Література

1. Балушок В.Г. Сутність етнічного й етнічні ніші (в контексті сучасних між етнічних стосунків) // Практична філософія. – 2007. – № 3. – С. 153-162.

2. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. – К.: Генеза, 1996. – С. 179-198.

3. Канигін Ю. Соціологія тонких структур // Вісник Академії наук Української РСР. – 1991. – № 4. – С. 3-10.

4. Крапивненький С.Э. Социальная философия. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 416 с.

5. Костирко В.Ф. Тонкі структури і тонкі відносини // Вісник Академії наук Української РСР. – 1992. – № 7. – С. 95-100.

6. Прат Н. Деякі проблеми формування нації // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – № 2.

7. Социальная философия: Учебник // Под общ. ред. В.П. Андрущенко, Н.И. Горлача // Киев–Харьков: Издательский центр «Единорог», 2002. – С. 292-338.

8. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний та ін. – К.: Вікар, 2006. – С. 258 – 325.

Тема xvііі. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття

1. Що являє собою політика як вид діяльності?

Важливим компонентом життєдіяльності суспільства є політика (грец. politike – “державні чи суспільні справи”, “мистецтво управління державою”). У найбільш загальному визначенні політика – це соціальний вид людської діяльності, пов’язаний із здобуттям і здійсненням влади.

Політика – явище історичне. Вона відокремлюється разом із сімейною, майновою, територіальною, етнічною, класовою диференціацією суспільства. Політика пов’язана з державою і правом. Економічні, класові, національні та інші інтереси спонукають людей до політичної діяльності, що утворює надзвичайно розгалужену систему політичних відносин.

Як історичне явище, політика змінюється разом із ускладненням соціальної структури суспільства. У будь-якій праці розрізняють внутрішню політику і зовнішню. Залежно від об’єкта спрямованості політичної діяльності державних органів чи політичних організацій виділяють економічну, наукову, господарську, правову, молодіжну, освітню та інші види політики. Відомий німецький соціолог М. Вебер, відповідаючи на запитання “Що таке політика?”, говорив, що політика означає прагнення до участі у владі. Той, хто займається політикою, то прагне до влади.

Концепція влади є основною в аналізі політики як виду діяльності. Влада – головний зміст політики. Влада – це форма суспільних відносин, що характеризується здатністю і можливістю окремих людей, груп, класів впливати на діяльність інших людей, соціальних груп, страт або класів економічними, правовими, моральними та іншими засобами. Це можливість або здатність одних примушувати інших робити те, чого вони, можливо, не хотіли б робити.

Влада існує скрізь, де є стійке об’єднання людей: у сім’ї, виробничих колективах, різноманітних організаціях і установах, у всій державі. Вона є способом організації суспільних відносин, побудованих на принципах субординації взаємодіючих суб’єктів, і служить одним із головних регуляторів суспільного життя.

Основними формами влади є: політична, економічна, правова, моральна релігійна, батьківська та інші. Різноманітні форми влади взаємопов’язані, доповнюють одна одну.

За часів первіснообщинного ладу влада мала суспільний характер. Вона здійснювалася всіма членами роду чи племені, які обирали старійшину. З посиленням соціальної диференціації, з появою класів і виникненням держави на зміну моральному авторитету старійшин прийшов авторитет публічної влади. Виник апарат влади, особливі примусові установи, які в особі держави відділилися від суспільства і стали над ним. Домінуючою в сучасному суспільстві є державна влада. Вона може офіційно використовувати примус за допомогою спеціального апарату насильства (збройних сил, поліції, суду, прокуратури тощо).

Основними методами реалізації влади є:

1) авторитет (лат. autoritas – «влада, вплив») – одна з форм здійснення влади; на відміну від зовнішнього примусу, влада авторитету гарантується традиціями, законністю, харизмою, тобто загальною потребою суспільства в лідерові, вождеві;

2) насильство – примусове нав’язування волі; примусовість є одним із найважливіших методів реалізації влади;

3) заохочення, суперництво, співробітництво.

Важливою ознакою політичної влади є її легітимність. Легітимність (лат. legitimus – “законність”) – здатність системи породити і підтримувати віру народу в те, що політичні інститути і лідери влади відповідають інтересам народу.

Процедура легітимізації утверджує політику і владу, пояснює і виправдовує політичні рішення державної влади. Вона прагне забезпечити підкорення, згоду, політичну участь без будь-якого примусу. А якщо мета без примусу не досягається, то легітимізація виправдовує примус. Отже, легітимна політика і влада авторитетні.

Вивчення феномена влади і пов’язаних з нею проблем має давню історію. В історії влади у XVIII ст. видатний французький просвітитель Шарль Луї Монтеск’є створив теорію розподілу влади, яка функціонує і в сучасних суспільствах. Структурно влада, за Ш. Монтеск’є, поділяється на три системи.

1) законодавча влада (парламент, місцеві органи самоуправління);

2) виконавча влада (уряд і його установи, виконавчі органи на місцях);

3) судова влада (судова система, органи нагляду тощо).

Слід зазначити, що кількість гілок влади, що взаємодіють і конкурують між собою, може і не обмежуватися вказаною триадою. Так, дуже часто четвертою владою називають засоби масової інформації.

Таким чином, влада є істотним компонентом соціального управління на всіх ступенях розвитку суспільного організму. Вона забезпечує процеси організації та контролю систем відтворення суспільства, виховання, поведінки, діяльності у різних сферах, способів життя індивідів, соціальних спільностей суспільства. Влада і політика пов’язані круговою причинно-наслідковою залежністю. Як соціально-політичний феномен, влада є протилежністю безвладдя, відсутності влади.

Влада має свій механізм, до якого належать:

по-перше, система відносин, структур, інститутів, методів, засобів реалізації влади;

по-друге, політична система суспільства. Про це йтиметься у наступному питанні.