Глава XI

дження справедливого суду в Україні відповідно до європей­ських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006, процедуру конституційного судочин­ства слід визначити законом¹. З нашої точку зору, таку позицію не можна вважати безспірною, оскільки регламент будь-якого органу є внутрішнім документом, що регулює процедуру його діяльності, а тому має прийматися ним самим. Крім того, наяв­ність права вето Президента України щодо законів може роз­глядатися як форма втручання у внутрішню процедурну діяль­ність Конституційного Суду України, який має бути незалеж­ним у своїй діяльності від впливу будь-кого.

У цілому ж у багатьох аспектах ефективність Конституцій­ного Суду залежить від діяльності органів адміністративної юс­тиції. Оскільки основне навантаження із захисту основних прав і свобод лежить на судах загальної юрисдикції, Конституційний Суд виступає субсидіарним (додатковим) інститутом у меха­нізмі правового захисту².

§ 3. Порядок формування та склад Конституційного Суду України

Способи формування спеціалізованих органів конституцій­ного контролю (тобто конституційних судів та конституційних рад, про відмінності у статусі яких йшлося у Главі 2 «Основи вчення про конституцію») є досить різноманітними. Серед них найчастіше зустрічаються такі:

1. чисто парламентський спосіб, за якого члени зазначених органів обираються парламентом (з різними варіантами такого обрання, якщо парламент є двопалатним) (Німеччина, Угорщи­на, Хорватія, Португалія);

2. формування конституційних судів (рад) вищими держав­ними органами, що представляють різні гілки влади і діють при

¹ Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливо­ го суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затверджена Ука­ зом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006 // Урядовий кур'єр. — 2006. - 24 травня.

² Савчин М. В. Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корець- кого НАН України. - К, 2003. - С 7-8.

Судова влада та прокуратура в Україні. Конституційний Суд України 509

цьому самостійно або спільно (Франція, Італія, Болгарія, Чехія, Колумбія, Словаччина, Австрія)¹.

Відповідно до ст. 148 Конституції України Конституційний < Іуд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційно­го Суду України. Президент України, Верховна Рада України та В'ЇЗД суддів України призначають по шість суддів Конституцій­ного Суду України.

За чисельністю склад конституційних судів (рад) зазвичай невеликий (від 7 до 16). При цьому жодного взаємозв'язку між чисельністю органу конституційної юрисдикції та кількістю на­селення відповідної країни не існує. Так само відсутнє і праг­нення до встановлення обов'язково непарної кількості суддів

(членів)².

Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» Президент України проводить консультації з Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України щодо канди­датур на посади суддів Конституційного Суду України.

Призначеною на посаду судді Конституційного Суду Украї-пи вважається особа, про призначення якої видано Указ Прези­дента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра Украї­ни та Міністра юстиції України.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Су­ду України, який призначався Президентом України, Прези­дент України у місячний строк призначає іншу особу на цю

посаду.

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Су­ду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конститу­ційного Суду України вносить Голова Верховної Ради Украї­ни, а також можуть вносити не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією Про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради Украї-

¹ Маклаков В. В. Конституционная юстиция // Конституционное (госу-і ч" і пенное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая / Отв. їй і Г.. Л. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 666.

' Маклаков В. В. Зазнач, праця. — С. 668.

510