19.Конституціональна типологія.

Психіка людини змогла сформуватися і функціонувати лише в певних біологічних умовах: рівень кисню в крові і клітинах мозку температура тіла, обмін речовин і гормональна активність тощо Морфологічні особливості тіла індивіда суттєво відображають біологічні умови розвитку психіки. Отже, має місце її конституціональна типологія.

Існує три основним варіанти людської анатомії (Е. Кречмер):

1)Астенічний тип – худі, з вузькими плечами і тонкими руками, блідою шкірою та плескатою грудною кліткою, з дитинства слабкі і ніжні, швидко ростуть, але впродовж усього життя вони не ви­являють схильності до збільшення обсягу м'язів.

2)Атлетичний тип хар-ся м'язами, пружною шкірою, міцною грудною кліткою, широкими плечима, впевненою поставою.

3)Пікнічний тип відрізняється розвитком внутрішніх частин тіла (голови, грудей, черева) і схильнічть тулуба до ожиріння при слабкому руховому апараті.

У. Шелдон зробив висновки щодо існування трьох соматипів – основних модолей побудови людського тіла, що максимально не схожі один на одного:

(1)Ендоморфний тип (кругла голова, великі внутрішні органи, сферична форма тіла, м’які тканини, тонкі руки, ноги; не розвинуті кістки, м’язи, відкладення жиру)

(2)Мезоморфний тип – широкі плечі, грудна клітина, мускулисті руки, ноги, мінімум жиру, могутня голова;

(3)Ектоморфний тип – худа людини з витягнутим обличчям, тонкими довгими ногами, слабкими м’язами, добре розвинутою нервовою системою.

20.Вік як атрибут особистості.

Вік — поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої іс­тоти, а також стадії життя. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» — багатоаспектне. Можна виділити чо­тири підвиди: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного ча­су, а саме — з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є.

Головна особливість психологічного віку, часу — це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на поведінку людини.

Вікові особливості особистості розглядаються як елементи практи­чної психологів та є предметом дослідження вікової і диференціаль­ної психології . З погляду практичної психології суб'єкту діяльності звертають увагу на особливості психіки дорослої людини в рі­зні періоди її розвитку.

Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 ро­ків.

Дорослий — це людина, яка самостійно досягла розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії.

Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини після 25 років, як особистості:

1.Рання зрілість (25 - 35 років) хар-ся такими ознаками:

• включення до всіх сфер людської діяльності — демографічної, культурної, політичної, професійної;

• стабілізація якостей особистості;

• встановлення інтимності, близьких стосунків з іншою;

• наявність першого піку творчих здібностей (ЗО-35 років — мате­матика, фізика, хімія);

• соціальна та професійна адаптація;

• побудова власного способу життя, статусу, вироблення позиції в умовах засвоєння професійних ролей;

• перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху (ЗО + 2 ро­ки) — роздуми над питаннями доцільності вибору, зміни життєвих планів та основних видів професійної діяльності, підвищення рівня кваліфікації, освіти.

2.Середня зрілість (35-45 років) — це необ­хідність пошуку відповідей на основні питання цього періоду: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто?

У цей період усвідомлюється, що половина життя прожита, людина відчуває кризу середини життя.

Криза середини життя — це раптове усвідомлення і розуміння то­го, що половину життя прожито, а мрії і цілі молодих років не реалізо­вані, цілі не досягнуті і вже їх не досягнути, оскільки є реальні розбіж­ності між дійсністю та бажаннями.

У період кризи половини життя можливі два типи поведінки:

Перший тип — кризу не усвідомлено, відсутня ревізія своїх планів і домагань, перемагає похмурий погляд на життя, життя стає невиразним, втрачається акти­вність як запорука подальшого розвитку особистості в період пізньої зрілості.

Другий тип поведінки характеризується тим, що кризу усвідомлено через сприйняття та оцінку реалій життя, має місце ревізія та корекція минулих планів, домагань, формуються нові цілі, плани, завдання.

3.Пізня зрілість (45 - 60 років) властиві такі ознаки:

занепокоєність — головна особливість цього періоду;

глибинне оновлення особистості — як наслідок усвідомлення кризи попереднього періоду;

відсутність занепокоєності — призведе до гальмування розвитку, відчуття запустіння, що викликає застій;

за умов заспокоєності — відбувається концентрація інтересів на со­бі, з'являється надмірна турбота про себе;

за умов активної праці (занепокоєність) спостерігаються висока продуктивність, наявність другого піку творчості в 50 - 60 років.

Існують ще такі періоди розвитку дорослої людини:

4.Похилий вік — 60-70 років,

5.Старість — 70-90 років,

6.Довгожитель — після 90 років.

21.Темперамент та його фізіологічні основи. Темперамент- сукупність індивідуально-своєрідних властивостей психіки, що визначає динаміку псих д-ті і однаково проявляється врізнобічній діяльності незалежно від її змісту, мети, мотивів.

В основі певної закономірності у прояві інд відмінностей лежать функціональні властивості нервової сис-ми: 1. сила нервової системи ( сила процесів збудження та гальмування, що залежить від працездатності нервових клітин).2. врівноваженість (ступінь відповідності сили збудження силі гальмування).3. рухливість ( швидкість зміни збудження гальмуванням і навпаки)

Співвідношення властивостей визначає тип темпераменту. Сильний – врівноважений ( рухливий-сангвінік, інертний – флегматик), сильний- неврівноваж-холерик, Слабкий-меланхолік.

Спостерігаючи за людьми, їх роботою, навчанням, спілкуванням, можна зробити висновок щодо відмінностей у їхній поведінці. Пове­дінку може характеризувати:

• активність — інтенсивність взаємодії з навколишнім світом;

• реактивність — сила і тривалість реакцій після завершення дії стимулу;

• темп дій — швидкість виконання різних дій (мова, ходіння, рух та ін.);

• чутливість — тонкість сприйняття зовнішнього світу;

• пластичність — здатність (чи нездатність) до швид­кої перебудови в діяльності;

• підлеглість — схильність підкорятися (або підкоря­ти), бути веденим (або ведучим);

• нейротизм — неврівноваженість, нестабільність;

• емоційність — ситуативні переживання, що виявляються у зацікав­леному ставленні людини до когось, до; за емоційністю люди поділяються на емоційно стабільних (характеризується врівноваженістю, стійкістю до перешкод, холодністю, негнучкістю, нездатністю співчувати пере­живанням інших) та нестабільних (це постійне емоційне напруження, пе­реживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і поми­лок, самозвинувачення, прагнення до самовдосконалення);

• екстраверсія — спрямованість назовні; екстраверти потребують від зовнішнього середовища постійної стимуляції, вони товариські, праг­нуть до нових вражень, схильні до ризику, готові до швидких реакцій;

• інтроверсія — спрямованість усередину, на себе; інтроверти живуть багатим внутрішнім світом, чим стимулюють свою життєву активність. Вони замкнені, малотовариські, загальмовані, серйозні, витримані, люблять порядок, схильні до самоспоглядання, уникають компанії, віддані дружбі з обмеженим колом людей.

Основна причина різної поведінки людей – в їхньому темпераменті, тобто у динамічних особливостях – темп, ритм, інтенсивність психічних процесів (але не їх зміст).

Темперамент — це біологічний фундамент особистості, який базується на властивостях нервової системи, пов’язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. “Т” успадковують, а тому зусилля людини мають спрямовуватися не на його зміну, а на те, щоб йо­го знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній ді­яльності. Це зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль поведінки людини та способи організації нею своєї діяльності.