- •Стаття 1. Призначення Кодексу адміністративного судочинства України
- •Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства
- •Стаття 3. Визначення понять
- •1. У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому
- •Стаття 4. Правосуддя в адміністративних справах
- •Стаття 5. Законодавство про адміністративне судочинство
- •1. Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
- •2. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
- •Стаття 6. Право на судовий захист
- •1. Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
- •4. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.
- •Стаття 7. Принципи адміністративного судочинства
- •Стаття 8. Верховенство права
- •Стаття 9. Законність
- •Стаття 10. Рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом
- •Стаття 11. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі
- •Стаття 12. Гласність і відкритість адміністративного процесу
- •Стаття 13. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду
- •Стаття 14. Обов'язковість судових рішень
- •Стаття 15. Мова, якою здійснюється адміністративне судочинство
- •Стаття 16. Правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді
- •Розділ II Організація адміністративного судочинства
- •Глава 1. Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ Стаття 17. Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ
- •Стаття 18. Предметна підсудність адміністративних справ
- •Стаття 19. Територіальна підсудність адміністративних справ
- •Стаття 20. Інстанційна підсудність адміністративних справ
- •Стаття. 21. Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог
- •Стаття 22. Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого
- •Глава 2 Склад суду, відводи Стаття 23. Здійснення адміністративного судочинства суддею одноособово
- •Стаття 24. Здійснення адміністративного судочинства колегією суддів
- •Стаття 25. Порядок вирішення питань колегією суддів
- •Стаття 26. Незмінність складу суду
- •Стаття 27. Підстави для відводу (самовідводу) судді
- •Стаття 28. Недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи
- •Стаття 29. Підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача
- •Стаття зо. Заява про відвід (самовідвід)
- •1. За наявності підстав, зазначених у статтях 27-29 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
- •2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі.
- •Стаття 31, Порядок вирішення питання про відвід (самовідвід)
- •1. У разі заявлення відводу (самовідводу) суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.
- •2. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.
- •Стаття 32. Наслідки відводу (самовідводу) судді
- •Стаття 33. Повістки
- •Стаття 34. Зміст повістки
- •Стаття 35, Вручення повістки
- •Стаття 37. Наслідки відмови від одержання повістки
- •Стаття 38. Виняткові засоби судових викликів і повідомлень
- •Стаття 39. Виклик відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного перебування яких невідоме
- •Стаття 40. Обов'язок повідомити про зміну адреси та причини неприбуття в судове засідання
- •Глава 4 Фіксування адміністративного процессу Стаття 41. Фіксування судового засідання технічними засобами
- •Стаття 42. Ведення журналу судового засідання
- •Стаття 43. Зауваження щодо технічного запису і журналу судового засідання
- •Стаття 44. Відтворення та роздрукування технічного запису судового засідання
- •Стаття 45. Складення протоколу
- •Стаття 46. Зміст протоколу
- •Глава 5 Учасники адміністративного процессу Стаття 47. Склад осіб, які беруть участь у справі 1. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
- •Стаття 48, Адміністративна процесуальна правосуб'єктність
- •Стаття 49. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
- •Стаття 50. Сторони
- •Стаття 51. Права та обов'язки сторін
- •Стаття 52, Заміна неналежної сторони
- •Стаття 53. Треті особи
- •Стаття 54. Права та обов'язки третіх осіб
- •Стаття 55. Процесуальне правонаступництво
- •Стаття 56. Представники
- •Стаття 57. Особи, які не можуть бути представниками
- •Стаття 58. Документи, що підтверджують повноваження представників
- •1. Предмет договору
- •2. Права та обов'язки сторін
- •3. Оплата доручення та порядок розрахунків
- •4. Вирішення спорів
- •5. Інші умови договору
- •Реквізити сторін:
- •Стаття 59. Повноваження представника в суді.
- •Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
- •Стаття 61. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді
- •Стаття 62. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу.
- •Стаття 63. Секретар судового засідання
- •Стаття 64. Судовий розпорядник
- •Стаття 65. Свідок
- •Стаття 66. Експерт
- •Стаття 67. Спеціаліст
- •Стаття 68. Перекладач
- •Глава 6 Докази Стаття 69. Поняття доказів
- •Стаття 70. Належність та допустимість доказів
- •Стаття 71. Обов'язок доказування
- •5. Суд може збирати докази з власної ініціативи.
- •6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
- •Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування
- •2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
- •Стаття 73. Забезпечення доказів
- •1. Особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладне ним, мають право просити суд забезпечити ці докази.
- •2. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.
- •Стаття 74. Способи забезпечення доказів
- •1. Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.
