Стаття 53. Треті особи

Пт, 02/06/2009 - 20:09 — Консультант

 

1.      Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволен­ня адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.

2.      Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.

Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб,   які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

1, Відповідно до ч. 1 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі  вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку. Отже, ще точніше можна прокоментувати положення ч. 1 ст. 53 цього Кодексу, що третіми особами називаються суб'єкти адміністративних проце-суальних правовідносин, які залучаються до порушеної сторонами адміністративної справи в адміністративному суді для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Як вже зазначалося, і до цієї частини статті має пряме відношення те, що як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду справи судом, Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть уплинути наслідки розгляду судом справи між сторонами

Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в

«допущенні постановлення адміністративним судом несприятливого

для себе рішення. Тому свої дії в процесі треті особи спрямовують на

запобігання присудженого адміністративним судом об'єкта матеріаль-

ного спору заявника чи залишення його за відповідачем або виступають

проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони

намагаються, щоб адміністративний суд постановив таке рішення, яке

відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і

стороною правовідносинами, або зміною їх на свою користь.

Залежно від вступу в процес у справі треті особи поділяються на два види:: треті особи, які заявляють самостійні вимоги; треті особи які не заявляють самостійних вимог. Отже, стосовно ч. 1 цієї статті слід зупинитися на першому виді третьої особи. Ці приписи закону свідчать про те, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є спеціальними суб'єктами адміністративного позовного провадження. Вони вступають у справу згідно з принципом диспозитивності з власної ініціативи на будь-якій стадії адміністративного процесу в суді першої інстанції, тобто до закінчення судового

розгляду (до постановлення судового рішення) в уже розпочатий адміністративний процес між сторонами - позивачем та відповідачем для захисту своїх особистих прав та інтересів, тобто ці особи не можуть притягуватися або залучатися до розгляду адміністративної справи без їхньої ініціативи.

Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням під час розгляду справи по суті, а заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, яка пред'являєть­ся у їхній справі. Ця характеристика третіх осіб є визначальною.

Таким чином, третіми особами є учасники адміністративного процесу, які, як вже зазначалося, вступають у вже порушену в суді адміністративну справу між сторонами для захисту особистих прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Слід зазначити, що треті особи завжди мають відповідний юридичний інтерес в результатах розгляду конкретної адміністративної справи судом. Звісно, що таке їхнє становище пов'язано з тим, що рішення, прийняте адміністративним судом у конкретній справі, може вплинути на правове становище зазначених осіб. Крім того, відповідне положення третіх осіб у справі також обумовлене тим, що вони завжди прагнуть досягти того, щоб суд постановляв таке рішення у справі, яке б відповідало їхнім інтересам, що залежать від існуючих між ними і сторонами право­відносинами, або зміною таких правовідносин на свою користь.

На практиці виникають певні труднощі щодо інформування таких третіх осіб щодо розгляду між сторонами адміністративної справи в певному суді. В більшості випадків відомості про надходження позову до суду стають відомими третім особам від самих сторін, проте суд повинен під час розгляду справи з метою повного та всебічного розгляду уточнити у сторін коло осіб, на права яких може вплинути майбутнє судове рішення у конкретній адміністративній справі. Проте в чинному Кодексі адміністративного судочинства не передбаченні положення, що сторона, до якої може заявити вимогу третя особа, зобов'язані повідомити суд про цю третю особу та її можливі вимоги щодо предметі! позову. Отже, це свідчить про те, що такий обов'язок лежить на адміністративному суді, оскільки це впливає на всебічність ти об'єктивність розгляду конкретної адміністративної справи та ні і захист прав та інтересів зацікавлених осіб.

 Пред'являючи такий позов, третя особа повинна дотримуватися закону щодо змісту та форми позовної заяви, яка повинна бути оплачена державним митом та відповідати іншим вимогам, встановле-ним  чинним Кодексом адміністративного судочинства України. Вимоги третьої особи не можуть пред'являтися одночасно з вимогою позивача, вони є відносно самостійними, оскільки пред'являються на базі первісного позову, тобто позову, пред'явленого першим позивачем. У ч. 1 ст. 53 цього Кодексу йдеться тільки про право третіх осіб вступити В уже порушену справу. Проте нічого не говориться про дії суду, щодо Можливого допуску до участі у справі третьої особи із самостійними вимогами, інакше кажучи, визнання її такою та наслідки, які можуть Виникнути у випадку, якщо суд відмовить цій особі у допуску її до оправи із самостійними вимогами. На наш погляд, суд має винести ухвалу про допуск такої особи як третьої особи. Це положення знайшло Підтвердження в судовій практиці у справах зазначеної категорії.

