5.3. Основні принципи та рівні планування

Існують такі принципи планування:

– принципи первинності планування (планування логічно випереджає виконання всіх інших управлінських функцій);

– принцип ефективності планів (ефективність планів вимірюється тим, наскільки він сприяє досягненню цілей, якщо врахувати витрати та інші небажані наслідки, пов'язані зі складанням цього плану);

– принцип планових передумов (більше співробітників, які займаються плануванням, розуміють і використовують його);

– погодження передумови (більш скоординоване планування у масштабі підприємства);

– принцип обмежуючих факторів (чим більше враховуються фактори, що обмежують досягнення бажаної мети, тим більша вірогідність прийняття ефективних рішень);

– принцип гнучкості (чим більшу гнучкість можна надати планам, тим менша вірогідність втрат при появі небажаних подій, однак втрати, пов'язані із забезпеченням гнучкості, необхідно порівнювати з перевагами, що досягаються).

Ставлячи перед організацією цілі, менеджери створюють умови, необхідні для їх реалізації. Без планування цієї діяльності досягти поставлених цілей дуже важко. Кожному рівню цілей відповідає свій рівень планів, у яких намічають конкретні шляхи досягнення цих цілей.

Стратегічні плани – перелік дій, заходів, спрямованих на виконання стратегічних цілей; певно формулюються на період від двох до п'яти років менеджерами вищого рівня. Вони розробляються спеціалізованим підрозділом («плановиками») після консультацій із керівництвом організації та управлінцями середньої ланки.

Тактичні плани – перелік дій, заходів, спрямованих на досягнення тактичних цілей і на підтримку стратегічних планів; певно, розробляються на період від одного до трьох років менеджерами середнього рівня, які обговорюють плани з менеджерами нижчої ланки перед тим, як подати їх вищому керівництву. Оперативні плани – перелік дій, заходів, спрямованих на досягнення оперативних цілей і на підтримку тактичних планів, певно, розробляються на термін менше року менеджерами нижчого рівня за консультативної участі менеджерів середньої ланки.

5.4. Процес стратегічного планування

Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління персоналом і являє собою набір дій і рішень, що ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для досягнення цілей організації.

Процес планування починається з намічених завдань, що визначає головну мету чи наслідок діяльності підприємства. Постановка мети починається з вищого рівня менеджменту організації.

Стратегічний план повинен розроблятися з точки зору функціонування усієї організації, а не конкретного індивідуума. Лише на підприємствах з приватною формою організації бізнесу засновник може поєднувати особисті плани зі стратегією своєї організації. На стратегічному рівні йде пошук відповідей на запитання: чи варто щось робити? якщо робити, то навіщо? з якою метою? На виконавчому рівні вирішується питання: що робити? на оперативному – як робити?

Стратегічний план повинен обґрунтовуватись обширними дослідженнями та фактичними даними. Для того, щоб успішно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, підприємство повинне постійно займатися відбором і аналізом великої кількості інформації про галузь, ринок, конкурентів та інших факторів. План надає підприємству визначеність та індивідуальність, що дозволяє йому для виробництва якісної продукції та послуг приваблювати кваліфікованих робітників.

У загальному вигляді послідовність розробки стратегічного плану виглядає так (рис. 5.1):

- другий – рішення, прийняте групою, є найбільш оптимальним, оскільки враховує експертні оцінки спеціалістів, які брали безпосередню участь у розробці цієї стратегії;

- третій – мотивація працівників зростає у значній мірі, якщо вони безпосередньо беруть участь у розробці стратегічного плану;

- четвертий – проблеми неспівпадання, що виникають у процесі координації дій між окремими індивідами і групою, вирішуються шляхом особистої участі працівників при розробці плану.

Рис. 5.1. Послідовність розробки стратегічного плану

"Серцем" стратегічного планування підприємства є аналіз:

– альтернатив і вибору стратегії;

– цілей, цінностей та місії підприємства;

– зовнішнього середовища;

– наявність доступних ресурсів для визначення профілю підприємства.

Стратегічний план повинен бути цілісним протягом тривалого періоду часу, а також гнучким, щоб за необхідності його можна було б модифікувати й переорієнтувати. Таким чином, стратегічний план слід розглядати як програму, яка спрямовує діяльність підприємства протягом тривалого періоду часу, та одночасно враховує середовище бізнесу, яке постійно змінюється.

При визначенні цілей та завдань стратегічного планування необхідно:

– затвердити програму стратегічного розвитку, в якій можуть бути зібрані погляди, нові ідеї та концепції;

– визначити сприятливі та загрожуючи бізнесу зовнішні фактори.

Розрізняють 3 різних стратегії (Г. Мінцберг):

– планова модель (розглядає стратегію процесу планування та зумовлює наявність централізованого управління);

– модель підприємницького типу (формулювання стратегії – це напівосмислений процес, який виникає в голові лідера-підприємця);

– модель навчання на досвіді (визначення стратегії є процесом, що розвивається і одночасно повторюється, який потребує взаємної віддачі та сприйняття).

Таким чином, стратегічний менеджмент – це таке управління підприємством, яке, спираючись на людські ресурси, орієнтує виробничий процес на запити споживачів, здійснюючи гнучке регулювання і своєчасні зміни в організаційній структурі на основі аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища.

Кінцевою стадією стратегічного менеджменту є використання нової стратегії, яка здійснюється за допомогою змін.

Стратегічний план повинен дати відповідь на 3 конкретні запитання:

1. Де зараз знаходиться підприємство?

2. Де воно може знаходитися в майбутньому?

3. Що для цього повинно зробити керівництво?

Загрози і можливості, з якими стикається підприємство, зазвичай виділяються в сім галузей: економіка; політика; ринок; технологія; конкуренція; міжнародне становище, соціальна поведінка.