Стаття 61. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді

Пт, 02/06/2009 - 21:06 — Консультант

 

1.      У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

2.      Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

3.      Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадках, встановлених законом, Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. Це означає, що ч. 1 коментованої статті встановлено перелік осіб, які у визначених Кодексом адміністративного судо­чинства України та чинним законодавством випадках, можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. До них належать Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Формально подане положення суперечить принципу диспози-тивності адміністративного судочинства, оскільки за ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми вимогами щодо предмета спору на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим кодексом. Тому передувати вступу и процес зазначених у цій статті органів має відповідна заява заінтересо­ваної особи, звернена до цих органів і посадових осіб.

 Органи державної влади та місцевого самоврядування відрізняються від заінтересованих осіб (фізичних) метою їхньої участі в процесі. вени розпочинають чи вступають у процес не з метою захисту суб'єктивного інтересу, а для здійснення покладених на них функціональних обов'язків щодо захисту прав та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів.

      Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений здійснює свою Діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює засоби захисту конституційних Орав і свобод людини і громадянина, не скасовує їх і не спричиняє Перегляд компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Таким чином, повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі Викінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

     Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону, Уповноважений з прав людини  може звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом; а також бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, зокрема на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим..

     2. Відповідно до ч. 1 ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. Це означає, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

      Функція представництва прокуратурою інтересів громадян або держави у суді закріплена п. 2 ст. 121 Конституції України. З огляду це конституційне положення прокурор має статус законного представника держави чи громадянина у випадках, передбачених чинним  законодавством.

          Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991р. представництво прокуратурою інтересі» громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захищати свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Формами представництва прокуратури в адміністративному суді є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Стосовно представництва в адміністративному суді інтересів держави, то відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді, суттєвим є з'ясування поняття « інтереси держави». У процесі дослідження встановлено, що держави і інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, еконо­мічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру У країн л покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені ст. 33 Закону України «Про прокуратуру» та ст.. 29 КПК України (пред'явлення цивільного позову в інтересах держави або громадянина про відшкодування збитків, заподіяних злочином), ч. 4 ст. 136 КЗпП (звернення до суду із заявою про стягнення  заподіяної матеріальної шкоди з керівників підприємств, установ та  організацій), ст. 45 ЩІК України (участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб), ст. 2 ГПК України (порушення справ за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави) тощо.

 Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не вбігатися зовсім з інтересами державних органів, державних під­приємств та організацій. Із врахуванням того, що «інтереси держави» єоціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законо­давство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їхнього захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

      8. Відповідно до ч. З ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути  залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень. Це означає, що можливість залучення судом до участі у справі як законних представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Крім того, вони можуть втупити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

Отже, цією нормою передбачено дві форми участі у судовому процесі: шляхом залучення їх судом як законних представників та за власною ініціативою.

     Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право порушити адміністративну справу на захист інтересів інших осіб лише у випадках, прямо передбачених законом. Так, відповідно до ч. 3 п.15 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. сільський, селищний, міський голови звертаються  до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів. Аналогічні повноваження надані ч. 6 п. 16 ст. 55 зазначеного Закону голові районної, обласної, районної у місті ради. Він за рішенням ради звертається до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їхніх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів  та організацій, які обмежують права та певне обмеження процесуальних прав зазначених осіб пов'язане із тим, що вони не є учасниками матеріально-правового спору, а отже, укласти мирову угоду не можуть. У випадку, коли особа хоче, щоб його повноваження як сторони повністю реалізовувалися представником в адміністративному процесі, має бути видана довіреність з такими повноваженнями довірителем.

     2. Відповідно до ч. 2 ст. 61 Кодексу адміністративного судочинства України відмова органів та осіб, визначених у ст. 60 цього Кодексу, від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністра­тивного позову в попередньому обсязі. Це означає, що і частини 1, 2 Коментованої статті встановлюють особливості повноважень, органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді, порівняно із іншими законними представ­никами, коло яких окреслене ст. 56 Кодексу адміністративного судочинства України.

     Як зазначалось, особи та їх представники у судовому процесі мають низку процесуальних прав, які можна поділити на диспозитивні та загальні, або їх можна назвати загальні і спеціальні. Диспозитивні права - це передбачені законом можливості сторони щодо розпоряд­ження предметом заявлених в адміністративній справі вимог. Позивач іде такі диспозитивні права: право на звернення до адміністративного суду з позовом; зміна у судовому засіданні підстави або предмета позову; збільшення або зменшення обсягу позовних вимог; відмова від позову повністю або частково; укладення мирової угоди з позивачем тощо. Відповідач має право подати зустрічний позов; визнати позов повністю або частково; укласти мирову угоду з позивачем тощо.

        До змагальних (загальних) процесуальних прав належать: право знати про час і місце судового розгляду; користуватися правовою допомогою, право ознайомитися з матеріалами справи; давати усні і письмові пояснення, подавати клопотання та заперечення на клопотання іншої сторони тощо. Для доведення своєї позиції перед судом та спростування позиції іншої сторони особи, які беруть участь у справі, а отже, і їхні законні представники, мають рівні змагальні права.

       Таким чином, законні представники мають усі диспозитивні (спеціальні) та змагальні (загальні) права, якими наділено осіб, яких  вони представляють у суді. Органи та особи, зазначені у ст. 60 Кодексу адміністративного  судочинства України, мають такі самі змагальні права, як і особи, яких вони представляють. Але диспозитивні процесуальні права надані цій категорії представників не в повному обсязі. Так, відмова органів та осіб, визначених у ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України, від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі.

3.  Відповідно до ч. З ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частиною 3 коментованої статті встановлено правило, відповідно до якого у випадку, коли фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, суд керується тим, що особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, сама вирішує питання про те, порушені її суб'єктивні публічні права чи ні, незалежно від того, що на захист її прав і законних інтересів подано адміністративний позов.

4.  Відповідно до ч. 4 ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами має право ознайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді. Це означає, що ч. 4 коментованої статті закріплює право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обстави­ нами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами ознайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопади 1991 р. з метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право ознайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що перебувають у справі.  Прокурор самостійно визначає підстави для представництв у судах і форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

        Відповідно до наказу Генеральної прокуратури «Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громадян і держави у судах»

від 18 жовтня 1998 р. прокуратура повинна активно використовувати

надані законом повноваження щодо участі у розгляді будь-якої справи та вступу у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає

захист прав і законних інтересів громадян та держави. Про намір вступити  у розгляд справи, порушеної з ініціативи інших осіб, завчасно повідомляти суд.