Стаття 4. Правосуддя в адміністративних справах

Чт, 02/05/2009 - 10:43 — Консультант

 

1.         Правосуддя в адміністративних справах здійснюється ад­ міністративними судами.

2.         Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

1. У відповідності зч. 1 ст, 4 Кодексу адміністративного судочинства України правосуддя в адміністративних справах здійснюється ад­міністративними судами. В цій частині статті передбачено державний орган, який здійснює судочинство, з досліджуваної категорії справ.

З метою з'ясування положень ч. 1 ст. 4 цього Кодексу звернемося до з'ясування поняття «правосуддя». Термін «правосуддя» означає: «1. Суд, судова діяльність держави; юстиція; установи, які здійснюють судову діяльність держави. 2. Розгляд судових справ; судочинство» (див.: Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «їїерун», 2003. - С. 917). Отже, правосуддя є не що інше як діяльність адміністративного суду з розгляду і вирішення адміністративних справ. Іншими словами, це зміст адміністративного процесу, а отже, адміністративне судочинство, тобто «діяльність судових органів, пов'язана з розглядом... справ» (див.: Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. - С. 1214). Отже, правосуддя в адміністративних справах - це правозастосовча діяльність адміністративних судів з розгляду і вирішення у встановле­ному Кодексом адміністративного судочинства України процесуаль­ному порядку адміністративних справ, віднесених до їх компетенції.

З набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства в Україні адміністративне судочинство стало самостійним видом судочинства (правосуддя) поряд з конституційним, цивільним, господарським та кримінальним судочинством. Адміністративне судочинство (правосуддя) має свої завдання, предмет, принципи та інститути. Усі особливості адміністративного судочинства (правосуддя) випливають насамперед зі специфіки його завдання і предмету. Завданням правосуддя (адміністративного судочинства) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних

управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністратив­ного судочинства України). До предмета правосуддя (адміністратив­ного судочинства) відноситься діяльність суду щодо розгляду спорів, що мають публічно-правовий характер, тобто стосовно спорів з правовідносин, що виникають у сфері здійснення публічної влади.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя здійснюється виключно судами, в нашому випадку - адміністративними судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами, посадовими чи службовими особами не допускаються. Згідно зі ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами правосуддя є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості тощо. Необхідно констатувати той факт, що правосуддя (судочинство) в адміністративних судах здійснюється на чітко визначених наступних принципах: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) гласність і відкритість адміністративного процесу; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; 7) обов'язковість судових рішень.

У ч. 1 ст. 4 цього Кодексу зазначається, що правосуддя в адміністра­тивних справах здійснюється адміністративними судами. Відомо, що Закон України «Про судоустрій України? передбачив у системі судів загальної юрисдикції систему спеціалізованих судів, до яких, зокрема, належать і адміністративні суди. В цьому контексті необхідно зазначити, що місцеві адміністративні суди є основною ланкою системи, оскільки розглядають переважну більшість адміністративних справ, є судами першої інстанції, що вирішують справи по суті. Як місцеві адміністративні суди Кодексом адміністративного судочинства України визначаються місцеві загальні суди та окружні адміністра­тивні суди.

Система адміністративних судів, які здійснюють розгляд і вирішення справ, має свою специфіку. Так, Кодексом адміністра­тивного судочинства України в нашій державі запроваджено дворівне­ву систему місцевих адміністративних судів, яку ми назвали вище. Так, відповідно до Указу Президента України від 16 листопада 2004 р.

Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження мережі та кількісного складу суддів* з 1 січня 2005 р. створено в системі адміністративних судів України, відповідно, такі адміністративні суди: 1) Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим; 2) Вінницький окружний адміністративний суд; 3) Волинський окружний адміністративний суд; 4) Дніпропетровський окружний адміністративний суд; 5) Донецький окружний адміністра­тивний суд; 6) Житомирський окружний адміністративний суд; 7) Закарпатський окружний адміністративний суд; 8) Запорізький окружний адміністративний суд; 9) Івано-Франківський окружний адміністративний суд; 10) Київський окружний адміністративний суд; 11) Кіровоградський окружний адміністративний суд; 12) Луганський окружний адміністративний суд; 13) Львівський окружний адмі­ністративний суд; 14) Миколаївський окружний адміністративний суд; 15) Одеський окружний адміністративний суд; 16) Полтавський окружний адміністративний суд; 17) Рівненський окружний адмі­ністративний суд; 18) Сумський окружний адміністративний суд; 19) Тернопільський окружний адміністративний суд; 20) Харківський окружний адміністративний суд; 21) Херсонський окружний адмі­ністративний суд; 22) Хмельницький окружний адміністративний суд; 23) Черкаський окружний адміністративний суд; 24) Чернівецький окружний адміністративний суд; 25) Чернігівський окружний адміністративний суд; 26) Окружний адміністративний суд міста Києва; 27) Окружний адміністративний суд міста Севастополя.

