ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯК НАУКИ

  Історія виникнення, становлення і розвитку менеджменту як науки зарубіжними та вітчизняними експертами поділяється на 3 важливі етапи.

ЕТАП 1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. Характеризувався прагненням підвищенням ефективності організацій шляхом удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів цікавили технічні і технологічні підходи, які включали не лише машини, станки, обладнання та будь-які види технологій, а й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком школи наукового управління або «фордизму», класичної (адміністративної) школи управління та ін.

Школа наукового управління (1885-1920 рр.). В основі цієї школи лежать роботи Фредеріка Тейлора (1856-1915), Френка Гілбрейта (1868-1924) і Лілії Гілбрейт (1878-1972) та ін. Як Ф. Тейлор, так і подружжя Гілбрейтів займалися спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці тощо.

Завдяки концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. У працях «Управління фабрикою» (1903) та «Принципи наукового менеджменту» (1911) Ф. Тейлор розробив комплекс методів наукової організації праці, що базувалися на засадах хронометражу, стандартизації прийомів і знарядь праці. Його основоположні принципи ґрунтуються на такому твердженні: «...якщо я на науковій основі відберу людей, на науковій основі їх підготую, надам їм дієві стимули та поєднаю роботу і людину, тоді я зможу отримати сукупну продуктивність, яка буде перевищувати внесок, зроблений індивідуальним працівником».

Заслуга Ф. Тейлора як засновника школи «наукового управління» полягає в тому, що він розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові методи підбору, розстановки і стимулювання працівників.

Школа «фордизму» (1899 — 1945 р. р.), засновником якої є Генрі Форд (1863—1947), ґрунтується на запропонованій ним ідеї і пізніше розробленій теорії потоково-масового виробництва. Управління, яке ґрунтувалося на цій теорії, було названо «терором машини». Г. Форд – власник і менеджер Детройтської автомобільної компанії - сформував механізми чіткого контролю і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування

Класична (адміністративна) школа управління (1920—1950 рр.). Головні положення цієї школи були сформульовані Анрі Файолем (1841 —1925), який був керівником інституційного рівня Французької вугільної компанії і якого вважають “батьком” менеджменту, - стосуються ролі та функцій менеджерів. Інші фундатори адміністративної школи — Ліндан Ірвік (консультант з питань управління в Англії) та Джеймс Д. Муні (працював в компанії “Дженерал Моторс”) також були практиками.

А. Файоль поділив процес управління на 5 основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках XX ст. було сформульовано поняття “організаційна структура управління підприємством” (система взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій — функцій менеджменту). Ним же були сформульовані наступні 14 принципів менеджменту: 1. Поділ праці; 2. Повноваження та відповідальність; 3. Дисципліна; 4. Єдиновладдя; 5. Єдність напряму діяльності; 6. Підпорядкування особистих інтересів загальним; 7. Винагорода персоналу; 8. Централізація; 9. Ієрархія управління; 10. Порядок; 11. Справедливість; 12. Стабільність робочого місця; 13. Ініціатива; 14. Корпоративний дух.

Цією ж школою вперше були розроблено теоретичне обґрунтування засад менеджменту та визначено пріоритетну роль менеджера як керівника та організатора.

ЕТАП 2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків. На цьому етапі людина була визнана пріоритетним чинником виробничо-господарської діяльності; увага зосередилась на соціальних аспектах, які охоплювали такі форми морального та матеріального стимулювання працівників як стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційна культура, можливість кар'єрного зростання і просування в службовій ієрархії. Були сформовані дві основні школи: людських стосунків та поведінкових наук.

Школа людських стосунків (1930—1950 р. р.). Засновники школи - Мері-ПаркерФоллет (1868—1933) та Елтон Мейо (1880—1949). Саме М.-П. Фоллет першою почала трактувати менеджмент як “забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб”. Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління людьми шляхом впливу керівників на підлеглих шляхом консультацій та забезпечення широких можливостей спілкування. Вони виходили з того, що уважне ставлення до підлеглих значно підвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, які наголошували на турботі керівника про виробництво, цією школою головна увага фокусувалась на його турботі про людину, тобто на вдосконаленні діяльності організації за рахунок підвищення ефективності використання її трудових ресурсів через психологічний вплив і заохочення.

Школа поведінкових наук (з 1950 р. - по даний час). Школа була сформована завдяки роботам Кріса Арджиріса, Ренсіса Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора, Фредеріка Герцберга та інших учених-біхевіористів (від англ. bеhаvіоr - поведінка). Основу її становлять методи налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

ЕТАП 3. Побудова ринково орієнтованих систем управління (з другої пол. XX ст.). Головною передумовою формування цього етапу було виникнення проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим попитом. Системи управління організаціями, генеровані ринковими управлінськими школами, почали застосовувати маркетингові концепції, згідно яких планування виробничої і збутової діяльності, підбір відповідних кадрів, формування систем матеріального і нематеріального стимулювання, мотивування, контролювання та регулювання на всіх етапах процесу управління почали здійснювати відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).

ЕТАП 4. Під час цього періоду розвитку менеджменту всі нові теорії і школи відбивали прагнення науковців врахувати комплексний характер та взаємодію організацій з навколишнім оточенням. Ці наукові системи групують наступним чином: 1. Кількісна школа (дослідження управління); 2. Теорія загальних систем (організаційна теорія); 3. Теорія стратегічного управління; 4. Сучасні біхевіористичні теорії.

