2.3. Забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами

2.3.1. Виробничий пил

До складу атмосферного повітря завжди входить певна кіль­кість пилу та інших шкідливих речовин. Катастрофічне зростаня за­бруднення повітряного середовища пилом обумовлюється різкою невідповідністю між розвитком промислового виробництва та тех­нічними засобами очистки його відходів.

Виробничий пил є дуже поширеним чинником під час протікан­ня виробничих процесів. Пил виділяється під час буріння, сортуван­ня, транспортування, подрібнення, шліфування, полірування та ін­ших видів робіт.

Пил — це поняття, що визначає фізичний стан речовини, подріб­неної на маленькі частинки.

За походженням пил поділяється на два класи:

• органічний: рослинний (дерев'яний, бавовняний), тваринний (вовняний, кістковий), штучний (пластмасовий);

• неорганічний: мінеральний (кварцовий силікатний), металевий (залізний, алюмінієвий).

Пил відносять до аеродисперсних систем, у яких частинки пилу набувають здатності перебувати в завислому стані. Ступінь дисперс­ності пилових частинок має велике гігієнічне значення, тому що ви­значає тривалість перебування їх у повітрі та глибину проникнення в дихальні шляхи людини.

За дисперсністю пил буває:

а) видимим (пилові частки розміром більше ніж 10 мкм);

б) мікроскопічним (пилові частки розміром 10-0,25 мкм);

в) ультрамікроскопічним (пилові частки менші за 0,25 мкм). Виробничий пил належить переважно до високодисперсних систем. Існує також класифікація пилу за способом утворення, згідно з

якою розрізняють аерозолі дезінтеграції і конденсації. Аерозолі дез­інтеграції утворюються під час подрібнення твердих речовин і скла­даються переважно з пилинок великих розмірів. Аерозолі конденса­ції утворюються з пари металів та їх сполук, які під час охолоджен­ня перетворюються на тверді частинки (наприклад, конденсат пари металів під час електрозварки). Розміри цих пилинок значно менші, ніж аерозолів дезінтеграції.

Шкода, якої може заподіяти людині виробничий пил, залежить від його фізико-хімічних властивостей, тривалості впливу та кілько­сті. Дані про кількість або концентрацію пилу в повітрі дають уяв­лення про ступінь забруднення повітря і про ймовірність фіброген-ної, подразнюючої і токсичної дії пилу на організм людини.

Найбільшу фіброгенну активність мають аерозолі дезінтеграції з розміром частинок до 5 мкм та аерозолі конденсації з частинками меншими за 0,3-0,4 мкм. Вони найглибше проникають і затриму­ються в альвеолах легенів.

Пил, що проникає крізь верхні дихальні шляхи, не завжди дося­гає легенів — як правило, частина його затримується в порожнині носа. Значна частина пилу виділяється назад під час чхання й кашлю або разом з мокротинням.

Залежно від агресивності пилу можуть розвиватися специфіч­ні (фіброз) і неспецифічні (туберкульоз, рак легенів) патологічні процеси.

Розвиток професійного захворювання починається з накопичен­ня пилу в альвеолах, в міжальвеолярних перегородках, дрібних лім­фатичних вузлах і по ходу лімфатичних судин. Там, де накопичуєть­ся пил, відбувається розростання сполучної тканини, що поступово веде до порушення функції легенів і серця. Сполучна тканина змор­щується, утворює рубці, здавлює судини. Усе це порушує функції дихання, кровообігу, сприяє виникненню застійних явищ. Так розви­вається картина легеневого фіброзу, відомого як пневмоконіоз (від грецьк. рпештюп — легені та сопіа - пил). Під цим терміном розумі­ють численні види пилових легеневих фіброзів.

Класифікація пневмоконіозів, яку затверджено МОЗ, ґрунтуєть­ся на етіології, що залежить від виду виробничого пилу. За цією кла-

сифікацією пневмоконіози поділяють на шість груп: силікоз, силіка-тоз, металоконіоз, карбоконіоз, пневмоконіоз від змішаного пилу і пневмоконіоз від органічного пилу.

Найпоширенішим серед всіх пневмоконіозів є силікоз. Цей ле­геневий фіброз розвивається тоді, коли людина вдихає пил кварцу, що містить кремній у вільному стані. При цьому захворюванні вра­жається весь організм, пригнічується функція нервової системи, від­чуття смакового, слухового та шкіряного аналізаторів і т. ін.