Створено також апеляційні адміністративні суди округів, які діють на рівні кількох областей. Таким чином, створено сім апеляційних адміністративних судів. До їх переліку відносяться: 1) Дніпро­петровський апеляційний адміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); 2) Донецький апеляційний адміністративний суд (Донецька, Луганська області); 3) Київський апеляційний адміністративний суд (Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ); 4) Львівсь­кий апеляційний адміністративний суд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області); 5) Одеський апеляційний адміністративний суд (Миколаївська, Одеська, Херсонська області); 6) Севастопольський апеляційний адміністративний суд (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь); 7) Харківський апеляційний адміністративний суд (Полтавська, Сумська, Харківська області).

У відповідності з Указом Президента «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України» від 1 жовтня 2002 р. передбачено створення Апеляційного, Касаційного та Вищого адміністративних судів України з місце­знаходженням їх у місті Києві. Крім того, Указом Президента України «Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України» від 7 листопада 2002 р. встановлено кількісний склад суддів для означених судів: для Апеляційного суду він складає 50, для Касаційного суду- 96, для Вищого адміністративного суду - 65. Проте, рішенням Конституцій­ного Суду від 11 грудня 2003 р. у справі про Касаційний суд України утворення Касаційного суду у системі судів загальної юрисдикції визнано неконституційним, тому втратили чинність відповідні статті Закону України «Про судоустрій України» і Кодексом адміністратив­ного судочинства України у якості касаційної інстанції у системі адміністративних судів визнано Вищий адміністративний суд України. Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміні­стративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Отже, касаційною інстанцією, до якої може звернутися суб'єкт права на касаційне провадження, також визнано Верховний Суд України, який є вищим органом у системі судів загальної юрисдикції. В цьому контексті необхідно зазначити, що Верховний Суд України наділений повноваженнями щодо перегляду в порядку повторної касації рішень адміністративних судів лише за винятковими обставинами.

Отже, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах, систему адміністративних судів України утворюють: 1) місцеві адміністративні суди, до яких належать місцеві адміністративні суди округів, місцеві загальні адміністративні суди як адміністративні суди; 2) апеляційні адміністративні суди округів; 3) Вищий адміністра­тивний суд України; 4) Верховний Суд України.

Не вважається адміністративним судочинством (правосуддям в адміністративних справах) розгляд справ про вчинення адміністра­тивних правопорушень (проступків), навіть якщо цей розгляд здійснюється судом.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Кодексу в ній закріплене положення про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори крім тих, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Отже, в ч. 2 цієї статті, в загальних рисах сформульовані межі предмету адміністративної юрисдикції. В цьому аспекті необхідно зазначити, що проблема відмежування від інших видів судової юрисдикції є однією з найскладніших проблем, яка стосується спеціалізації судів в Україні. Важливо знати, що сучасні відносини є надто різноманітними, це створює перешкоди для їх ідентифікації та встановлення відповідної їм судової юрисдикції. Утворення адміністративних судів в Україні викликає необхідність в розмежуванні предмета юрисдикції адміністративних судів від предмета юрисдикції інших судів. Законодавчо це зазначено так, що у відповідності з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового проваджен­ня. Отже, ч. 2 ст. 2 цього Кодексу формулює положення про таке поняття, як «юрисдикція адміністративних судів», під якою розу­міється нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку адміністративного судочинства. Тобто тут іде мова про компетенцію адміністративних судів. Щодо поняття «компетенція», то воно походить від латинського сотреіеігЬіа від сотреііо - взаємно прагну, відповідаю, підхожу, тобто тут слід розуміти коло повноважень будь-якої організації (органу), установи чи особи або коло питань, в яких ця особа має певні повноваження, знання, досвід (див.: Словник іншомовних слів. - К.: УРЕ, 1975. - С. 345). Виходячи із цього загального поняття, слід дати визначення компетенції адміністра­тивного суду, як належності спору, що відноситься до відання такого суду. З врахуванням ст. 17 цього Кодексу компетенція адміністра­тивних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетен­ції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністра­тивних договорів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повно

