Література

1. Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – С. 354 – 389.

2. Бородин Е.Т. Общественное производство как предмет философского исследования. – М.: Высш. шк, 1989. – 127 с.

3. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. – М.: Книга, 1991. – С. 85-125, 471-480 .

4. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 13. – С. 5-9 .

5. Тойнбі А. Дж. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1991. – С. 70 – 78.

6. Социальная философия: Учебник // Под общ. ред. В.П. Андрущенко, Н.И. Горлача // Киев-Харьков: Издательский центр «Единорог», 2002. – С. 274-291.

7. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний та ін. – К.: Вікар, 2006. – С. 326-344.

8. Философия: Учебник / Под ред.. А.Ф. Зотова, В.В. Миронова, А.В. Разина. – М.: Академический Проект; Трикста, 2007. – С. 495-531.

Тема xvіі. Філософський аналіз соціальної структури суспілсьтва

1. Що таке соціальна структура суспільства?

У системі людських відносин поряд з економічними, політичними, правовими, моральними виділяють такий їх вид, як соціальні відносини. Основою цих відносин є суспільна необхідність регуляції взаємних зв’язків і відносин між соціальними спільнотами та соціальними групами. Стрижнем соціальних відносин є відносини рівності чи нерівності за становищем індивідів, соціальних груп і спільнот у суспільстві.

Характерними рисами соціальних відносин є:

по-перше, соціальні відносини є найважливішими серед елементів цілісної системи суспільних відносин;

по-друге, соціальні відносини відбивають рівність або нерівність суспільного становища соціальних спільнот, груп, окремих осіб;

по-третє, основу соціальних відносин формують взаємні зв’язки в тому випадку, коли соціальні спільності й окремі їх представники взаємодіють саме як представники певних соціальних спільнот.

Соціальні відносини, взаємозв’язки та взаємодії між соціальними групами та спільнотами формують соціальну структуру суспільства. Вона органічно пов’язана із соціальними відносинами і не може існувати поза ними.

Соціальна структура суспільства – це сукупність відносно стійких соціальних спільнот, груп і певний порядок їх взаємозв’язку та взаємодії.

У соціальній структурі суспільства виділяються:

• класово-стратифікаційна структура (класи, страти, соціальні верстви, стани тощо);

• соціально-етнічна система (родо-племінні об’єднання, народності, нації тощо);

• соціально-демографічна структура (статево-вікові групи, працююче та непрацююче населення тощо);

• професійно-кваліфікаційна структура (виробничі об’єднання, трудові колективи, установи, фірми, науково-дослідні інститути тощо);

• тонкі структури (структури і механізми, безпосередньо пов`язані з життєдіяльністю особи, підпорядковані їй, здатні забезпечити її соціальний захист).

Діалектичний взаємозв’язок соціальної структури суспільства і соціальних відносин полягає в тому, що вони взаємопроникають і взаємообумовлюють одне одного. Соціальне структурування суспільства неможливе без соціальних відносин, і відповідно соціальні відносини не можуть проявлятися поза компонентом соціальної структури.

Найбільш загальним поняттям «соціальної структури суспільства» є поняття “соціальна група”. Соціальна група – це порівняно стала спільність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки й об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами поведінки, системами певних відносин.

Уперше визначення соціальної групи дав англійський мислитель Томас Гоббс у книзі “Левіафан” (1651). Він підкреслював, що соціальна група – це певна кількість людей, об’єднаних спільними інтересами або спільною справою.

Кожна людина здатна себе утвердити та самореалізувати як особистість лише в результаті спільної діяльності з представниками певної групи. Соціальна група виконує роль проміжної ланки в системі “суспільство – група – особистість”.

Для виникнення групи необхідні спільні інтереси, внутрішня самоорганізація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності тощо. Залежно від мети і завдань організація може бути формальною або неформальною.

Формальною (офіційною) групою є об’єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа – юридичних норм, правил, службових інструкцій тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності. Наприклад, учнівський клас, студентська група, військовий підрозділ.

Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування. Вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об’єднують людей у більш або менш стійкі об`єднання (наприклад, дружня компанія, злочинна група і т.д.).

На початку ХХ ст. американський соціолог Якоб Леві Морено розробив теорію малих груп. Він виходив з того, що, крім соціальної макроструктури суспільства, існує ще і внутрішня, неформальна мікроструктура. Я.Л. Морено вважав, що психічне здоров’я людини обумовлене її становищем у малій групі. Саме через взаємовідносини в малих групах, через “здоров’я” малих груп можна вдосконалити відносин у соціальній макроструктурі суспільства.

Марксистська соціально-філософська думка виходила з того, що існують не соціальні групи суспільства взагалі, а соціальні групи історично конкретного суспільства. Характер цих груп змінюється разом зі зміною суспільно-економічних формацій; у класових суспільствах основними соціальними групами є суспільні класи. З точки зору марксизму, класи виникають у процесі розкладу первіснообщинного суспільства в результаті суспільного поділу праці і появи приватної власності на основні засоби виробництва.

Проте більшість сучасних мислителів у розумінні процесів класоутворення виходять за межі суто економічних трактувань, включаючи загальнокультурні та духовні спонукання індивідів.