- •Стаття 75. Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду
- •Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
- •Стаття 77, Показання свідка
- •1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
- •2. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
- •3. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
- •Стаття 78. Допит свідка за місцем його проживання або в місці його перебування
- •1. Суд може допитати свідка за місцем його проживання або перебування з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.
- •3. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його перебування.
- •Стаття 79. Письмові докази
- •1. Письмовими доказами є документи (зокрема електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
- •Стаття 80. Речові докази
- •Стаття 81. Призначення судової експертизи
- •Стаття 82. Висновок експерта
- •Стаття 83. Комісійна експертиза
- •1. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.
- •Стаття 84. Комплексна експертиза
- •1. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експерта ми різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.
- •Стаття 85, Додаткова і повторна експертиза
- •1. Якщо висновок експерта буде визначено неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
- •Стаття 86. Оцінка доказів
- •1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім
- •2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
- •3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність
- •Глава 7 Судові витрати Стаття 87. Види судових витрат
- •Стаття 88. Зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат
- •1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи
- •2. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не
- •Стаття 89. Сплата і повернення судового збору
- •Стаття 90. Витрати на правову допомогу
- •1. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або
- •2. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.
- •3. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
- •Стаття 91. Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду
- •1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного
- •2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка
- •3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням
- •Стаття 92. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз
- •Стаття 93. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи
- •1. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на
- •2. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням
- •Стаття 94, Розподіл судових витрат
- •Стаття 95. Розподіл витрат при відмові позивача від адміністративного позову
- •1. При відмові позивача від адміністративного позову
- •Стаття 96. Судові витрати, пов'язані з примиренням сторін
- •1. Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не
- •Стаття 97, Визначення розміру судових витрат
- •1. Суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий
- •Стаття 98. Рішення щодо судових витрат
- •Стаття 98. Рішення щодо судових витрат
- •Глава 8 Строки Стаття 99. Строк звернення до адміністративного суду
- •1. Адміністративний позов може бути подано в межах
- •3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим
- •4. Якщо законом встановлена можливість досудового
- •Стаття 100. Наслідки пропущений строків звернення до адміністративного суду
- •1. Пропущений строку звернення до адміністративного
- •2. Якщо суд визнає причину пропущений строку звернення до
- •3. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним
- •Стаття 101. Процесуальні строки
- •1. Процесуальні строки - це встановлені законом або судом
- •2. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і
- •Стаття 102. Поновлення та продовження процесуальних строків .
- •3. Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропуще ного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.
- •Стаття 103. Обчислення процесуального строку
- •Додаток.Рекомендації ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права
- •Резолюція (77) 31 Комітету Міністрів про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Рекомендація № к(84) 15 Комітету Міністрів державам-членам стосовно публічно-правової відповідальності за причинену шкоду
- •Заключні положення
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Принципи
- •Рекомендація №(87) 16 км д-ч стосовно адміністративних процедур,які впливають на права великої кількості осіб
- •Додаток до Рекомендації № к (87) 16 Сфера застосування і дефініції
- •Роз'яснювальний коментар Вступ
- •Загальні міркування
- •Роз'яснення стосовно принципів
- •Розділ II
- •Рекомендація №r (89)8 км д-ч стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах
- •Роз'яснювальний коментар
- •Сфера застосування
Стаття 8. Верховенство права
Чт, 02/05/2009 - 11:31 — Консультант
1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямо ваність діяльності держави.
2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
3. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
4. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
1. У відповідності з ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Конституція України не дає його визначення, в ній лише зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8КонституціїУкраїни). Отже, зазначена стаття присвячена одному з найголовніших принципів, що є визначальним для всієї системи права взагалі - принципу верховенства права. Нова Конституція України закріпила нові демократичні принципи та цінності, які запроваджуються у практику національної правотворчості та правозастосування. Питання запровадження принципів правової держави в адміністративне судочинство взагалі і принципу верховенства, зокрема, є тим більш актуальним тому, що сучасна адміністративна наука поповнюється новими принципами, невідомими їй до сьогодні. В зв'язку з цим слід акцентувати увагу на тому, що принцип верховенства права означає, що свобода громадян має забезпечуватись таким правовим порядком, коли ніхто не змушує робити чогось, не передбаченого законом, а людина, її права і свободи визнаються найвищою цінністю. Принцип верховенства права означає також, що не держава утворює право, а право є основою життєдіяльності та існування держави в особі її органів, посадових осіб та інших організацій. Саме тому відповідно до ч. 1 ст. 8 цього Кодексу суд при вирішенні конкретної адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В Україні відсутня усталена судова практика правового застосування принципу верховенства права. Отже, виходячи з положень ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, які дають лише найзагальніші орієнтири спрямованості адміністративного судочинства та критерії для судового контролю за діяльністю публічної адміністрації і не можуть з практичної точки зору розкрити практику судів в керуванні цим принципом при вирішенні конкретних справ, тому необхідно ітернутися для з'ясування цих положень до рішень Конституційного Суду та міжнародно-правових актів. Так, відповідно до розуміння Конституційного Суду України «верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення» (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 року II Офіційний вісник України. - 2004. - № 45. - Ст. 2975).