Силікоз трапляється серед працівників гірничодобувної проми­словості (бурильники, забійники, прохідники та ін.), при виробницт­ві вогнетривких матеріалів, у робітників, які займаються розмолом піску, працюють декілька років на будівництві в умовах значного за­бруднення повітря пилом, що містить кремній.

Протягом тривалого часу вважали, що причиною виникнення легеневого фіброзу є тільки вільний діоксид кремнію 8і0₂. Але нині встановлено, що фіброз легенів може виникати під впливом силіка­тів, що містять 8і0₂у зв'язаному стані. Такий пил викликає пневмо­коніози, які дістали загальну назву силікатозів. Серед них відомі аз-бестоз (спричинений вдихуванням азбестового пилу), талькоз (таль­кового), антракоз (вугільного), алюміноз (алюмінієвого).

Прояви пневмоконіозів різні, але всім їм притаманні загальні риси: задишка, біль у грудях і сильний кашель. У разі прогресування пневмоконіозу з'являється мокротиння, потім виникає легенева не­достатність — зменшується легенева вентиляція, скорочується час затримки дихання.

Окрім вищеописаних наслідків, пил може призводити до розви­тку професійних бронхітів, пневмоній, асматичних ринітів і бронхі­альної астми. Під впливом виробничого пилу розвивається кон'юк-тивіт, ураження шкіри (дерматити). Закупорка пилом потових залоз несприятливо впливає на потовидільні функції шкіри.

Пил також може виявляти чисто механічну дію — подразнюва­ти слизову оболонку верхніх дихальних шляхів та очей, порушувати цілісність слизової оболонки й створювати вхідні ворота для інфек­ційних збудників. Фільтрувальна функція носа й бактерицидна дія слизової оболонки з часом погіршується, унаслідок чого значно більша кількість пилу потрапляє в організм людини.

Усі заходи, спрямовані на запобігання пиловим захворюванням, можна поділити на три групи:

• технологічні й технічні;

• санітарно-технічні;

• медико-профілактичні.

Технічні заходи спрямовані на ліквідацію причин надходження пилу в повітря шляхом раціоналізації технологічних процесів (за­стосування вологого способу подрібнення, розмолу та ін.). Ефектив­ним заходом боротьби з пилом є дистанційне управління техноло­гічними процесами або винесення пультів управління в окремі ізольовані приміщення. Механізація праці, особливо процесів заван­таження, дозування, розвантаження, значно зменшує відкладання пилу в легенях, що запобігає розвитку пилової патології. Надійно вирішує питання боротьби з пилом герметизація обладнання. Особ­ливо вона ефективна при транспортуванні пиловидних матеріалів — цементу, формовочної землі, хімічних сполук та ін.

Санітарно-технічні заходи ґрунтуються на правильній експлуа­тації устаткування й систематичному контролі за вмістом пилу в по­вітрі. До колективних засобів захисту належить система вентиляції, що забезпечує розбавлення пилового аерозолю й видалення його за межі робочої зони.

Щоб запобігти забрудненню атмосферного повітря пилом, ви­користовуються спеціальні фільтри: тканинні фільтрувальні при­строї, електрофільтри, рукавні фільтри, циклони та ін.

Вентиляція як оздоровчий захід використовується в поєднанні з іншими технологічними заходами.

Для профілактики шкідливого впливу пилу застосовуються ін­дивідуальні засоби захисту — респіратори, спеціальні шлеми й скафандри з подачею до них чистого повітря, а також окуляри та спецодяг.

Медико-профілактичні заходи (попередні й періодичні медичні огляди працівників) мають велике значення в боротьбі з пиловою патологією. Добрий ефект дають біологічні методи профілактики, які збільшують опір організму пиловому подразнику. Сюди нале­жить застосування ультрафіолетового опромінення, інгаляцій і спе­ціального харчування. Із цією ж метою влаштовують фотарії, де пра­цівників опромінюють ультрафіолетовим промінням.

Медико-профілалактичні заходи не тільки гальмують утворен­ня легеневих фіброзів, але й посилюють виведення пилу з організму людини.

Для санітарної оцінки повітряного середовища важливе значен­ня має періодичний котроль за наявністю пилу в повітрі.

Аналіз повітряного середовища на запиленість проводять пе­реважно ваговим або лічильним методом. Відбір проб проводять у динаміці робочого дня 2-3 рази на одному місці на рівні 1,5 м від підлоги. Для визначення ступеня забруднення атмосферного повіт­ря використовується седиментаційний метод природного осідання пилу на відповідну площину. Це дає можливість охарактеризувати санітарний стан повітряного середовища й накреслити шляхи його нормалізації.