важень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо право­відносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Це означає, що у відповідності з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України закріплена в законі загальна клаузула, тобто обов'язок органів публічної влади та їх посадових і службових осіб нести відповідальність за кожен правовий акт, що приймається ними, а також за будь-які вчинені ними діяння.

Запровадження у відповідності з чинним законодавством адміністра­тивного судочинства вимагає розмежування компетенції між адміністра­тивними судами і Конституційним Судом України; між адміністра­тивними судами і судами загальної юрисдикції; між адміністративними судами і господарськими судами. Виходячи з означеного, розглянемо перш за все предмет адміністративної і конституційної юрисдикції. Це питання, на нашу думку, є складним. Предметом аналізу в адміністра­тивній юрисдикції є підзаконні правові акти, критерієм їх правомірності (оцінки) є Конституція України, закони України та міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною. Юрисдикцію Конституційного Суду України також поширено на низку підзаконних актів, вичерпний перелік яких визначено п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України - це правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Проте єдиним критерієм їхньої оцінки для Конституційного Суду України є норми Конституції України. Такимчином, предмет перегляду і критерій для оцінки в адміністративній та конституційній юрисдикції можуть частково збігатися.

Для проведення поділу між адміністративною та іншими видами юрисдикції, зокрема й понятійною, Кодекс адміністративного судочинства передбачає, як ми вже зазначали вище, що: 1) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (ч. 2 ст. 4 цього Кодексу); 2) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких актів чи діяльності законом чи Конституцією встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 цього Кодексу).

Звідси випливає те, що адміністративні суді не можуть вирішувати спори щодо конституційності правових актів, які відповідно до Конституції України і Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. вирішує Конституційний Суд України. Так, відповідно до Закону України від 16 жовтня 1996 р. «ПроКонституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду належить розгляд справ з питань невідповідності Конституції:

1)       чинних законів України та інших актів, прийнятих Верховною Радою України; 2) прийнятих, але не введених в дію законів та інших актів Верховної Ради України. До компетенції Конституційного Суду України належить розгляд справ про невідповідність Конституції і законам України: 1) указів і розпоряджень Президента України;

2)       постанов Президії Верховної Ради України; 3) законів та інших актів, прийнятих Верховною Радою Республіки Крим та її Президією; 4) постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України та Ради Міністрів Республіки Крим. Також Конституційний Суд України повинен розглядати справи щодо: 1) порушення компетенції органами і особами державної влади, зазначеними в Конституції України; 2) порушення розподілу встановленої Конституцією України та Конституцією Республіки Крим компетенції місцевих Рад різного рівня, а також компетенції місцевих Рад і органів державної виконавчої влади; 3) законності призначення виборів і референдумів.

