2. Який зміст марксистської теорії розвитку суспільства?

К. Маркс і Ф. Енгельс на засадах діалектики, як нової методології пізнання світу, створили своє розуміння суспільного буття, духовності людства і його ціннісних орієнтацій. Так виник історичний матеріалізм.

Західні дослідники вважають, що істмат є “перевернутою з голови на ноги” філософією історії Г. Гегеля, але зазначають, що завдяки економічному підґрунтю вона набула іншого вигляду.

Сутність марксистського вчення про суспільство: По-перше, історичний матеріалізм є діалектичним підходом до вивчення суспільних явищ. На цій підставі творці марксизму зробили висновок про первинність суспільного буття (матеріальних процесів, незалежних від людей) і вторинність усіх інших форм їх життя: політичної, правової, моральної тощо. По-друге, основоположниками марксизму виробничі відносини людей (відносини у процесі їх виробничої діяльності) подавалися як об’єктивний (незалежний від волі людей) матеріальний процес. Виробничі відносини оголошувалися економічною структурою суспільства, його реальним базисом. По-третє, на базисові (виробничих відносинах), як указував К. Маркс у праці “До критики політичної економії”, формується надбудова: а) політична і юридична організація суспільства (державні установи, політичні партії та ін.); б) форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна та ін.); в) усе духовне життя (освіта, мистецтво, релігія тощо) і не пов’язані з виробництвом відносини між людьми (сімейні, побутові, національні та ін.).

Тим самим, на наш погляд, усвідомлена діяльність людей відсувалася на задній план, а в їхньому житті домінував неконтрольований ними об’єктивний матеріальний процес (виробничі відносини між тими самими людьми).

Діалектично досліджуючи історію суспільства, К. Маркс зробив нечувані на той час висновки.

Висновок 1. Розвиток суспільства є закономірною зміною способів виробництва (здобування людьми засобів до життя: їжі, одягу, житла тощо відповідно до історичного рівня розвитку суспільства). У марксистській філософії в подальшому склалася традиція виділяти п’ять способів виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і комуністичний, хоча К. Маркс називав їх більше (азійський, германський та ін.).

Висновок 2. К. Маркс також помітив, що залежно від способу виробництва формується певний тип суспільства зі специфічним базисом і надбудовою, відповідним рівнем знань, мислення, побуту та ін. Цей стан суспільства він назвав суспільно-економічною формацією. (Знову ж таки у марксистській літературі їх виділяється п’ять: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична).

Висновок 3. К. Маркс глибоко обґрунтовував соціально-історичний зв’язок між формаціями та закономірність їх зміни. Йдеться про ідею суспільного прогресу як цілісного і безперервного процесу: первісне суспільство закономірно змінюється рабовласницьким, рабовласницьке – феодальним, феодальне – капіталістичним, а те – соціалістичним, яке за К. Марксом є першою фазою комунізму. Кожна нова формація зароджується в надрах попередньої, застарілої та, набираючи сил, ламаючи основи старої, утверджується в історії.

Висновок 4. Джерелом змін суспільно-економічних формацій, як пояснювали творці “Маніфесту Комуністичної партії”, є антагонізм (з грец. “суперечка”, “боротьба”) між власниками-експлуататорами та тими, кого вони експлуатують. Це вічна боротьба між рабовласниками та рабами, поміщиками та кріпаками, капіталістами та пролетарями тощо. Суперечності між експлуататорами й експлуатованими завжди закінчуються революційними змінами в суспільстві. Революції – це локомотиви історії.

Висновок 5. На кожній сходинці історичного розвитку суспільства постають свої основні класи, що визначають сутність і зміст певної формації. Наприклад, у капіталістичному суспільстві домінують буржуазія і пролетарі (робітники, яких нещадно експлуатують). Водночас селяни, торговці, ремісники тощо є класами неосновними, відсталими, непрогресивними. Основний клас має управляти класами неосновними.

Висновок 6. Логіка суспільно-історичних змін за К. Марксом така, що експлуатований клас неодмінно перемагає в класовій боротьбі, заперечуючи клас своїх експлуататорів. Тому перемога пролетарської революції (злам капіталістичної формації в основі) є об’єктивною закономірністю суспільного прогресу. Пролетаріат – переможець, як основний клас, неодмінно має встановити свою диктатуру в політичному житті та соціальних відносинах. Диктатура пролетаріату – це обов’язковий перехідний період від капіталізму до соціалізму (першої фази комунізму), це початок шляху до зникнення класів узагалі. Безпосередньо з комунізму починається історія людства, до нього – це передісторія.

Таким чином, істмат ніс ідею завершення класової боротьби перемогою одного класу і відповідно заперечення (знищення) інших, антагоністичних класів (буржуазії, духовенства, заможних селян). Тим самим проблеми соціальної справедливості у марксизмі вирішуються з допомогою брутальних методів (громадянських війн, диктатури одного класу, революційного насилля тощо).