1.1.6. Відшкодування шкоди працівникам за ушкодження здоров'я

Основним джерелом для існування людини й утримання сім'ї є заробітна плата. Якщо в процесі праці на виробництві людина отри­мує каліцтво або інше ушкодження здоров'я, то це призводить до втрати заробітної плати й позбавляє людину можливості нормально існувати.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків відповідно до відсотку втрати професійної працездатності потерпілого.

У разі тимчасової втрати працездатності середній заробіток об­числюється із заробітку за два останні повні календарні місяці.

Сім'ї особи, яка померла внаслідок нещасного випадку, однора­зова допомога надається в розмірі п'ятирічного заробітку померлого й однорічного заробітку на кожного його утриманця.

У разі стійкої втрати працездатності допомога надається в роз­мірі, що дорівнює середньому заробітку потерпілого за кожен відсо­ток втраченої ним професійної працездатності.

Ступінь втрати працездатності (групу, причину, час інваліднос­ті) під час виконання трудових обов'язків і потребу інвалідів у соці­альній допомозі визначає ЛКК. Витрати на лікування, супровід по­терпілого до санаторію, проїзд до місця лікування й назад компен­сує роботодавець. Путівки видаються за рахунок власника підприєм­ства не рідше одного разу на три роки, а інвалідам І групи — щоріч­но. Якщо потерпілий потребує кількох видів догляду, йому відшко­довується кожен вид окремо (забезпечення транспортом та ін.).

Потерпілий працівник (а у разі його смерті — члени сім'ї) по­винен звернутися до роботодавця, з вини якого йому було заподіяно шкоду, з письмовою заявою про відшкодування матеріальних та мо­ральних збитків. У поданій заяві слід навести обставини й докази вини власника, розмір заробітку за три чи дванадцять повних робо­чих календарних місяців, що передували травмі.

До заяви про відшкодування шкоди заявник повинен додати ви­сновок ЛКК про ступінь втрати професійної працездатності та по­требу в медичній та соціальній допомозі.

У разі втрати годувальника до заяви про відшкодування шкоди додаються: копія свідоцтва про смерть годувальника; довідка про склад утриманців; довідка навчального закладу на осіб віком до 23 років, які навчаються; довідка про осіб, які не працюють і догля­дають дітей віком до 8 років; рахунок про суми, сплачені на похо­рон, та ін. Суми відшкодування виплачуються після того, як власник підприємства оголосить наказ. У разі незгоди з наказом зацікавлена сторона в десятиденний строк може подати скаргу до суду.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві зараховується до стажу роботи для призначення пен­сії за віком, а також до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Чинне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до мо­ральної втрати потерпілого.

Моральна втрата — це шкода, заподіяна працівникові іншою особою, якщо її поведінку можна охарактеризувати як неетичну, та­ку, що суперечить системі поглядів та уявлень, які регулюють пове­дінку людей у суспільстві.

Згідно з чинним законодавством до моральної шкоди відносять­ся: приниження честі, гідності, моральні переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я або інші негативні наслідки морального ха­рактеру.

Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпі­лим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди ви­значає законодавство, регулюючи розгляд трудових спорів. Трудові спори регулюють КЗпП, Цивільно-процесуальний кодекс (ЦПК), Правила відшкодування власником шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, від 23.06.1993 року № 472 та інші нормативні акти.

Роботодавець несе матеріальну відповідальність за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих умов праці, якщо не доведе, що шкоду заподіяно не з йо­го вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

Вину роботодавця та право на відшкодування заподіяної пра­цівникові моральної шкоди можуть підтвердити такі документи:

• акт про нещасний випадок або професійне захворювання;

• висновок контролюючих та медичних органів щодо причин ушкодження здоров'я та ін.

Відшкодовується моральна шкода за заявою потерпілого, яка подається роботодавцю в тримісячний термін від дня її одержання, а в разі нещасного випадку — у тримісячний строк від дня одужання. У заяві слід зазначити, у чому полягає ця шкода, з яких міркувань визначався розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Роботодавець зобов'язаний розглянути заяву та прийняти від­повідні рішення протягом десяти днів. Особа, яка не задоволена рі­шенням комісії з трудових спорів (КТС), звертається з позивною за­явою до суду.

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Рішення роботодавця про відшкодування моральної шкоди оформляється у вигляді наказу із зазначенням терміну її виплати.