Проте адміністративні суди також уповноважені переглядати правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим на предмет їхньої законності, але не конституцій-ності. Водночас адміністративний суд може визнати неконституцій­ними інші підзаконні акти. За такого підходу можливі труднощі в правозастосуванні. Не виключені випадки, коли один і той самий правовий акт буде предметом перегляду у Конституційному Суді України (з огляду на відповідність цього правового акта положенню Конституції) або в адміністративному суді (з огляду на його відповід­ність такому ж за змістом положенню закону). У цьому випадку адміністративний суд повинен зупинити провадження у справі до вирішення питання Конституційним Судом України, якщо в адміні­стративного суду є сумніви щодо конституційності цього акта (який є в адміністративному і в Конституційному Суді України). Існують й інші варіанти запобігання перетину адміністративної та конституційної юрисдикції. Не зовсім обґрунтованим є зауваження Президента України до Кодексу адміністративного судочинства України від 17.03.2005 р., де він вважає, що стосовно законів та інших правових актів (актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим) Конституцією України встановлено особливийпорядок судового розгляду - Конституційним Судом України на предмет їх конституційності. Тому, на думку Президента, до юрисдик­ції адміністративних судів не можуть належати не лише закони, а й підзаконні нормативно-правові акти Верховної Ради України, глави держави та уряду України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Це свого роду обмеження судового контролю стосовно цих актів на предмет їх законності, що ставить їх вище закону і суперечить Конституції, яка поширює юрисдикцію судів на правовідносини, що виникають в Україні, а також рішенням Конституційного Суду України, який визнав, що перевірка законності названих актів є функцією судів. Певні положення щодо розмежування компетенції між адміністративними судами та судами загальної юрисдикції і між адміністративними судами та господарськими судами знайшли місце у Прикінцевих та перехідних положеннях Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з п. 2 положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України. Крім того, у відповідності з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлен­ня в актовий запис цивільного стану (глави 29-32 і 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, позовні заяви у госпо­дарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. (Абзац перший пункту 7 розділу VII викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2953-ІУ від 06.10.2005 р.). Такі заяви чи скарги (подання) не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог і правил підсудності, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року або Господарськимпроцесуальним кодексом України 1991 року. Підставою для скасуван­ня чи зміни судових рішень за заявами про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами, поданими до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, крім підстав, встановлених цим Кодексом, може бути також виявлене після касаційного розгляду справи застосування положення закону всупереч нормам Конституції України. Підставою для скасування чи зміни постанов або ухвал Вищого господарського суду України, оскаржених у касаційному порядку до Верховного Суду України до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, крім підстав, встановлених цим Кодексом, можуть бути також застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України; невідповідність постанов та ухвал Вищого господарського суду України рішенням Верховного Суду України; невідповідність постанов та ухвал Вищого господарського суду України міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України військові суди завершують розгляд заяв і скарг, які подані і не розглянуті до набрання чинності цим Кодексом у справах, що визначені статтею 17 цього Кодексу. Після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України судові рішення, що ухвалені в першій інстанції до набрання чинності цим Кодексом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку за правилами цього Кодексу без подання заяви про апеляційне оскарження, якщо строк апеляцій­ного оскарження відповідно до Цивільного процесуального кодексу України 1963 року або Господарського процесуального кодексу України 1991 року не закінчився. Неоскаржені судові рішення, ухвалені в першій інстанції до набрання чинності Кодексом адміністра­тивного судочинства України, набирають законної сили в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року або Господарським процесуальним кодексом України 1991 року. Касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Верховним Судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України. Касаційні скарги (подання) на рішення господарських судів, у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Вищим господарським судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України. Після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України розгляд справ щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду. З дня набрання чинності Кодексом адміністра­тивного судочинства України оскарження до судів рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються виборів, і розгляд судом відповідних справ здійснюється в порядку, встановленому Кодексом адміністра­тивного судочинства України. З дня набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України оскарження до судів рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються виборів, і розгляд судом відповідних справ здійснюються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Цілком зрозуміло, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: 1) що віднесені до юрисдик­ції Конституційного Суду України; 2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністра­тивних стягнень; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої ді­яльності або виключної компетенції.

Таким чином, не підлягають розгляду в адміністративних судах спо­ри з питань, вирішення яких належить до виключних повноважень Конституційного Суду України за заявами, щодо яких законодавством про порядок розгляду трудових спорів, про адміністративні право­порушення, заявами щодо внутрішньої діяльності об'єднань громадян, релігійних організацій, кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним та іншими нормативними актами передбачено інший порядок їх розгляду.

Особливої уваги заслуговує судовий порядок оскарження, встанов­лений КпАП України для відповідних постанов суддів, службових осіб та органів, в компетенції яких знаходиться розгляд справ проадміністративні правопорушення (див: глава 24 КлАП). Також існує спеціальний судовий порядок для оскарження відповідних судових актів.

У відповідності з ч. З ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Зі змісту цієї частини статті видно, що законодавець встановив вичерпний перелік обставин, які підлягають обов'язковій перевірці зі сторони суду в справах стосовно оскарження діянь суб'єктів владних пов­новажень.