Отже, виходячи з Рішення Конституційного Суду України, положення ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України слід розуміти так, що суд, керуючись зазначеним принципом, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має діяти не свавільно, а бути обмежений правом, тобто не лише законодавством, але й правом, яке існує, тобто природним правом кожної людини. Це означає, що суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Найбільш повне тлумачення принципу верховенства права дають рішення Європейського суду з прав людини, який діє на основі Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким тлумаченням має користуватися суд застосовуючи положення ч. 1 ст. 8 цього Кодексу, а саме, через формалізацію вимог, які Європейський суд виводить з цього принципу. Вони є наступними:
1) якість закону. Під законом тут мається на увазі правова норма, а точніше положення нормативного акта. Це означає, що: а) закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку; б) він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування; в) закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих органам влади, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля публічної адміністрації; 2) захист від свавілля. Це означає, що втручання публічної адміністрації у права людини повинно підлягати ефективному контролю. Основну роль в цьому питанні відводять судовому контролю, який найкраще забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури; 3) доступ до суду. Це означає, що з юрисдикції судів не можна вилучати будь-які позови, так само не можна надавати імунітети певним категоріям осіб від судових позовів. З вимогою про доступ до суду несумісними є надмірні затримки зі здійсненням правосуддя та виконанням судових рішень; 4) юридична визначеність. Це означає, що остаточне рішення суду у вирішеній ним справі не може піддаватися сумніву навіть у разі зміни законодавства. Повинні бути виключені будь-які спроби з боку несудових органів влади піддавати сумніву судове рішення, перешкоджати його виконанню, позбавляти його юридичної сили або безпідставно затримувати його виконання. Ця вимога зобов'язує державу та будь-який орган виконувати судові розпорядження чи рішення, у тому числі й ухвалені проти держави чи органу. Отже, вимога про юридичну визначеність одночасно включає й вимогу про обов'язковість судових рішень; 5) невтручання законодавчої влади у здійснення правосуддя. Втручання з боку законодавчого органу в процес здійснення правосуддя з метою вплинути на вирішення судом спору є недопустимим, окрім випадків, коли для цього існують неспростовні підстави, що випливають із загального інтересу.
Отже, суд, дри вирішенні справи, на підставі ч. 1 ст. 8 цього Кодексу має керуватися вимогами: 1)про якість закону; 2) захистом від свавілля; й) про доступ до суду; 4) про юридичну визначеність; 5) про невтручання (інконодавчої і виконавчої влади в здійснення правосуддя, тобто її рииципом верховенства права.
2. У відповідності з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням чудової практики Європейського Суду з прав людини. Це положення
закону означає, що принцип верховенства права (гиіе о£ 1аі¥) в здійсненні обумовлений не тільки практикою правосуддя в Україні в зазначеній сфері, але й судовою практикою Європейського суду з прав людини та іншими міжнародно-правовими актами, якими керується Європейський суд. Найбільш різнобічне тлумачення принципу верховенства права дають рішення Європейського суду з прав людини, який діє на основі Європейської Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод. У преамбулі цієї Конвенції верховенство права визнано як принцип, що об'єднує країни-учасниці ради Європи. Ця Конвенція є частиною законодавства України. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції» (див.: Відомості Верховної Ради України - 1997. - № 40. - Ст. 263) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосовування Конвенції.
Європейський суд з прав людини розкриває, на наш погляд, достатньо повно зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він окреслює з цього принципу. Такими вимогами є: 1) про якість закону; 2) захист від свавілля; 3) про доступ до суду; 4) юридична визначеність; 5) обов'язковість судових рішень; 6) невтручання законодавчої влади в здійснення правосуддя. Прокоментуємо кожну із означених вимог.
Про якість закону. Під законом тут необхідно розуміти правову норму (положення нормативного акта). Цей закон (нормативний акт) повинен бути: 1) доступним особі (містити зрозумілі й чіткі формулювання), щоб вона самостійно або з відповідною консультацією могла регулювати свою поведінку; 2) передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування; 3) таким, що відповідає всім іншим вимогам верховенства права, зокрема, він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих органам влади, та спосіб їх здійснення (це необхідно, щоб будь-яка особа була захищеною від свавілля публічної адміністрації).
Захист від свавілля. Ця вимога означає, що втручання публічної адміністрації в права людини повинно підлягати ефективному контролю (зокрема, це має бути судовий контроль, який найкраще забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури). В контексті зазначеної вимоги держава повинна забезпечувати наявність достатніх та ефективних гарантій проти зловживань.
