Роз'яснення стосовно принципів

14. Додаток містить два розділи. В одному наведено принципи, які стосуються прийняття адміністративних актів стосовно великої кількості осіб на національній території, а також здійснення процедури контролю за такими актами.

Б іншому розділі сформульовано додаткові принципи для за­безпечення захисту прав, свобод та інтересів, на які здійснюється вплив поза межами національної території.

                             РОЗДІЛ І

15.   Адміністративні акти, які входять до сфери застосування цієї Рекомендації, повинні прийматися по завершенню процедури, яка передбачає ефективне обговорення позицій усіх зацікавлених осіб. Така процедура «участі» має підпорядковуватись принципам, викладеним нижче у цій Рекомендації.

Принцип І

16.   Згідно з умовами принципу І, зацікавлені особи повинні отримати інформацію про основні особливості запропонованого заходу. Така інформація має допомогти їм визначити чи підпадатимуть вони під сферу впливу даного проекту і яким чином він може на них вплинути. Залежно від масштабу проекту та кількості осіб, на права яких він може вплинути, інформування про нього може відбуватись шляхом застосування одного чи кількох з таких способів: циркуляр­ ними листами, оголошеннями в приміщеннях муніципальної влади, оголошеннями, розміщеними в місці реалізації майбутнього проекту, публічними повідомленнями в місцевій чи в регіональній пресі, виставкою планів і архітектурних макетів тощо.

Принцип II

17.   Передбачається, що процедура участі має бути дуже відкритою. Вона повинна не лише гарантувати захист особи або колективних прав, свобод та інтересів, але також забезпечувати повне інформування відповідного адміністративного органу влади, надаючи йому змогу прийняти розумне зважене рішення, яке відповідає загальним інтересам. Однак, для того, щоб проведення консультацій відбувалось у межах розумного строку та з метою уникнення зайвого повторення по суті одних і тих самих аргументів, принципом IIпередбачено можливість спрямовувати відповідним чином вимоги щодо участі. Так на осіб з ідентичними чи аналогічними індивідуальними інтересами (особи, які проживають поблизу об'єкту, користувачі комунально- транспортної служби, власники магазинів, розташованих на головній вулиці міста, на якій планується реконструкція, тощо) може по­ кладатися обов'язок обрати одного чи кількох спільних представників. Осіб, яких об'єднує певний особливий колективний інтерес (на­ приклад, збереження ландшафту), можуть зобов'язати подавати свої аргументи через відповідні об'єднання чи організації. Національне законодавство може встановлювати критерії, як наприклад, представ­ лення інтересів зацікавлених осіб, для надання об'єднанням чи організаціям можливості долучитися до адміністративної процедури.

Принцип III

18.   До процедури участі залучаються особи, на права яких досить різною мірою тау різний спосіб може вплинути адміністративний акт. Оскільки справа не лише в захисті прав зацікавлених осіб, але також в забезпеченні якомога більш повного інформування адміністративної влади, було визнано, що кожний повинен мати гарантії рівного доступу

до інформації. Принцип IIIне уточнює, яким чином мають інформу­ватися зацікавлені особи (наприклад, ознайомлення зі стислим викладом відповідної інформації або надання доступу до відповідних документів).

Вжите формулювання («у прийнятний за даних обставин спосіб») надає адміністративному органові влади можливість обрати той спосіб, який є найбільш прийнятним у даному випадку та відповідає чинним підходам адміністративної практики.

Гарантію, яка міститься в принципі НІ, можна уточнити таким чином: по-перше, особи другої і третьої категорій можуть мати доступ до інформації лише через своїх представників; по-друге, захист важливих суспільних інтересів (національної оборони тощо) або інтересів третіх сторін (промислової таємниці тощо) може в певних випадках виправдовувати вилучення певної інформації з матеріалів, доступ до яких надається всім особам.

Принцип IV

19.   Участь зацікавлених осіб може мати різні форми, які на сьогодні різною мірою вже знайшли своє відображення в національних адміністративних традиціях. Перелік цих форм у Принципі IV наведено у довільному порядку без будь-якої пріоритетності: обмін зауваженнями або поясненнями, відправленими поштою або без­ посередньо поданими до реєстру; зустріч (бесіда) з представником органу влади, який прийматиме рішення, або з делегованою ним особою; проведення відкритого слухання та створення дорадчих комітетів з осіб, що представляють різні відповідні інтереси. Ці консультаційні заходи не виключають інших форм участі, які мають більш політичний характер, - таких як референдуми, або управлінське спрямування - таких як пряме залучення представників зацікавлених сторін у процес прийняття рішення спільними управлінськими органами.

