2. Правові засади оцінки нерухомості та здійснення професійної оціночної діяльності.

Усвідомлюючи реальну значущість адекватно визначеної вартості, багато держав почали передбачати в своєму законодавстві норму про обов’язкове проведення оцінки. Практично повсюдно ця норма застосовується щодо оцінки нерухомості для цілей оподаткування. Крім того, більшість розвинених країн встановлює обов’язковість проведення оцінки і при іпотечному кредитуванні, страхуванні, і при переоцінці нерухомого майна для цілей бухгалтерського обліку.

У багатьох країнах проведення оцінки є обов’язковим у разі залучення в цивільно-правову угоду об’єктів нерухомого майна, що перебувають, повністю або частково, в державній і комунальній власності та у зв’язку з необхідністю вилучення майна у власників для суспільних потреб.

Загальноприйнятою також є норма обов’язковості оцінки при визначенні збитків або розміру відшкодування збитку власникам, при майнових суперечках, у тому числі і за рішенням суду.

Природно, що закріплені в законодавстві випадки обов’язковості оцінки не виключають можливості її проведення при будь-яких цивільно-правових операціях щодо нерухомого майна за ініціативою і згодою учасників угоди або на вимогу однієї з її сторін.

Навпаки, законодавством спеціально обмовляється як елемент загальногромадянських свобод право будь-якої особи на об’єктивну оцінку майна, що їй належить. Це право є безумовним і не залежить від державної системи фінансової звітності і оподаткування. При цьому кожний громадянин або юридична особа має право вільного вибору оцінювача, а також право на оскарження результатів оцінки.

Сукупність цих прав забезпечується незалежною професійною оцінкою, основною метою якої є захист законних інтересів громадян, юридичних осіб, держави і інших суб’єктів правовідносин, що виникають в процесі визначення вартості.

Незалежність оцінки досягається розробкою і ухваленням єдиних правил і підходів, як до проведення оцінки, так і до здійснення оціночної діяльності, які

нищу освіту;

спеціальну підготовку і оцінки;

досвід практичної роооти.

Крім того, він має бути в курсі останніх методичних розробок в галузі оцінки і володіти навичками ведення власного бізнесу з надання оціночних послуг.

Останнє пов’язане з тим, що в своїй діяльності оцінювач вступає у певні відносини з іншими особами:

• замовниками, які є споживачами його послуг;

• платниками, коли на прохання замовника послуги з оцінки оплачують інші особи;

• органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, в межах наданих їм повноважень, котрі, як і оцінювачі, є суб’єктами оціночної діяльності.

Взаємостосунки між суб’єктами оціночної діяльності визначаються, як правило, договором на виконання оцінки, в якому встановлюються їх конкретні права і обов’язки.

Зміст даних прав і обов’язків витікає не тільки із загальноцивільного законодавства, а й з спеціального законодавства, що регламентує оціночну діяльність. Останнє дозволяє відобразити і закріпити на рівні правових норм специфічні моменти, пов’язані з проведенням оцінки і застосуванням її результатів.

Зокрема, оцінювачу надається право: