись на наведений перелік експертних установ.

Особливо слід зазначити положення, визначене у ч. З цієї статті, щодо того, що особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначати експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості. Це зовсім нове правило, яке стосується вибору експерта (експертного закладу), для вирішення питань, що потребують застосування спеціальних знань, оскільки ні в кримінальному, ні в господарському та інших видах судових провад­жень таких прав особи, що беруть участь у цих видах проваджень, не мають. Крім того, необхідно звернути увагу на те, що закон зобов'язує суд призначити таку експертизу.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи. Це означає, що експертизи та інші дослідження в експертних установах можуть проводитись також позаштатними працівниками цих установ. Комплектування відповідного складу позаштатних працівників та встановлення порядку їхньої діяльності покладається на керівника експертної установи.

Організація проведення судово-медичних і судово-психіатричних експертиз регламентується не тільки Законом України «Про судову експертизу», а й деякими відомчими актами, зміст яких повинен враховувати суд про призначення такого роду експертиз. Це накази Міністерства охорони здоров'я: «Про затвердження Порядку встанов­лення медико-соціальними експертними комісіями ступеню втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» від 22 листопада 1995 року № 212, «Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії бюро судово-медичної експертизи» від 18 лютого 1997 р. № 52, «Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади» від 8 жовтня 2001 р. № 397.

У ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» немає згадки про те, що судову автотоварознавчу експертизу транспортних засобів також здійснюють тільки державні спеціалізовані установи. Але наказом МЮ України «Про затвердження Положення про порядок проведення судової автотоварознавчої експертизи транспортних засобів та Науково-методичних рекомендацій з питань проведення авто-товарознавчої оцінки транспортних засобів» від 1 жовтня 1999 р. № 60/5 визначено, що автотоварознавчі експертизи транспортних засобів здійснюють тільки державні спеціалізовані установи. Однак сфера виконавчої влади, акт» та діяльність якої можуть бути предметом спору, що належать до компетенції суду (ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України), дуже значна, тому під час розгляду певної справи проведення експертизи для об'єктивного та аргументованого її вирішення суд не має права обмежитися визначен­ням як експертних тих закладів, що визначені у ст. 7 Закону України «Про судову експертизу». Тому він має право звернутися до: а) спеціалізованих державних органів, положеннями про які визначено їх право давати компетентні висновки; б) фахівців у тій чи іншій галузі знань, які визначені як експертів; в) фахівців, що одноразово виконують обов'язки експертів.

Серед першої групи повинні бути виокремлені органи ветеринар­ного, санітарного, фітосанітарного, екологічного та органи інших видів спеціалізованого державного контролю. Особливе місце серед них займає гілка експертних підрозділів на чолі із Центральним митним управлінням лабораторних досліджень та експертної роботи, яка встановлена Наказом голови ДМСУ «Про визначення зон діяльності експертних підрозділів» від 3 червня 2004 р. № 414. Згідно з ним експертні підрозділи Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи розташовані у таких містах: Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Луганськ, Одеса, Сімферополь, Хар­ків, Ужгород. Необхідно зазначити, що найбільш важлива роль серед них належить Центральному митному управлінню лабораторних досліджень та експертної роботи, яке було створено 29 березня 2004 р.

Таке визначення статусу цієї експертної установи надало їм право отримати від суб'єктів підприємницької діяльності проби та зразки товарів і відомостей, необхідних для прийняття попереднього рішення про класифікацію товарів згідно з УКТ ЗЕД (детальний опис товару, фотографії, рисунки, креслення, комерційні, технічні та інші документи, які містять необхідні відомості про товар, технічні умови, технологічні схеми виготовлення, висновки експертних організацій за результатами досліджень проб та зразків товару, сертифікати контрольних органів, специфікації, каталоги і паспортні дані на товар фірми виробника, дозволу, маркувальні етикетки тощо).

Незважаючи на таке значення висновків митних лабораторій, вони ні в кримінальному, ні в цивільному, ні в господарському процесах не визнаються доказами. Це пов'язано з тим, що митні лабораторії не належать до переліку установ, які здійснюють судову експертизу.

Оскільки в ч. З коментованої статті не існує вимог до статусу експертних закладів, до яких може звернутися адміністративний суд, експертний висновок митних лабораторій слід вважати доказами в адміністративному судочинстві.

