Конституційно-правовий статус президента україни

§ 1. Загальна характеристика інституту президента. Становлення інституту президента в Україні

Президент — це, як правило, одноособовий виборний гла­ва держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом на 4—7 ро­ків¹. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу (з майже 200), решта — має монархічну форму правління, яка характеризується:

• спадковістю влади (хоча в ОАЕ, Малайзії монархи обійма­ють свою посаду на основі виборів);

• довічністю влади;

• відсутністю відповідальності монарха перед народом. Уперше інститут президента виник у США. Іноді він мо­ же бути колегіальним. При цьому встановлюється розподіл пов­ новажень глави держави між колегіальним органом і його го­ ловою.

У колишніх соціалістичних країнах роль глави держави, по суті, виконували постійно діючі колегіальні органи (президії) верховних представницьких органів державної влади.

У літературі з конституційного права вживаються понят­тя «інститут Президента* та «інститут президентства». З нашої точки зору, слушною є позиція С. А. Агафонова, на думку яко­го, інститут президентства — це система правових норм, на-

¹ Хоча, наприклад, президент Швейцарської Конфедерації обирається на один рік, а конституційному праву деяких країн відомий інститут нежит­тєвого президентства (Энтин Л. М. Глава государства в зарубежных странах // Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под рел. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. - М.: НОРМА, 2005. - С. 280-281).

432

Глава IX

правлених на регулювання суспільних відносин, змістом яких є діяльність Президента України як їх суб'єкта (інший дослідник проблеми — В. А. Шатіло — уточнює, що це норми, які регулю­ють порядок виборів Президента України, визначають функції та повноваження Президента України, термін його повноважень і порядок їх припинення, його конституційно-правову відпові­дальність, а також норми, що регламентують діяльність допо­міжних органів і служб при Президентові України¹), а інститут Президента України — це державно-правове утворення в ціліс­ній системі управління суспільством, що складається з найви­щого державного одноособового виборного органу та його кон­сультативних, дорадчих та інших допоміжних органів та служб, наділене конституційно-владними повноваженнями в управ­лінні державою, характеризується єдністю взаємозв'язків з ін­шими державними, а також недержавними органами та гро­мадянами, діяльність якого регулюється системою відповідних правових норм. Причому в останньому значенні термін «інсти­тут» вживається на позначення певного органу чи організації держави².

С. А. Агафонов також висловлює слушну, з нашої точки зо­ру, думку про те, що Президент України є не посадовою осо­бою, а органом держави та частиною державного механізму, тому що тільки держава має виключне право на прийняття законів та інших нормативно-правових актів, обов'язкових для всього су­спільства чи його частини. Різновидом таких актів є укази та роз­порядження Президента України³.

Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів.

Прямі вибори більше характерні для держав з президентсь­кою (за винятком США та Індонезії) або напівпрезидентською формами правління (Росія, Франція, Бразилія, Мексика).

¹ Шатіло В. А. Теоретичні проблеми інституту президентства в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - К., 2005. - С 4.

² Агафонов С. А. Інститут Президента в системі державної влади Украї­ ни: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 2003. - С. 5.

³ Агафонов С. А. Зазнач, праця. — С. 7.

Конституційно-правовий статус Президента України 433

У більшості парламентських республік (Греція, Ізраїль, Че­хія, Словаччина) президент обирається непрямими виборами: парламентом (у зв'язку з чим його влада вважається похідною чи парламенту) або виборщиками, які обираються населенням або спеціальними колегіями, до яких входять представники су­б'єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць (ФРН, Індія, Пакистан, Італія).

Хоча у деяких парламентських державах (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Румунія) президент обирається прямими ви­борами¹.

У декотрих країнах Латинської Америки, Азії та Африки особи, які обіймають посаду глави держави та іменуються пре­зидентами, не обиралися, а були призначені військовими кола­ми та іншими політичними угрупованнями в результаті держав­них переговорів (пронунціаменто)².

Основними цензами, передбаченими конституціями зару­біжних держав щодо президентів, є:

• громадянство відповідної держави (причому у СІЛА, Ко­лумбії, Монголії президент повинен мати громадянство за на­родженням, а не в результаті натуралізації);

• проживання на її території протягом певного часу (не мен­ше 10—15 років);

• певне володіння громадянськими і політичними правами;

• досягнення певного віку (мінімально допустимий — 25 ро­ків). Іноді встановлюється верхня вікова межа перебування осо­би на посаді президента (хоча у демократичних країнах система виборів, як правило, виключає можливість приходу до влади осіб, які через вік не зможуть здійснювати ефективне управлін­ня державою).

У країнах з однопартійною системою необхідною умовою для обіймання поста президента є приналежність до правлячої партії, а в державах з великим впливом певної релігії кандидат па пост президента має сповідувати відповідну релігію.

У деяких країнах існують спеціальні вимоги до кандидата на пост президента: мати незаплямовану репутацію, досвід фінан-

¹ Погорілко В. Ф. Президент України // Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 468—470.

² Энтин Л. М. Зазнач, праця. — С. 265.

434