446 Глава IX

сування. Укази Президента у теорії конституційного права по­діляють на:

• нормативні укази — це укази, в яких коло суб'єктів, що під­падають під дію положень указу, є невизначеним, а час дії тривалим (тобто якщо хоча б одне з положень акта розрахо­ване на багаторазову або постійну дію). Необхідність прий­няття нормативних указів у повсякденному житті визнача­ється передусім значним відставанням вітчизняного зако­нодавчого регулювання у сфері економіки, соціального і дер­жавного розвитку. Щодо розмежування предмета закону і нормативного указу Президента, то обмеження нормотвор-чої компетенції глави держави полягає у тому, що він не мо­же видавати укази з питань, які вже регламентовані законом чи щодо яких Конституція містить прямі вказівки про те, що вони мають бути регламентовані законом. Крім того, пред­мет і сфера «указного» регулювання мають базуватися на компетенції Президента, яка визначена Конституцією; • ненормативні укази — це укази, в яких визначено коло осіб, на яких поширюється дія акта, статус дії за територією є ло­кальним, а за часом — обмеженим.

Розпорядження — це владний акт Президента, виданий у межах його компетенції, що має обов'язкову силу для фізичних та юридичних осіб, яким його адресовано. Розпорядження мо­жуть бути тривалої дії, а можуть мати разові наслідки для конк­ретного виконавця. Це організаційно-оперативні акти, які мають допоміжне значення в правовому регулюванні діяльності глави держави¹.

Вимоги щодо порядку підготовки та внесення на розгляд глави держави проектів актів Президента України — указів і роз­поряджень — визначені Положенням про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженим Указом Президента України від 15.11.2006 р. № 970/2006².

Акти Президента України, видані в межах повноважень, пе­редбачених пунктами 5,18,21, 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України,

Головатенко В. Зазнач, праця. — С. 14—17. ² Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Прези­дента України, затверджене Указом Президента України від 15.11.2006 р. № 970/2006 // Урядовий кур'єр. - 2006. - 22 листопада.

Конституційно-правовий статус Президента України 447

скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання (це повноваження що­до призначення та звільнення глав дипломатичних представ­ництв України в інших державах і при міжнародних організаці­ях; прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних пред­ставників іноземних держав; головування у Ради національної безпеки і оборони України; прийняття у разі необхідності рішен­ня про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзви­чайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуа­ції — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Ра­дою України; утворення судів у визначеному законом порядку). Таке скріплення називається контрасигнатурою (контрасигну­ванням). Підтримуючи позицію В. Ф. Мелащенка, вважаємо, що де-факто і де-юре контрасигнування має своїм завданням зняти політичну (але не юридичну — Авт.) відповідальність за прий­няті рішення з глави держави і покласти її на особу, що підписа­ла відповідний акт¹.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 106 Конституції України Прези­дент України звертається з посланнями до народу та з щорічни­ми і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. Питання про юри­дичну силу та правову природу зазначених актів Президента є дискусійним у конституційній теорії та практиці. Погляди на це питання зводяться до такого: послання — це нормативний акт, за своєю силою прирівняний до закону; послання — це офіцій­ний документ, який не є нормативним актом, обов'язковим для громадян і посадових осіб, оскільки не містить правової норми; президентські послання мають характер політичного акта з еле­ментами розпорядчих функцій. Вони слугують орієнтиром за­конодавчої діяльності парламенту².

Отже, значущість президентських послань є безспірною, оскільки вони, як і інші акти, направлені на врегулювання кон-

¹ Контрасигнатура // Словник-довідник / Молдован В. В., Мелащен- ко В. Ф. Конституційне право: опорні конспекти. — К.: Юмана, 1996. — С. 210.

² Колесников Е. В. Указ Президента как источник конституционного пра­ ва России // Конституционное развитие России: Межвуз. науч. сб. — Вып. 2. — Саратов, 1996. - С. 12.

448