4.5.6. Протипожежне водопостачання

Система протипожежного водопостачання — це комплекс інже­нерно-технічних пристроїв, що виконують важливу роль у забезпе­ченні пожежної безпеки.

Під протипожежним слід розуміти таке водопостачання, коли вода подається цілодобово і в такій кількості, яка необхідна для га­сіння пожежі зовні та всередині промислових приміщень і споруд.

Протипожежне водопостачання здійснюється в основному від водопроводів, а також з природних або штучних водойм за допомо­гою автонасосів, мотопомп та ручних насосів.

Водопроводи бувають господарсько-протипожежними, вироб­ничо-протипожежними та просто протипожежними (коли об'єднан­ня їх з іншими водопроводами є економічно недоцільним).

Виробничо-протипожежні водопроводи влаштовують у всіх цехах і на об'єктах, де необхідно забезпечувати водою виробничі й господарсько-питні потреби. У деяких випадках допускається збе­рігання пожежного об'єму води у спеціальних резервуарах чи від­критих водоймах. Загальна продуктивність виробничо-протипо­жежного водопроводу визначається з урахуванням господарсько-питних, виробничих, протипожежних, санітарних та інших потреб за відповідними нормами витрат води на кожні потреби. Протипо­жежні потреби складаються з розрахункових витрат води на зо­внішнє пожежогасіння через гідрант і внутрішнє пожежогасіння через пожежні крани, спринклерні, дренчерні та інші пожежогасні системи та установки.

Водопроводи бувають двох типів: високого і низького тиску. У водопроводі високого тиску напір, необхідний для гасіння пожежі безпосередньо від гідрантів, створюється стаціонарними пожежни­ми насосами, встановленими в насосних станціях. У водопроводі ни­зького тиску для гасіння пожежі напір створюється пересувними по­жежними насосами (мотопомпами, автонасосами).

Основні вимоги до водопроводів протипожежного призначення наведено в БНіП 3.05.04-85, БНШ 3.05.02-85 та інших нормативних документах, де визначені умови, за яких влаштування водопроводів протипожежного призначення в будівлях є обов'язковим. У вироб­ничих будівлях вони необхідні в усіх випадках, за винятком вироб­ничих будівель І і II ступенів вогнестійкості з виробничими катего­ріями Г і Д за пожежною небезпекою незалежно від їх об'єму і буді­вель III ступеня вогнестійкості тієї самої пожежної небезпеки, але за умови, що об'єм не перевищує 1000 м³.

Витрати води на зовнішнє гасіння пожеж залежать від вогне­стійкості приміщень та їх окремих конструктивних елементів, ступеня пожежної небезпечності виробництва та об'єму примі­щень та споруд.

У виробничих приміщеннях крани розташовують у доступ­них та добре помітних місцях (біля входу, у сходових клітках, ко­ридорах). Розрахункові витрати води на роботу внутрішніх по­жежних кранів беруть, виходячи з умови подачі води на кожний струмінь. Продуктивність одного струменя повинна становити не менш як 2,5 л / с. Тривалість гасіння пожежі в розрахунках — три години.

Кожний пожежний кран встановлюють на трубопроводах діа­метром не менше діаметра крана на висоті 1,35 м від рівня підлоги. Крани забезпечуються пожежними рукавами однакового з ним діа­метра довжиною 10 чи 20 м, пожежним стовбуром і розміщуються в спеціальних шафах, на дверцятах яких стоїть позначка ПК з но­мером. Відстань між внутрішніми кранами залежить від довжини пожежного крана, дальності струменя води, кількості необхідних пожежних струменів і розміщення технологічного обладнання. Розміщення пожежних кранів повинно бути таким, що гарантує зрошення кожної точки приміщення.

Водопровідна мережа на території підприємства обладнується пожежними гідрантами, від яких забирається вода для внутрішнього гасіння. Зовнішня водопровідна мережа на території підприємства облаштовується, як правило, за кільцевою системою, яка дозволяє у випадку аварії гідранта з одного боку магістралі подавати воду з ін­шого. До цехів та приміщень, які розташовані окремо, прокладають тунельні водопровідні лінії.

Для забору води на зовнішнє гасіння пожежі встановлюють під­земні або надземні гідранти.