Так, для німецького соціолога М. Вебера (1864 – 1920) існування класів було безсумнівним, але трактував він їх як порівняно самостійні групи людей, що згуртовуються на засадах не лише виробництва, а й суспільного життя в цілому, включаючи і духовну культуру. Сучасний французький соціолог П. Бурдьє тлумачить клас як соціальний статус індивіда. Цей статус утворюється шляхом індивідуального вибору та політичного виразу на основі набутого ним капіталу. Сукупність привласненого економічного, політичного, культурно-освітнього капіталу робить людину незалежною до певної соціальної групи, класу.

Більшість сучасних теоретиків заперечують поділ суспільства на антагоністичні класи. Замість цього вони висувають концепцію про поділ суспільства на прошарки, або страти (шари), які оголошуються головними елементами соціальної структури суспільства.

На противагу однозначності класового аналізу суспільства виникли теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Одним з основоположників цих теорій був російсько-американський мислитель Питирим Сорокін (1889-1968). Він обґрунтував потребу ширшого, ніж класовий аналіз, підходу до соціальної структури та її динаміки. Пізніше його вчення продовжили американський соціолог С. Ліпсет та німецький соціолог Р. Дарендорф. На думку цих дослідників, у сучасному індустріальному суспільстві власність на засоби виробництва втратила провідне значення. Так, Р. Дарендорф слушно вважає, що страти утворюють ієрархічну шкалу, відрізняючись одна від одної поступовими відмінностями. Класи ж завжди є категоріями для цілей аналізу динаміки соціального конфлікту. За Р. Дарендорфом, одні й ті самі люди водночас належать до різних страт. Більш того, у різних системах страт вони можуть займати різні позиції: в одній панівну, в іншій – підлеглу.

Отже, теорія класів займається виявом суспільних протилежностей, а теорія стратифікації – суспільною диференціацією.

Між стратами в суспільстві існує постійна взаємодія. Людина має можливість відносно вільно переміщуватися з однієї страти в іншу. Цей процес західні мислителі називають мобільністю. Соціальна мобільність забезпечує стабільність соціальної системи і робить “зайвою” класову боротьбу.

Соціальна мобільність поділяється на горизонтальну (зміна місця проживання, фаху) та вертикальну (переміщення людей із нижчих страт у вищі і навпаки).

У докапіталістичних суспільствах соціальні відмінності закріплювалися у становому поділі населення. Соціальний стан – це соціальна група, що характеризується певним юридичним становищем, закріпленим у звичаях або законах. Так, у ХІV–ХV ст. французьке суспільство поділялося на три стани: духівництво, дворянство і “третій стан” – купці, ремісники та селяни. Кожний зі станів мав чітко окреслені права та привілеї. Перші два стани, наприклад, були звільнені від державних податків, останній – ні.

У країн Сходу соціально-класова структура функціонування суспільства – кастова. Касти – це групи людей, що займають певне успадковане місце в соціальній ієрархії. Касти пов’язані з традиційними заняттями й обмежені у спілкуванні одна з одною. Класичним зразком кастової організації є Індія. Тут касти створювали складну ієрархічну суспільну структуру. Верхній шар становили брахманські та військово-землеробські касти. Високе місце займали міські торгівельні касти. Нижче стояли касти ремісників. Найнижчий шар складали касти напіврабів-напівкріпаків. Спілкування з представниками таких каст вважалося ганебним для представників вищих каст. Тому ці касти отримали назву “недоторканих”.

Крім класів, страт і станів у соціальній структурі суспільства виділяють ще і такий прошарок населення, як соціальна верства. Це проміжна група (інтелігенція, управлінці, службовці тощо).

Марксистській теорії класів і класової боротьби, теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності в наш час протиставляють теорію “середнього класу”. І це небезпідставно, оскільки не можна недооцінювати дійову участь середніх класів у створенні матеріальних і духовних благ. Безумовно, у рабовласницькому суспільстві раби та рабовласники займали полярне соціальне становище. Але ж основні матеріальні та духовні цінності створювали не вони, а середній клас – ремісники і селяни. Революцію в Росії 1917 р. здійснював пролетаріат у союзі з найбіднішим селянством. А годувало країну середнє селянство. Тож можна зробити висновок, що класова боротьба не всесильна, а її конструктивна роль має певні межі. Матеріальні та духовні цінності створює не класова боротьба, а творча праця людей.

Прихильники теорії середнього класу поділяють сучасне суспільство на два класи: робітничий і середній. До середнього класу, якому відводиться провідна роль у розвитку суспільства, відносяться майже всі працівники, що не зайняті фізичною працею.

Отже, історію рухають уперед не лише соціальні протиріччя, а й злагода основних соціальних сил.

Усі соціальні групи можна поділити на великі, середні та малі.

Великі соціальні групи – це спільноти, що існують у масштабі всього суспільства в цілому. Такими групами є класи, страти, верстви, нації, покоління тощо.

Середні соціальні групи – це мешканці одного села чи міста, працівники певного підприємства, склад навчального закладу тощо.

До малих соціальних груп відносять такі об’єднання людей, у яких усі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним. До них належать сім’я, шкільний клас, студентська група тощо. У малій групі індивід, як правило, отримує психологічну і моральну підтримку.

Таким чином, соціальна структура суспільства – це складно організоване і певним чином упорядковане ціле, до якого входять окремі індивіди та соціальні спільноти. Соціальна структура суспільства тісно пов’язана із соціальними відносинами. І обидві ці системи взаємопроникають і взаємообумовлюють одна одну.