49. Потреби і мотиви. Мотивація особистості.

Потреба як нестаток людини у чомусь, що стає джерелом її актив­ності. Потреби — це стани особистості, завдяки яким здійснюється ре­гуляція поведінки, визначається напрям мислення, почуттів і волі лю­дини. Потреби людини зумовлені процесами її навчання, яке дає можливість засвоїти культуру людства, всією життєдіяльністю. (прир, культурні, матер, духовні).

Потреби можна поділити на п'ять основних категорій:

1. Фізіологічні потреби забезпечують виживання людини. Вони включають потреби людини в їжі, воді, сховищі і сексуальні потреби.

2. Потреби в безпеці і впевненості у майбутньому включають по­требу у захисті від фізичних і психологічних потреб з боку навколиш­нього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби задовольня­тимуть в майбутньому.

3. Соціальні потреби — це потреби у причетності до чогось, до когось, почуття розуміння іншими, соціальні взаємодії, підтримка.

4. Потреби у повазі включають потреби особистих досягнень, ком­петентності, поваги з боку оточуючих, визнання, самоповаги.

5. Потреби самовираження — це потреби в реалізації своїх потен­ційних можливостей, у розвитку себе як особистості.

Мотивація - це ті причини, через які людина робить ті чи інші вчинки. Мотиваційна сфера особистості тісно пов’язана з активністю індивіда. Мотивація – повязана із задоволенням певних потреб спонукання до д-ті.( усвідомл, неусвідомлювані).

Суб’єкт активності являє «особисте Я» людини. Людина вважає, що коли вона говорить «Я роблю так тому, що я цього хочу» вона виражає власне свої прагнення, але це не завжди так. Наприклад, студент вступивши до вузу пояснює оточуючим і самому собі що це його самостійний вибір і він не залежить від стороннього впливу. Але через деякий час він разочарований. Він мусить визнати, що вибір професії був здійснений під впливом рідних та друзів. При цьому поради інших він не сприймав як «директиви». За цим визнанням - критична робота свідомості в напрямку виділення «голосу» інших людей від його власного.

Також суб’єкт активності - це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчувається і може сприйматися як вторгнення в внутрішній світ іншої людини. Це також видно на прикладі з студентом.

Суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно. Але в той же час він має відношення до кожного, уособлюючи те, що повинне бути властиве всім людям: розум, добро, честь, красоту, свободу. Коли активність людини диктується цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут поєднано з «Я іншого».

50. Спрямованість особистості.

Спрямованість особистості — це інтегративна якість, яка визначає сукупність стійких мотивів, що орієнтують життєдіяльність особистості. ;

Спрямованість особистості характеризується її потребами, потя­гами, бажаннями, інтересами, схильностями, ідеалами, цінностями, сві­тоглядом, переконаннями та мораллю. Сутність спрямованості полягає в тому, що вона дає відповіді на питання не стільки про те, чого хоче людина, скільки про те, чому вона цього хоче, а відтак визначає її по­ведінку, діяльність.

Загальну характеристику спрямованості особистості можна викласти лише спостерігаючи за життєдіяльністю людини.

Наприклад, спрямованість особистості є складовою «карти особис­тості» і визначається в процесі дослідження структури особистості. За цією методикою, спрямованість характеризується рі­внем, широтою, інтенсивністю та дієвістю, профе­сійна спрямованість.

Рівень спрямованості характеризує соціальну зрілість особистос­ті, ступінь її свідомості і моральності (від повної узгодженості до за­перечення).

Широта спрямованості засвідчує коло інтересів особистості (най­вища оцінка — професійні, мистецькі, художні, спортивні та інші ін­тереси, а найнижча — відсутність інтересів).

Інтенсивність спрямованості пов'язується з емоційним забарв­ленням життєдіяльності і може змінюватися від нечітких потягів через усвідомлене бажання й активне прагнення до повного переконання.

Стійкість спрямованості характеризується її часом: не змінюється з юнацтва — змінюється декілька разів — повна нестійкість мотивів цінностей.

Дієвість спрямованості — це активність реалізації цілей у діяльно­сті: всі переконання і прагнення реалізуються, здійснюється їх більша (менша) частина, реалізуються лише ті, які легко здійснити, або повна пасивність.

Професійну спрямованість може охарактеризувати таке коло пи­тань: професія обрана за бажанням, щоб її отримати — долалися пере­шкоди і є повне задоволення;

51. “Я-образ” особистості.

Самосвідомість- усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів, мотивів поведінки, переживань і вимог.В основі лежить здатність відрізнити себе від власної жд, що виникає у спілкуванні при формуванні свідомості. Уявлення про себе виникає під впливом оцінного ставлення ін людей при при співвідношенні мотивів, мети і результатів своїх вчинків та дій із соц нормами поведінки, що прийняті в конкретному суспільстві. Результатом процесів самосвідомості є Я –концепція- динамічна сис-ма уявлень людини про себе, що включ усвідомлення своїх фіз, інтел та ін особливостей, самооцінку та субєктивне сприймання зовн факторів, що вплив на особистість.Вкл 3 структурні елементи: когнітивний ( образ-я, що хар-є зміст уявлень про себе), афектний ( відображ ставлення до себе вцілому чи до окр сторін своєї особистості або д-ті і проявл-ся в сис-мі самооцінок), поведінковий ( прояви 2 перших у поведінці). Я-образ формується підсвідомо і відображає емоц забарвлені уявлення про себе, Я-кон- вкл вже усвідомлені оцінки, рез-ти аналізу і прогнози, дії та їх розвиток в майбутньому. Становлення поч-ся з народження На ранніх стадіях дитина формує я –образ, перенесенням своїх вражень і відчуттів на зовн обєкти, перенесення відомого на невідоме.