1.1.2. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

Чинне законодавство про охорону праці визначає шляхи реалі­зації державної політики у сфері захисту людини, містить конкретні вимоги стосовно організації умов праці на виробництві, які мають бути пріоритетними та спрямованими на збереження життя й здоро­в'я людини.

Відповідно до Конституції Верховна Рада визначає державну політику в галузі охорони праці. Вона спрямована на створення

належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на відпо­відних принципах, основні з яких наведено нижче:

• принцип пріоритету життя й здоров'я працівників та повна відпо­відальність роботодавця за створення належних, безпечних і здо­рових умов праці. Згідно із цим принципом підприємці зобов'яза­ні дотримуватися вимог нормативних актів про охорону праці, щоб у працюючих не погіршувався стан здоров'я та не знижував­ся рівень працездатності. Виконання цих функцій на підприємст­вах здійснюють служби охорони праці, вони ж проводять атеста­цію робочих місць на відповідність їх нормативним актам;

• принцип підвищення рівня промислової безпеки забезпечується шляхом введення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння у ство­ренні на підприємствах безпечних та нешкідливих умов праці. Для виконання цього принципу роботодавець зобов'язаний пра­вильно організувати роботу працівників, впроваджувати сучас­ні засоби безпеки, механізацію та автоматизацію виробничих процесів, контролювати трудову, виробничу дисципліну, дотри­муватися законодавчих актів про працю й нести відповідаль­ність за створення санітарно-гігієнічних умов праці;

• принцип комплексного розв'язання завдань охорони праці здійс­нюється на підставі загальнодержавних, галузевих, регіональних програм із цього питання та з урахуванням інших напрямів еко­номічної і соціальної політики. Завдання щодо охорони праці на державному та інших рівнях має вирішуватися комплексно. При цьому слід враховувати напрями економічної та соціальної полі­тики держави, а також найновіші досягнення науки й техніки. Для комплексного розв'язання завдань охорони праці розробля­ються та затверджуються національні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на п'ять років та на кожний поточний рік.

Відповідно до вимог Закону «Про охорону праці», Указу Пре­зидента та постанови Кабінету Міністрів від 10.10.2001 р. № 1320 було затверджено «Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 роки».

Головною метою Національної програми є створення державної системи управління охороною праці, яка сприятиме вирішенню питань правового, організаційного, матеріально-технічного, на­укового та економічного забезпечення робіт у галузі охорони праці. Національна програма передбачає нормативно-правове забезпечення охорони праці, навчання в цій сфері, інформацій­не забезпечення та міжнародне співробітництво; • принцип соціального захисту працівників передбачає створення нових технічних засобів з метою запобігання аваріям на об'єк­тах підвищеної небезпеки, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві. При втра­ті працездатності за робітником зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період відновлення працездат­ності або визнання його інвалідом.

Встановлюються єдині вимоги з охорони праці для всіх під­приємств незалежно від форми власності та виду діяльності. Цей принцип передбачає єдине правове поле й нормативну базу для підприємств усіх форм власності. Працюючі, неза­лежно від виду діяльності, мають однакові права на охорону праці.

Одним з принципів державної політики у сфері охорони праці є адаптація трудових процесів до можливостей працівника з ураху­ванням його здоров'я та психологічного стану.

У галузі охорони праці державою використовуються економічні методи управління й фінансування заходів. Для цього залучаються добровільні внески та інші надходження на інформування населен­ня, проведення навчання, професійної підготовки й підвищення кла­сифікації.

Економічні методи управління передбачають створення фондів охорони праці, які повинні використовуватися тільки на виконання заходів з охорони праці.

Цей принцип передбачає сплату штрафу підприємствами за по­рушення нормативних актів у галузі охорони праці. Якщо власник спрямовує кошти на заходи з охорони праці, тоді держава встанов­лює йому пільгове оподаткування, а також виключає із списку опо­даткованих суму на відшкодування шкоди та одноразової допомоги, які сплачуються потерпілому.

Держава фінансує заходи на підготовку фахівців у закладах Міносвіти та виділяє кошти на наукові дослідження з охорони праці, передбачені Національною програмою, утримує Національний нау­ково-дослідний інститут охорони праці та мережу органів державно­го нагляду. Економічні методи управління сприяють більш відпові­дальному ставленню власників до вирішення проблем охорони праці на виробництві.

Під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та дер­жавному рівнях забезпечується координація діяльності всіх гілок влади, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпе­ки праці. Діяльність державних органів та окремих організацій при вирішенні питань безпеки координує Державний комітет з нагляду за охороною праці.

Для реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці при Кабінеті Міністрів створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності, Фонд соціального страхування від неща­сних випадків та інші структури. Міжнародне співробітництво пе­редбачає вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду щодо про­блемних питань охорони праці, активну участь у діяльності Міжна­родної організації праці (МОП), Міжнародної асоціації соціального забезпечення (МАСЗ), Європейського форуму організацій страху­вання від нещасних випадків на виробництві й професійних захво­рювань та ін.