47. Стратегії поведінки особистості у конфлікті за к.Томасом.

Конфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих цілей, ін­тересів, позицій, думок, поглядів суб'єктів взаємодій. В основі будь-якого конфлікту перебуває конфліктна ситуація, тобто збіг обставин з протилежними тенденціями. Щоб конфлікт почав розвиватися, потрі­бен інцидент, необхідно, щоб якась сторона почала діяти, зачіпаючи ін­тереси іншої.

Створити без­конфліктний стан, коли люди працюють у повній гармонії, неможливо. Це пов'язано з їхньою об'єктивною природою. Так народилася ідея (К. Н. Томас, Р. X. Кілмен, 1972 р.) управління конфліктами вироб­ленням індивідуальної стратегії і тактики продуктивної поведінки у конфліктній ситуації.

Повної характеристики поведінки суб'єкта діяльності у конфліктній ситуації пропонується двомірна модель регулювання конф­лікту, що має дві основні стратегії.

Перша стратегія — кооперація. Це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія узгоджень, пошуку спільних інтересів.

Друга стратегія — наполегливість. Передбачає реалізацію влас­них інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід. Прихильники цієї стра­тегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших.

Кожна з цих стратегій може мати повну міру прояву — від міні­мального до максимального. Це дає можливість визначити п'ять осно­вних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях (див. мал):

1. Уникнення — відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденцій прагнення досягти власних цілей; психологічні ознаки цього стилю поведінки: *прагнення не брати на себе відповідальність за при­йняття рішення, заперечувати конфлікт, вва­жати його безпечним; *прагнення вийти із ситуації не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; *бажання утриматися від суперечок, дискусій.

2. Змагання — прагнення задовольнити свої інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом відвертої боротьби за свої інтереси, зайняття жорсткої антагоністичної позиції, за­стосування влади, тиску, використання залежності партнера.

3. Пристосування — жертовність щодо власних інтересів; цей стиль поведінки характеризується прагненням зберегти або налагодити приємні стосунки, забезпечити інтереси партнера згладжуванням супе­речності; готовність до дії на шкоду власним інтересам.

4. Компроміс — бажання запобігти конфлікту взаємними поступ­ками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але й не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.

5. Співробітництво — пошук альтернативи, яка повністю задово­льняє інтереси обох сторін шляхом відвертого обговорення; спільний і відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення.

Оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважає­ться така, в якій застосовуються усі п'ять стилів

48. Досвід особистості (знання, вміння, навички, звички).

Єдність діяльності та особистості найвиразніше виявляється у таких якостей особистості як вміння, навички та знання. Знання- сис-ма понять, властивостей, відношень щодо предметів і явищ дійсності. Навичка- здатність особистості виконувати цілеспрямовані дії автоматично, без спеціально спрямованої на предмет дії уваги.

Педагогіка визначає таку підпорядкованість цих понять: знання – вміння – навички. Вважається загально визнаним, що знання породжують вміння, а останні доводяться до автоматизму і стають навичками. Але така підпорядкованість не враховує того, що знання самі по собі ніколи не існують, а завжди стають елементами якоїсь діяльності, якихось умінь, дій. Лише в уміннях навички як засвоєні дії стають властивостями особистості та визначають її здібності до нових дій. Отже, вміння – це здатність виконувати певну діяльність або дії в нових умовах, які формуються на основі раніше засвоєних знань і навичок.

Поряд співвідношень основних понять досвіду особистості досить повно розкриває механізм їх формування: таким чином під вмінням розуміють найвищу форму досвіду, що включає і знання і навички. Формування вміння здійснюється поетапно:

1. початкове вміння – усвідомлення мети дії та пошук способів її виконання, що спираються на раніше засвоєні знання та навички, діяльність шляхом спроб та помилок.

2. Недостатньо вміла діяльність – наявність знань щодо способів виконання дій і використання раніше засвоєних, неспецифічних для конкретної діяльності навичок.

3. Окремі загальні вміння – окремі високо розвинуті, але вузькі вміння, які необхідні в різних видах діяльності.

4. Високорозвинене вміння – творче використання знань і навичок конкретної діяльності з усвідомленням не лише мети, а й мотивів вибору способів її досягнення.

5. Майстерність – творче використання різних знань, навичок, умінь для ефективної діяльності.

Всі вміння людини можна досить умовно поділити на життєві та професійно важливі.