Поява кількісної школи менеджменту обумовлена наслідками Другої світової війни, яка зруйнувала систему господарювання в планетарному масштабі. Відбудова і розвиток системи господарювання поставили на порядок денний проблему оптимізації управління економікою світу і окремих країн на основі розуміння того, що методи управління, які використовувались для розробки і реалізації воєнних дій та операцій є абсолютно придатні для вирішення завдань невоєнного характеру. Професійні  товариства  і  фахові  журнали  сприяли  виникненню  першої  хвилі розробок в цьому напрямку. Створене у 1952 році Товариство з дослідження управління (США) почало видавати журнал “Орегаtion Rезеагсh”, а Інститут науки менеджменту з 1953 року - журнал “Маnagement Sсіепсе”. Ці кроки свідчили про об'єднання зусиль управлінців-практиків і науковців-теоретиків повоєнного періоду в упорядкуванні бази для прийняття рішень.

2. Основні функції менеджменту Планування

Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Керівництво організації повинно знайти відповіді на такі запитання:

• Де ми знаходимося в цей час? (Оцінити слабкі та сильні сторони організації у сфері фінансів, маркетингу, виробництва, трудових ресурсів).

• Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити можливості та загрози в навколишньому середовищі: конкуренція, екологічні умови, постачання, якими повинні бути цілі та як їх досягти).

• Як ми збираємося це зробити?

Організація

Як тільки план складений, необхідно підготувати та забезпечити його виконання. Наприклад, якщо у вас є план побудови будинку, то організація його виконання передбачає, зокрема, підбір та розміщення відповідних робітників, придбання та доставку необхідних для будівництва матеріалів.

Мотивація

Мотивація — це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той не виробляє». Зробити роботу якісно чужими руками — завдання не з простих. Для цього необхідні: талант, знання та вміння.

Контроль

Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю, тобто порівняння фактичних результатів із запланованими.

Названі функції управління потребують прийняття рішень; для їх здійснення необхідна комунікація, тобто обмін інформацією, яка необхідна для прийняття правильного рішення.

3. Складність і змістовність управлінських функцій, специфіка управлінської праці,обумовлюють вимоги, що ставляться до сучасних менеджерів. У закордонній і вітчизняній літературі з проблем управління, у численних соціологічних дослідженнях наводяться різні набори якостей, необхідних менеджерам. У формуванні цих наборів якостей можна виділити два підходи. Так, перший підхід сформувався на початку XX ст. і застосовувався до середини 50-х років. Він базувався на розгляданні змісту управлінської діяльності. Вчені і практики в сфері управління виділяли різні якості керівників, які були їм необхідні для того, щоб виконувати загальні функції управління. На думку класика наукового менеджменту Ф. У. Тейлора, майстер зобов'язаний мати такі якості, як: розум, освіта, спеціальні або технічні знання, фізична спритність або сила, такт, енергія, рішучість, здоровий глузд, міцне здоров'я.При цьому керівникам великих підприємств повинні бути властиві такі риси: 1. Здоров'я і фізична витривалість. 2. Розум і розумова працездатність. 3. Моральні якості: свідома, тверда, завзята воля; активність, енергія і (у певних випадках) відвага; мужність відповідальності; почуття боргу, турбота про загальний інтерес. 4. Значне коло загальних знань. 5. Адміністративні «настанови»: передбачення — уміння розробляти і організовувати програми дії; організація — особливо уміння будувати соціальний організм; розпорядливість — мистецтво керувати людьми; координація і контроль — уміння погоджувати дії і здійснювати контрольні заходи. 6. Загальне знайомство з усім, що має відношення до функцій. 7. Більш глибока компетентність у характерній для даного підприємства професії. У другій половині XX ст. вимоги до менеджерів стали формуватися з урахуванням різноманіття, складності і динамізму внутрііннього і зовнішнього середовища. У зв'язку з розвитком ситуаційного підходу змінюються погляди на діяльність керівника в організації і на критерії його оцінки— головним визнається уміння адаптуватися до умов, що змінюються. Одночасно істотні зміни відбуваються і в наборі традиційних якостей менеджерів. У новітній західній та вітчизняній літературі з менеджменту продовжується обговорення та уточнення набору вимог до менеджерів. Так, англійські фахівці з управлінняМайкл Вудкок і Дейв Френсіспропонують такий перелік якостей, необхідних менеджеру: • здатність керувати собою; • розумні особисті цінності; • чіткі особисті цілі; • акцент на постійне особисте зростання; • навички вирішувати проблеми; • винахідливість і здатність до інновацій; • висока здатність впливати на навколишніх; • знання сучасних управлінських підходів; • здатність керувати; уміння навчати і розвивати підлеглих; • здатність формувати і розвивати ефективні робочі групи.Професор Школи бізнесу і державних адміністративних систем при університеті ім. Джорджа Вашингтона Пітер Вейл виділяє такі вимоги до менеджерів у сучасних умовах: • більше звітності; • більше лідерства; • більше уваги колективній роботі; • більш тісний контакт із людьми; • велика умовність влади; більше індивідуальності; • більше самовіддачі; • більше стресів; нове сполучення інтелекту та оперативних якостей.Компанія «Уелкомберроуз» (США) розробила такі десять заповідей для керівника: 1)чесність; 2) етичність; 3) повага до особистості; 4) здатність до колективної роботи; 5) прихильність до досліджень; 6) новаторство; 7) якість роботи; 8) пристосованість; 9) почуття громадянства; 10) ефективність. Згідно з найбільш розповсюдженою точкою зору фахівців в сфері менеджменту, вимоги, які ставляться до сучасного менеджера, можна об'єднати у три групи: професійні, особисті, ділові (табл. 1.2). Таблиця 1.2. Вимоги, які ставляться до сучасного менеджера