Доступ до суду. Ця вимога викликана судовим контролем. Вона означає, що з юрисдикції судів не можна вилучати будь-які позови,
або надавати імунітети певним категоріям осіб від судових позовів (не повинні бути затримки зі здійснення правосуддя і виконанням судових рішень). Кодекс адміністративного судочинства України забороняє відмову в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч. 4 ст. 8 цього Кодексу). Таке положення гарантує право доступу до суду навіть у разі відсутності підстав (нормативних) для захисту порушених права, свободи чи інтересу. Отже, суд зобов'язаний долати прогалину, застосовуючи аналогію закону чи права або усунути неясність чи колізію, витлумачивши положення закону в такий спосіб, щоб це забезпечувало права особи.
Юридична визначеність. Ця вимога означає, що остаточне рішення суду у вирішеній ним справі: 1) не може піддаватися сумніву навіть у разі зміни законодавства; 2) повинні бути виключені будь-які спроби з боку несудових органів влади піддавати сумніву судове рішення, перешкоджати його виконанню, позбавляти його юридичної сили, безпідставно затримувати його виконання. Тут проявляється така вимога як обов'язковість судового рішення.
Невтручання законодавчої влади в здійснення правосуддя. Ця вимога означає, що втручання з боку законодавчого органу в процес здійснення правосуддя з метою вплинути на вирішення судом спору є недопустимим, окрім випадків, коли для цього існують неспростовні підстави, що випливають із загального інтересу.
Необхідно зазначити, що Хартією основоположних прав Європейського Союзу 2000 року передбачено права громадян та правосуддя. В ній зазначається, що її належить тлумачити таким чином, щоб це відповідало Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, водночас допускаючи можливість захисту вищого рівня. Тобто, Хартія не має на меті обмежити будь-які права і свободи, визнані Європейським Союзом іншим чином. Ці та інші міжнародні акти віграли важливу роль у правовому регулюванні прав людини, закріпленні пріоритету прав громадянина перед державою. У них одержали правове закріплення найважливіші принципи правосуддя, що відносяться до забезпечення прав і свобод людини і громадянина, тобто верховенства права.
3. У відповідності з ч. З ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України виріштується.
Це означає, що правосуддя в адміністративних справах в Україні здійснюється виключно судами в межах їх юрисдикції в нашій державі (ст. 124 Конституції). При цьому судовий захист можливий не лише стосовно тих прав, що прямо зазначені в законодавстві, але й відносно тих, що містяться в нормах Конституції України (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»). Згідно з цим положенням, що стосується верховенства права, судам підвідомчі усі спори про захист прав і свобод фізичних осіб, у тому числі в адміністративних відносинах. Суд не має права відмовити громадянину в прийнятті позовної заяви або скарги, наприклад, на тій підставі, що його вимоги можуть бути розглянуті і задоволені (або відхилені) в іншому (адміністративному) порядку.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України забороняє відмову в розгляді й вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства. Він має застосувати аналогію закону або аналогію права, або усунути неясність чи колізію, витлумачивши положення закону в такий спосіб, щоб це забезпечило права особи. Це є гарантією доступу до судочинства будь-якої особи.
Отже, виходячи з ч. З ст. 8 коментованого Кодексу особа може звернутися до адміністративного суду для захисту її прав і свобод, безпосередньо посилаючись прямо на норми Конституції України. Це положення де в чому збігається з поясненнями ч. 4 ст. 8 цього Кодексу.
4. У відповідності з ч. 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Таке положення гарантує право доступу до суду навіть у разі відсутності нормативних підстав для захисту порушених права, свободи чи інтересу. Отож суд повинен усунути прогалину, застосувавши аналогію закону чи права, або ліквідувати неясність чи колізію, витлумачивши положення закону у такий спосіб, щоб це забезпечувало права особи. Прикладом застосування принципу верховенства права у цьому аспекті є Рішення Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року про визнання дій Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними. Цим рішенням Верховний Суд скасував результати повторного голосування з виборів Президента, встановлені Центральною виборчою комісією, хоча закон про вибори Президента України передбачав можливість визнання недійсним голосування лише на виборчій дільниці. Водночас Верховний Суд поновив права суб'єктів виборчого процесу через проведення повторного голосування, хоч закон про вибори прямо не встановлював такий спосіб захисту виборчих прав. Або ще один приклад, який відображає зазначене положення, зокрема Конституційний Суд України у п.п. 2,3 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 р. зазначив, що відмова суду в прийнятті позовної заяви, оформленої у відповідності з чинним законодавством, є порушенням права на судовий захист, яке, відповідно до Конституції України, не може бути обмежене.