§ 2. Принципи та система місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування в Україні, відповідно до ст. 4 За­кону України «Про місцеве самоврядування в Україні», здій с нюється на принципах:

• народовладдя;

_—

¹ ОсавелюкА. М. Зазнач, праця. — С 725—727.

² Орлов А. Г. Зазнач, праця. - С 419-420.

• законності;

• гласності;

• колегіальності;

• поєднання місцевих і державних інтересів;

• виборності;

• правової, організаційної та матеріально-фінансової само­стійності в межах повноважень, визначених законами;

• підзвітності та відповідальності перед територіальними гро­мадами їх органів та посадових осіб;

• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

• судового захисту прав місцевого самоврядування. Системи місцевого самоврядування у сучасних зарубіжних

країнах будуються на основі адміністративно-територіального устрою країни і можуть охоплювати по вертикалі від двох до м'яти ланок. Крім того, розрізняють системи, побудовані за прин­ципами прямого підпорядкування нижчестоящих органів вище­стоящим (Італія, Франція, ФРН). Поряд із цим, чимало країн Д{(гримуються відверто автономної системи, за якої пряме під­порядкування по вертикалі практично відсутнє, а якщо на прак­тиці здійснюється, то в дуже обмеженій формі (США, Велико­британія).

Іноді діяльність органів місцевого самоврядування постав­ило під прямий контроль спеціальних державних органів. Най­частіше органи місцевого самоврядування підконтрольні орга­нам міністерства внутрішніх справ (Великобританія), в інших країнах може створюватися навіть спеціальний підрозділ у скла­ді уряду (міністерство у справах місцевого самоврядування). 11 деяких країнах (Франція, Італія тощо) в адміністративно-те­риторіальні одиниці призначаються повноважні представники уряду, які здійснюють адміністративний нагляд за діяльністю К і борних органів місцевого самоврядування і їх виконавчих ор­ганів, що ставить ці органи під постійний контроль з боку цент­ральної влади \

На думку О. В. Батанова, в Україні потрібно створити по­стійно діючий державний орган, який на правах міністерства предметно займався б розвитком місцевого самоврядування, процесом роздержавлення та децентралізацією влади, оскільки

Орлов А. Г. Зазнач, праця. — С. 422.

І!( Конституційне право України

570

Глава XIII

Місцеве самоврядування в Україні

571

досі не зрозуміло, хто є основним гарантом муніципальних праи територіальних громад¹.

Аргументи на користь необхідності створення органу, від­повідального за питання місцевого та регіонального розвитку н Україні, такі:

• по-перше, реалізація адміністративно-територіальної ре­форми потребує наявності єдиного політичного центру, відпо­відального за здійснення реформи (політичне керівництво та ви­конавчий орган з постійним штатом професійних працівників);

• по-друге, здійснення політичної реформи передбачає, крім того, передачу значних функцій у сфері вироблення та реаліза­ції державної регіональної політики від Президента України до Кабінету Міністрів як центрального органу виконавчої влади;

• по-третє, реалізація політики європейської інтеграції як пріоритетного курсу державної політики України потребує ви­конання рекомендації Європейського Союзу створити централь­ний орган виконавчої влади, який би займався питаннями регіо­нального та/або місцевого розвитку.

В Україні розглядалося дві моделі створення такого спеціа­лізованого органу. За першої моделі нове міністерство мало зай­матися підготовкою та реалізацією широкомасштабних реформ (зокрема, адміністративно-територіальної), а також координува­ти вирішення інших питань, пов'язаних з місцевим та регіональ­ним розвитком: житлово-комунальне господарство, будівництво, розвиток законодавства, місцеві фінанси тощо. За другої моде­лі відповідне міністерство мало опікуватися питаннями реалі­зації адміністративної реформи, служби в органах місцевого са­моврядування². На сьогодні в Україні створено Міністерство ре­гіонального розвитку та будівництва, що є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з пи­тань забезпечення реалізації державної регіональної політики і політики у сфері будівництва, архітектури та містобудування, удос­коналення адміністративно-територіального устрою України³.

¹ Батанов О. В. Зазнач, праця. — С. 408.

² Інституційний діалог: допоки не на користь змін // Урядовий кур'єр. — 2006. - 22 вересня.

³ Положення про Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 р. № 750 // Урядовий кур'єр. — 2007. — 6 червня.

Система місцевого самоврядування в Україні включає:

• територіальну громаду;

• сільську, селищну, міську раду;

• сільського, селищного, міського голову;

• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

• районні та обласні¹ ради, що представляють спільні інтере­си територіальних громад сіл, селищ, міст;

• органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради, відповідно до Закону України •• Про місцеве самоврядування в Україні», можуть утворювати -СЯ районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої ииконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади сусідніх сіл можуть і »б'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Добровільне об'єднання територіальних громад відбува-( іься за рішенням місцевих референдумів відповідних територі-альних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна. Вихід із складу сільсь­кої громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади. У містах з районним поділом територі­альні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності.

¹ Як зазначає В. М. Скрипничук, аналіз повноважень обласної ради та їх реалізації дає підстави стверджувати, що віднесення обласних рад до систе­ми місцевого самоврядування є недосконалим і неприродним. У масштабах області самоврядування не може бути місцевим, бо в такому статусі воно мо­же існувати тільки на рівні територіальної громади. Тому доцільно шляхом ннссення змін до законодавства надати обласним радам статус органів регіо­нального самоврядування. При цьому під регіональним самоврядуванням автор розуміє право й реальну спроможність громадян відповідного регіону на основі територіальної самоорганізації вирішувати безпосередньо або че­рез створені ними органи питання регіонального значення (Скрипничук В. М. ()бласна рада в системі місцевого самоврядування в Україні: організація та діяльність: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Національна юридична акаде­мія ім. Ярослава Мудрого. — X., 2001. — С 7, 15—16).

572