На відміну від принципу III, принцип IV проводить межу між різними групами зацікавлених осіб: більш широке право втручання надається особам перших двох категорій, чиї права, свободи та інтереси повинні захищатися не тільки через дорадчий орган.

Принцип V

20.  Процедура участі виправдовуватиме своє призначення, якщо матиме корисні результати. Адміністративний орган влади повинен взяти до уваги зауваження та аргументи, подані в межах процедури. Але, з огляду на великі розбіжності між національними законами щодо 

цього обов' язку, виявилося неможливим в цій Рекомендації визначити його зміст детальніше. У цьому контексті достатньо зазначити, що обов'язок брати до уваги подані зауваження повинен мати як процедурний (орган влади має оцінити відповідність та суть поданих зауважень і заперечень), так і матеріальний аспект (у подальшому органові влади не слід радикально відхилятися від основної суті проекту, про яку було повідомлено зацікавлених осіб). Остаточний вибір способу та юридичної техніки забезпечення ефективності процедури участі має визначатись у національному законодавстві. Принцип VI

21.   Про результати процедури має бути поінформовано всіх зацікавлених осіб. Але таке інформування не обов'язково має здійснюватися у формі індивідуальних повідомлень про прийняте рішення. За певних обставин такий спосіб навряд чи може бути практично здійсненим, з огляду на кількість зацікавлених осіб, значний обсяг рішення чи за яких-небудь інших причин.

Принцип VIзаохочує інформування шляхом публічного по­відомлення. Таке повідомлення може містити текст рішення, якщо він стислий і повний, тобто, якщо у ньому наведено підстави, на яких прийнято рішення, висновок за результатами відповідного досліджен­ня та вказано процедуру оскарження. Якщо текст рішення великий за обсягом, у повідомленні зазначається суть прийнятого рішення, а також місце, час і дні, де і коли зацікавлені особи можуть ознайомитися з різними елементами згаданої вище інформації. Повідомлення також може містити лише інформацію для зацікавлених осіб про те, як отримати доступ до повного тексту рішення. Крім того, особи, яким адресоване таке рішення, повинні мати особливі гарантії захисту їхніх прав відповідно до Резолюції (77) 31.

Текст деяких актів, які стосуються широкого кола питань і викладені майже так само як регуляторні акти, іноді нелегко до­повнити інформацією стосовно відповідних засобів правового захисту. У цих випадках певна інформація такого змісту має, наскільки це можливо, надаватися зацікавленим особам шляхом, наприклад, розповсюдження інформаційного повідомлення або брошури.

Принцип VII

22.   Щодо контрольної процедури, між національними законами існують великі відмінності стосовно кожного її аспекту: це і питання підсудності (Іосив зіапсіі), і межі контролю, і наявність чи відсутність автоматичного призупинення виконання рішення у разі його оскарження, і повноваження суду давати інструкції адміністративному органу влади. Незважаючи на загальну тенденцію щодо дедалі повнішого контролю з боку судів, гармонізація національних законодавств у цій сфері видається особливо складним завданням. Все це знайшло своє відображення і у принципі VII.

По-перше, він гарантує існування системи контролю, який здійснюється судом або іншим незалежним органом, але не визначає ані його меж, ані умов відкритого доступу до нього - ці питання регулюються виключно національним правом.

По-друге, він призначений сприяти ефективному провадженню в межах розумного строку, для чого передбачає можливість певних процесуальних змін, зумовлених великою кількістю учасників. Запропоновані зміни наведено лише як приклади, оскільки будь-яка процесуальна реформа в державі має враховувати особливості її судової системи та традицій. Такі зміни мають запроваджуватися відповідно до основних принципів процесу, які випливають з Конституції чи положень, що мають вишу юридичну силу, ніж відповідний закон.

23.   У цьому контексті необхідно зазначити, що принципи, викладені в додатку до Рекомендації, і, зокрема, принцип VII, адресовані урядам - яким таким чином рекомендовано запропонувати ті чи інші необхідні законодавчі реформи - а не судам. З цього приводу слід згадати те, що в деяких державах суди вже мають широкі повноваження щодо раціоналізації проваджень згідно з запропоно­ ваними способами, тоді як в інших державах можливості такої раціоналізації обмежені або навіть відсутні взагалі, і тому необхідна відповідна законодавча база.