Відмежувальними ознаками третіх осіб, які заявляють самостійні Вимоги є: 1) що вони заявляють самостійні вимоги на предмет спору; 2) що вони вступають у процес, який вже порушено сторонами; 3) що їх інтереси є повністю або частково протилежними до інтересів однієї або обох сторін; 4) що вони втручаються в спір між сторонами, що вже виник; 5) що вони вступають у справу, заявивши адміністративний позов до однієї або до обох сторін.

Отже, треті особи, які відповідно заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в адміністративну справу за своїм ба­жанням у будь-який час до закінчення судового розгляду справи, тобто до постановлення судового рішення у справі. Тому вони, як вже було зазначено, пред'являють адміністративний позов до сторін або до сторони. Проте законодавець прямо не визначає, до однієї чи до обох сторін може бути пред'явлено позов третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Як свідчить практика, що це питання вирішується альтернативно, з огляду на конкретні обставини вправи. Інакше кажучи, адміністративний позов треті особи, які заявляють самостійні вимоги, як вже зазначалося, можуть пред'явити як до однієї, так і до обох сторін.

З огляду на положення ч. 1 ст. 53 цього Кодексу, що задоволення адміністративного позову третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги І предмет позову має повністю або частково виключити задоволення вимог позивача до відповідача, то це означає, що інтерес третьої особи із самостійними вимогами суперечить інтересам лише позивача.

На практиці трапляються випадки, коли судді роз'єднують в окреме провадження первісний позов та позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору між сторонами. Це помилкова практико деяких судів, оскільки законодавець передбачив цей інститут саме -л метою одночасного розгляду первісного позову та самостійні вимоги третьої особи щодо предмета спору між сторонами з метою недопущен­ня рішення адміністративного суду, яке порушуватиме права третьої особи, тобто коли два позови пов'язані та їхній спільний розгляд с доцільним і обов'язковим. Проте слід зазначити, що треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в процес у справі між сторонами, а порушити самостійну справу пред'явити позов до тієї із сторін, яка, одержавши позитивне рішення адміністративного суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Вони не бажають закінчення вирішення адміністративним судом справи, оскільки в них є побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити неможливим отримання спірного об'єкта, хоч у майбутньому адміністративний суд ствердить право на нього за ними. Розгляд адміністративної справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти постановленню адміністративним судом протилежних за змістом рішень.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору між сторонами, користується процесуальними правами позивача (ч. 1 ст. 54 Кодексу адміністративного судочинства України). Така особи протягом усього розгляду справи може змінити підставу або предмет своєї вимоги, яка пред'являється до однієї чи обох сторін, збільшити або зменшити обсяг позовних вимог, відмовитися від позову, вимагати виконання судового рішення у частині, яка стосується третьої особи. Крім того, слід зазначити, що в законі не йдеться про випадки, коли сторони ухвалюють мирову угоду чи позивач відмовляється від позову, а саме, які наслідки настають для третьої особи з самостійними вимогами. Слід зазначити, що практика йде по тому шляху, коли позивач відмовився від первісного позову, то провадження у справі по позовом третьої особи не закривається. В цьому випадку адміністративний суд за первісним позовом виносить ухвалу про закритті! провадження у справі за первісним позовом та виокремлює в окреме провадження вимоги третьої особи і продовжує розгляд справи.

Таким чином, третя особа із самостійними вимогами залучається до адміністративної справи за своєю ініціативою шляхом пред'явлення заяви,  але до кого вона може бути пред'явлена, в законі не зазначено. На практиці такі треті особи заявляють вимоги як до позивача, так і до обох сторін одночасно. Така практика є правильною. Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи є заява, в якій поряд з іншими, передбаченими Кодексом адміністра­тивного судочинства України реквізитами, необхідно викласти обставини, що обґрунтовують її вимоги на предмет спору між сторонами. Цим самим підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін. Саме на нього і на об'єкт їх матеріального спору спрямовується вимога третьої особи, повністю чи  виключаючи вимогу або зустрічну заяву відповідача. Але Якою вимога третьої особи стане тоді, коли вона матиме спільні елементи з первісною заявою. В обох вимогах є спільний предмет, оскільки він визначається одним і тим самим об'єктом матеріального спору. Збігається і зміст заяв, оскільки самостійна вимога заявляється у предмет спору, тобто повинна суміщатися з первісною.    Позовні заяви третьої особи із самостійними вимогами оплачуються  державним митом за загальними правилами.

