- •Передмова
- •Розділ 1. Еволюція менеджменту
- •1.1. Розвиток теорії та практики науки управління
- •1.2. Етапи розвитку менеджменту
- •1.3. Сучасні парадигми менеджменту
- •1.4. Рівні та сфери менеджменту
- •Питання для контролю:
- •Розділ 2. Основні концепції теорії управління
- •2.1. Концепція класичної теорії наукового управління (система Тейлора)
- •Три причини малої продуктивності праці за ф.Тейлором:
- •2.2. Концепція адміністративного управління
- •2.3. Організаційні принципи управління Гьюлика–Урвіка
- •2.4. Вчення м.Вебера про бюрократичну організацію
- •2.5. Вплив на якість управління фактору людських відносин
- •Питання для контролю:
- •Розділ 3. Цілі та задачі сучасного менеджменту
- •3.1. Поняття та зміст менеджменту
- •3.2. Завдання та цілі менеджменту
- •3.3. Характерні риси менеджменту
- •3.4. Функції менеджера
- •Питання для контролю:
- •Розділ 4. Ознаки і загальні риси організацій та їх різновиди
- •Китайська приказка
- •4.1. Загальна характеристика організацій
- •4.2. Різновиди та типологія організацій
- •Типологія організацій, що здійснюють підприємницьку діяльність
- •4.3. Організаційні форми об'єднання підприємств
- •4.4. Внутрішнє та зовнішнє середовище організації
- •4.5. Фактори міжнародного впливу
- •4.6. Організація як відкрита економічна система
- •4.7. Поняття суб'єкта та об'єкта управління в організації
- •4.8. Закони організації
- •4.9. Етапи життєвого циклу організації
- •4.10. Ознаки організації
- •Розділ 5. Функція планування
- •5. 1. Етапи планування
- •5.2. Складові планів
- •5.3. Основні принципи та рівні планування
- •5.4. Процес стратегічного планування
- •Питання для контролю:
- •Розділ 6. Функція мотивації
- •6.1. Поняття потреби та винагороди
- •6.2. Змістовні теорії мотивації
- •6.3. Процесуальні теорії мотивації
- •6.4. Концепція людських відносин
- •6.5. Стимулювання праці за ф.Тейлором
- •6.6. Теорія X і y д. Мак Грегора
- •6.7. Теорія мотиваційної гігієни Герцберга
- •6.8. Як можна використати результати досліджень у практиці управління
- •Питання для контролю
- •Розділ 7. Функція контролю
- •7.1. Сутність, елементи та процес управлінського контролю
- •7.2. Основні принципи контролю
- •7.3. Контроль – як зворотній зв’язок при виконанні управлінських рішень
- •7.4. Причини необхідності корегуючих дій
- •7.5. Види контролю
- •Питання для контролю
- •Тестові завдання
- •Розділ 8. Функція організації
- •8.1. Побудова організацій
- •8.2. Делегування повноважень (обов’язки, повноваження, відповідальність)
- •8.3. Класифікація організаційних структур
- •8.4. Принципи та процес побудови структур керування
- •Питання для контролю
- •Розділ 9. Технологія менеджменту
- •9.1. Основи психологічної теорії управління
- •9.2. Вимоги до технології менеджменту
- •9.3. Системи методів: адміністративні, економічні, соціально-психологічні
- •Питання для контролю:
- •Розділ 10. Сутність і складові процесу керувАння
- •10.1. Класифікація управлінських рішень
- •10.2. Що таке управлінське рішення?