Існує ще один засіб визначення суб'єктів, уповноважених на здійснення експертних висновків - це визначений у тій чи іншій системі державних органів окремих підрозділів, здатних проводити експертні дослідження. Так, наприклад, державну експертизу культурних та історичних цінностей здійснюють установи та державні заклади культури, коло яких встановлюється Міністерством культури та туризму.

До другої групи суб'єктів експертної діяльності, висновки яких є доказами в адміністративному судочинстві, належать окремі фахівці у певній галузі знань, які визначені у встановленому порядку як експерт. Так, відповідно до Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», проведення експертизи може бути покладене на конкретну особу.

Закон визначив, що експерт- це працівник державного сховища культурних цінностей, музею, бібліотеки, реставраційної або науково-дослідної організації, архівної установи, інший фахівець, який має високу кваліфікацію, спеціальні знання безпосередньо проводить мистецтвознавчу експертизу та несе персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій.

Цим самим законом визначена ще одна особа, яка може проводити експертизу культурних та історичних цінностей. На жаль, вона у п, З не зазначається. Це мистецтвознавець - посадова особа, призначена Міністерством культури Автономної Республіки Крим, управлінням культури обласної (міської) держадміністрації за погодженням з Державною службою контролю за переміщенням культурних цін­ностей через державний кордон України для проводження попередньої експертизи та оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей або для здійснення контролю за вивезенням, тимчасовим вивезенням культурних цінностей та їх поверненням в Україну в пункті пропуску через митний кордон України.

Тобто його повноваження звужені щодо особи, яка визначена як експерт. Однак і ця категорія осіб, що можуть проводити дослідження, хоч й в обмежених обсягах, визначається відповідним чином. Тому на них поширюються вимоги, яким повинні відповідати судові експерти.

Для складення висновку експертом, суд повинен чітко поставити питання перед ним, а також підготувати необхідні матеріали. До того ж суд повинен керуватися встановленими вимогами щодо якості, кількості та оформлення матеріалів (письмових, речових та інших, що підлягають експертизі). Такі вимоги містяться, наприклад, у загальному вигляді в інструкції, яка встановлює, що до експертної установи слід надсилати: постанову (ухвалу) про призначення експертизи, а також об'єкти дослідження (у разі потреби - зі зразками для порівняльного дослідження, протоколами вилучення речових доказів, схемами тощо).

Орієнтовний перелік питань, що можуть бути поставлені під час проведення експертизи, надається в Науково-методичних реко­мендаціях з питань підготовки і призначення судових експертиз у науково-дослідних експертних установах Міністерства юстиції України.

У виняткових випадках, коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фото­знімками та іншими копіями об'єкта, його описами та іншими матеріалами, приєднаними до справи у встановленому порядку. Про проведення експертизи за такими матеріалами має бути зазначено у постанові (ухвалі) про її призначення.

У постанові (ухвалі) про призначення експертизи зазначаються такі дані: місце й дата винесення постанови чи ухвали; посада, звання та прізвище особи, назва суду, який виніс постанову (ухвалу); назва справи та її номер; обставини справи, які стосуються експертизи, підстави призначення експертизи, прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, поставлені експертові; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, порівняльних матеріалів, атакож матеріалів, направле­них експертові для ознайомлення, або посилання на такі переліки, які є в матеріалах справи; інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

5. Відповідно до ч. 5 ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Це означає, що суд в ухвалі про призначення експертизи відповідно до п. 13 ч. З ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України попереджає експерта про кримінальну відповідальність за

завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Оскільки таке попереджен­ня робить адміністративний суд у своїй ухвалі, то це є гарантією підвищення рівня об'єктивності та достовірності як проведеної експертом роботи, так і його висновку.

Отже, з огляду на означене експерт зобов'язаний провести повне досліджена і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі потреби - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні. Крім того, це зобов'язує його під час проведення дослідження забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою. Така ухвала також дисциплінує експерта і він дотримується положення закону про те, що він не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи. Він користується своїм правом: 1) ознайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження; 2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків; 3) викладати у висновку судової експертизи виявлені під час її проведення факти, які мають значення для справи, і з приводу яких йому не були задані питання; 4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження; 5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; 6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України «Про судову експертизу».