Пожежні гідранти на території підприємства прокладають уз­довж доріг та проїздів на відстані не більш як 100 м один від одного, не далі як за 5 м від стін виробничого приміщення й поблизу пере­хрестя доріг. При встановленні гідрантів поза проїжджою частиною їх розташовують не далі як за 2 м від її краю. На стіні будівлі, де розміщено гідрант, роблять знак, який освітлюють у нічну пору. Протипожежний трубопровід має забезпечувати тиск не менш як 4 ат. і не більше як 10 ат. при втраті води не менш як 5 л/с.

Для надання струменю води необхідного напрямку, збільшення дальності дії і розпилення використовують ручні й лафетні стовбу­ри. Дальність струменя води залежить від параметрів стовбура й тиску. Лафетні стовбури призначені для отримання потужних водя­них струменів. Вони мають опорну штангу або платформу. Живлен­ня лафетних стовбурів здійснюється з 2-4 пожежних рукавів. Для надання струменю дальності й циліндричної форми служать насадки на стовбур, а для отримання конуса дрібнорозпиленої води — спри­ски різних конструкцій.

Якщо від вододжерел або від міського водопроводу неможливо дістати необхідну кількість води для гасіння пожежі, тоді будують утеплені запасні резервуари, що містять недоторканний протипо­жежний запас води.

Запас чистої води в резервуарах обчислюється за її максималь­ною витратою для зовнішнього й внутрішнього пожежогасіння про­тягом 3 годин.

Максимальний термін відновлення недоторканного протипоже­жного запасу води на підприємствах з виробництвами категорії А, Б ІЗ — 24 год, а на підприємствах категорії ГІД — 36 год.

Безнапірне протипожежне водопостачання

Для пожежогасіння за умови відсутності на підприємстві водо­проводів використовують природні поверхневі водні джерела — річ­ки, озера, ставки або підземні води. При відсутності природних дже­рел пожежогасіння влаштовують штучні водойми.

Штучні водойми для потреб пожежогасіння можуть облаштову-ватися відкритими (водойми-копанки) і закритими (водойми-резер-вуари).

Рівень води у відкритих водоймах-копанках не повинен знижу­ватися більш як на 3...5 см за добу. Облаштовуючи їх, враховують якість ґрунтів. Кращими ґрунтами для копанок вважається глина, глей та суцільні суглинки, оскільки вони мають значну водонепро­никність і не вимагають додаткового облицювання. Піщані й супі­щані ґрунти легко піддаються розробці, але вимагають обов'язково­го облаштування гідроізоляційного дна та відкосів.

Такі водойми рекомендується будувати у вигляді котлованів прямокутної чи квадратної форми в плані глибиною 2,5-3 м з відко-сами, що мають закладку 1:1,5 і 1:2. При цьому чим слабкіший ґрунт, тим більш пологими мають бути відкоси.

Водойми облицьовують бетонними плитами, кам'яною кладкою, асфальтобетоном або обмазують глиною. Найпростіші способи гідро­ізоляції — кольматація, солонцювання, вапнування й бітумування.

Найкращими видами гідроізоляції вважають асфальтобетонну й бетонну. Найбільш економічною і простою у виконанні є кольмата­ція, найдовговічнішим вважається бетонне облицювання та облицю­вання з каменю.

При безводопровідному водопостачанні вода подається до міс­ця пожежі пересувними пожежними насосами, автонасосами, авто­цистернами, мотопомпами, ручними насосами й т. ін.

Водойми влаштовують у районах найбільшої пожежної небез­пеки об'єктів на відстані 10 м від будівель І і II ступенів вогнестій­кості, 20 м від будівель III, IV і V ступенів вогнестійкості. У зимову пору водойми-копанки, що замерзають, потрібно утеплювати.

Для встановлення пожежних автомобілів під час забору води з відкритих джерел слід облаштовувати майданчики з твердим по­криттям. Під'їзди до них повинні мати ширину 3,5-4,5 м, а майдан­чики для розвороту пожежних машин — 12x12 м².

Біля місця розташування пожежних водойм встановлюють по­кажчики із цифровими значеннями запасу води та кількості пожеж­них машин, які можуть одночасно здійснювати її забір. Запас води, витрачений під час гасіння пожежі, повинен поновлюватися.