- •10.3. Вивчення проблемних ситуацій
- •10.4. Системний підхід до вирішення проблемних ситуацій
- •Висновок
- •10.5. Системний підхід при оцінці проблем
- •10.6. Принципи прийняття рішень
- •10.7. Етапи процесу вироблення рішень
- •10.8. Методи та механізм прийняття рішень
- •10.9. Фактори, що впливають на процес вироблення рішень
- •10.10. Фактори, що впливають на достовірність прийняття рішень
- •10.11. Фактор ризику при прийнятті рішень
- •10.12. Якість управлінських рішень
- •10.13. Організація виконання рішень
- •10.14. Індивідуальні підходи до прийняття рішень особистістю
- •10.15. Інші підходи до прийняття рішень
- •Питання для контролю:
- •Розділ 11. Методи і моделі прийняття управлінсЬких рішень
- •11.1. Методи дослідження операцій
- •11.2. Прямі і зворотні задачі дослідження операцій
- •11.3. Вибір рішення в умовах невизначеності
- •11.4. Підходи до рішення задач в умовах "поганої невизначеності"
- •11.5. Багатокритеріальні задачі
- •Підходи до вирішення багатокритеріальних задач
- •Питання для контролю:
- •Розділ 12. Комунікаційний процес в управлінні
- •12.1. Етапи комунікаційного процесу
- •12.2. Формальні і неформальні комунікації
- •12.3. Ефективність комунікацій і комунікаційних бар'єрів
- •Питання для контролю:
- •Розділ 13. Функція керівництва в організації
- •13.1. Характеристика керівника
- •13.2. Форми влади та впливу на підлеглих
- •13.3. Авторитет керівника
- •13.4. Принципи керівництва
- •13.5. Стилі керівництва
- •13.6. Роль особистості керівника в управлінні
- •13.7. Формальне і неформальне лідерство
- •13.8. Причини виникнення неформальних об’єднань
- •Питання для контролю
- •Розділ 14. Конфліктні ситуації
- •14.1. Причини виникнення конфліктів
- •14.2. Роль особистості у виникненні конфліктних ситуацій
- •14.3. Модель і стадії розвитку конфлікту
- •14.4. Стилі подолання конфліктів
- •14.5. Як використати конфлікт в управлінні?
- •14.6. Прийоми з попередження появи та розвитку конфлікту та його локалізація і гасіння
- •14.7. Природа стресу та управління ним
- •Питання для контролю:
- •Розділ 15. Культура організації
- •15.1. Концепції культури організації
- •15.2. Соціально-психологічний клімат організації
- •15.3. Поводження людей в організації
- •15.4. Дрес-код організації
- •Питання для контролю:
- •Розділ 16. Управління направлене на успіх
- •16.1. Соціальна відповідальність менеджменту
- •16.2. Місія організації
- •16.3. Етика бізнесу
- •Issa – Міжнародна асоціація суднових постачальників,
- •16.4. Ефективність керування
- •Питання для контролю:
- •Розділ 17 . Роль менеджера в організації, його самовдосконалення
- •17.1. Роль менеджера в організації
- •Повчальна історія. Як Генрі Форд вирішив без менеджерів обійтися
- •17.2. Самовдосконалення менеджера
- •Питання для контролю:
- •Замість післямови. Перевірте свої можливості Перш ніж виконувати тести!
- •1. Чи можете ви бути керівником?
- •Управлінські ситуації:
- •Ключ до розв'язання
- •2. Перш ніж стати менеджером...
- •3. Ведучий чи відомий?
- •4. Командувати чи підкорятися?
- •5. Чи здатні Ви стати керівником?
- •6. Виявлення комунікативних і організаторських здібностей
- •Бланк питань
- •Бланк відповідей
- •Шкала оцінок комунікативних здібностей
- •Шкала оцінок організаторських здібностей
- •А. Тести на комунікабельність
- •8. Вивчення комунікативних і організаторських умінь
- •Ключі і обробка результатів
- •9. Воля та увага
- •10. Самооцінка
- •Який Ваш творчий потенціал
- •13. Оцінка рівня конфліктності особи
- •Література
11.2. Прямі і зворотні задачі дослідження операцій
Задачі дослідження операцій поділяються на дві категорії: прямі і зворотні. Прямі задачі відповідають на питання: що буде, якщо в заданих умовах ми приймемо рішення х є Х? Зокрема, чому буде дорівнювати при даному рішенні х вибраний критерій оптимальності W? Для вирішення такої задачі будується математична модель, яка дозволяє виразити один або декілька критеріїв оптимальності через задані умови та елементи вирішення.
Зворотні задачі відповідають на питання: як вибрати рішення х для того, щоб критерій оптимальності W обернувся у максимум? Для простоти надалі ми говоритимемо про „максимум” критерію, не обумовлюючи кожного разу, що потрібно обернути його в мінімум. Напевно, другий випадок по відношенню до першого – це проста зміна знаку W.