За процесуальним становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і мають усі обов'язки позивача. Рівність їхніх прав із позивачем пояснюється тим, що щодо них зроблено припущення, що вони є суб'єктами спірного права. Проте між третіми особами із самостійними вимогами і позивачем існує відмінність. Так, в інтересах позивача починається розгляд справи, тому їх об'єднувати одним поняттям «позивач» було б неправильним,  третіх осіб суто процесуальна, адже вони вступають у справу між їй сторонами, тому і мають назву «треті сторони (треті особи)».

         Відповідно до положень ч. 1 ст. 53 цього Кодексу в разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, виноситься ухвала  про розгляд адміністративної справи спочатку.      2. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити в справу на стороні позивача або відповідача в будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі  може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. Це означає, що треті особи,які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є також суб'єктами позовного провадження, які вступають або залучаються до процесу в адміністративній справі на боці позивача або відповідача у зв'язку з тим, що постановлене рішення може вплинути на їхні права та інтереси.

У ч. 2 ст. 53 цього Кодексу зазначається про те, що треті особи вступають у процес у будь-який час до закінчення судового розгляду, тобто до ухвалення судом рішення.

Підставами вступу або залучення цих третіх осіб до процесу в конкретній адміністративній справі є: 1) те, що рішення між сторонами може вплинути на права та інтереси третьої особи; 2) мета захисту особистих прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин; 3) процесуальний зв'язок третьої особи з однією із сторін адміністра­тивної справи, в яку вона вступає.

Виступаючи на стороні позивача чи відповідача, треті особи без самостійних вимог не повинні погоджувати свою діяльність зі стороною, на чиєму боці вони виступають, оскільки у процесі вони діють самостійно, тобто незалежно від сторін. Не може до цих осіб бути пред'явлений зустрічний позов. Щодо матеріальних наслідків набрання рішенням за основним позовом законної сили, то вони не поширюються на третіх осіб без самостійних вимог як на співучасників, а саме: співпозивачів та співвідповідачів. Крім того, необхідно зазначити, що статус третьої особи без самостійних вимог може бути змінений самою третьою особою на статус третьої особи з самостійними вимогами. Проте позивач і третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору можуть змінити свій статус на відповідача у справі. Зокрема це може бути, коли в справі було отримано достатньо доказів, які свідчать про незаконні дії третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, то за заявою позивача або третьої особи з самостійними вимогами статус третьої особи може бути змінений на відповідача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, відповідно до означеної частиною статті можуть вступити в справу з» своєю ініціативою відповідно до зазначених підстав. Крім того, такі особи можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням осіб, як і беруть участь у справі. Також треті особи, які не заявляють самостій­них вимог щодо предмета позову, можуть бути залучені до участі у справі з ініціативи суду. Формальний зміст клопотання про залучення третьої особи до участі у справі, яка не заявляє самостійних вимог, не встановлює чітких критеріїв щодо його оформлення, проте в ньому  необхідно зазначити такі відомості: ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави,  вона має бути залучена до участі у справі. Крім того, третя особа без самостійних  вимог може зазначатися в позовній заяві після відповідача. Клопотання щодо залучення третьої особи без самостійних юг може бути усним і письмовим.

Суд не тільки повідомляє третю особу про справу і надсилає їй копію позовної заяви, де зазначається третя особа. У матеріалах, що надсилаються третій особі, повинні бути положення, де роз'ясняються  її права.

З принципом диспозитивності третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися із заявою про свою участь у справі. В тому випадку, коли особи, які беруть участь у справі, заперечують залучення чи допуск третьої особи до участі в справі, то фактично вони заперечують ті охоронювані законом права і інтереси, які мала захищати третя особа.

Вступаючи в адміністративний процес у конкретній адміністративній справі, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, не подають адміністративного позову. Вони можуть взяти участь у процесі в будь-який час до закінчення судового розгляду, як це зазначається в ч.2 ст 53 цього Кодексу. Вступ третіх осіб, які не заявляють (остійних вимог на предмет спору, не створює підстав, за яких наслідком може бути розгляд адміністративної справи спочатку, тобто така справа не зупиняється провадженням.