18 Глава VIII

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 р. № 17-рп/2002 положення частин 2, 3 ст. 84 та ст. 91 Конституції України щодо участі народних депутатів України у прийнятті Верховною Радою України рішень треба розуміти так, що коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народ­них депутатів України не брали участі у голосуванні. Неучасть певної кількості народних депутатів України у голосуванні не є складовою процесу прийняття рішень Верховною Радою України.

Під час голосування та здійснення іншої діяльності у Вер­ховній Раді України депутат підпадає не тільки під тиск полі­тичних факторів. На його голосування з конкретних питань на­магаються вплинути й інші сили, які іменуються групами тис­ку. У багатьох країнах склалися цілі системи неформального впливу груп тиску на парламентарів. Це явище отримало назву лобіювання (від англ. лоббі — кулуари), оскільки такий вплив здійснюється не в залі засідань, а в кулуарах палат та поза стіна­ми парламенту. У 1946 р. у США було прийнято закон про регу­лювання лобіювання, відповідно до якого лобістська діяльність підлягає реєстрації. У 1987 р. у Конгресі США було зареєстро­вано 23 тис. лобістів¹.

Народний депутат України має право законодавчої ініціа­тиви, яке реалізується у формі внесення до Верховної Ради України:

1)законопроекту;

2. проекту постанови;

2. іншої законодавчої пропозиції (ст. 93 Конституції Украї­ни, ст. 12 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Відповідно до ст. 86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Мі­ністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території

Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. - С 506-507.

419

Законодавча влада в Україні

України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого само­врядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані по­відомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Депутатський запит — це вимога народного депутата, на­родних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка за­являється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Мі­ністрів України, до керівників інших органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власнос­ті, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетен­ції (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Депутатський запит уноситься у письмовій формі народ­ним депутатом, а у випадку, передбаченому п. 34 ч. 1 ст. 85 Кон­ституції України, також на вимогу групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, і розглядається на засіданні Верховної Ради України.

Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комі­тету Верховної Ради України має бути попередньо підтримане не менш як однією третиною від конституційного складу Вер­ховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14.10.2003 р. № 16-рп/2003 положення ч. 1 ст. 86 Конститу­ції України та відповідні положення частин 2, 3 ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України» треба розу­міти так, що направлення запиту народного депутата України, з яким він на сесії Верховної Ради України звертається до орга­нів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, не потребує прийняття рі­шення Верховною Радою України.