Природно, прямі задачі простіші зворотних. Напевно також, що для вирішення зворотної задачі перш за все потрібно уміти вирішувати прямі. Для деяких типів операцій прямі задачі розв’язується настільки просто, що ним спеціально не займаються. Для інших типів операцій побудова математичних моделей і обчислення критеріїв оптимальності саме по собі далеко не тривіальне.
Сформуємо у загальній формі постановку зворотні задачі дослідження операції. Візьмемо найпростіший, так званий „детермінований” випадок, коли всі умови операції повністю відомі наперед, тобто не містять невизначеності. Тоді всі чинники, від яких залежить успіх операції, поділяються на дві групи:
задані заздалегідь відомі умови виконання операції, котрі для стислості позначимо однією буквою ;
залежні від нас, керовані змінні, які утворюють у своїй сукупності рішення Х.
Помітимо, що перша група чинників містить і обмеження, які накладаються на рішення, тобто визначають сферу можливих рішень Х. Критерій оптимальності W залежить від обох груп чинників. Це ми запишемо таким виразом:
W=f(a,x),
яке називається цільовою функцією.
Вважаємо, що вид цієї залежності нам відомий, тобто пряма задача має рішення. Тоді зворотна задача формується таким чином: при заданому комплексі умов a знайти таке рішення х=х*, яке обертає критерій W у максимум. Цей максимум ми позначимо:
W*=max{f(a,x)},
x є Х.
Формула читається так: W* є максимальне значення цільової функції f(a,x), взяте по всіх рішеннях х, які належать безлічі можливих рішень Х. Ця задача належить до класу так званих „варіаційних задач”, добре розроблених у математиці. Найпростіші з них знайомі всім з курсу математичного аналізу. Щоб знайти максимум або мінімум (екстремум) функції багатьох змінних, треба продиференціювати її за всіма аргументами (у даному випадку – керованими змінними), прирівняти похідні до нуля і вирішити одержану систему рівнянь. Здавалося б, що простіше? А ось цей класичний метод у дослідженні операцій має вельми обмежене застосування. По-перше, коли аргументів багато, рішення системи управлінння часто виявляється не простішим, а складнішим, ніж безпосередній пошук екстремуму. По-друге, коли на елементи рішення накладені обмеження, екстремум часто досягається не в точці, де похідна дорівнює нулю, а десь у межах Х. По-третє, в деяких задачах функція взагалі не має похідних, коли задано лише для цілочисельних значень аргументів. Все це робить завдання пошуку екстремуму не таким простим, як здається з першого погляду.
Якщо число можливих варіантів рішення, які утворюють множину Х, невелике, то можна просто обчислити величину для кожного із них, порівняти між собою набуті і безпосередньо вказати один або декілька варіантів, для яких W досягає максимуму. Такий спосіб знаходження оптимального рішення називається „простим перебором”. Проте коли число можливих варіантів рішень, що утворюють множину Х, велике, пошук серед них оптимального простим перебором складний, а часто й практично неможливий. У цих випадках застосовують методи „направленого перебору”, володіючи тією загальною особливістю, що оптимальне рішення можна знайти рядом послідовних „спроб”, з яких кожна подальша наближає нас до оптимального варіанта. Метод пошуку екстремуму і пов‘язаного з ним оптимального рішення х повинен завжди вибиратися, виходячи з особливостей цільової функції f(a,x) і виду обмежень, які накладаються на рішення. Наприклад, якщо цільова функція лінійно залежить від керованих змінних, а обмеження, що накладаються на керовану змінну, мають вид лінійної рівності або нерівностей, то це класична задача лінійного програмування. Якщо функція f(a,x) опукла, застосовуються методи опуклого програмування з їх різновидом – квадратичним програмуванням. Якщо керовані змінні змінюються дискретно, то застосовують цілочисельне програмування. Нарешті існує цілий набір чисельних методів пошуку екстремумів, спеціально пристосованих для реалізації на ЕОМ. Деякі з них включають елемент „випадкового пошуку”, який для багатовимірних задач нерідко виявляється ефективнішим за впорядкований перебір.
Таким чином, завдання знаходження оптимального рішення в детермінованому випадку є суто математичне завдання, яке може представляти обчислювальні, але не принципові труднощі. Але не так іде справа у разі, коли завдача містить елементи невизначеності.