§ 2. Основи конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим

Автономія — це відносна самостійність територіальних утво­рень у здійсненні державної влади або місцевого самоврядуван­ня у межах певної держави (слід особливо звернути увагу на те, що автономія — це статус, що передбачає певну сукупність прав,

В не територія).

Такими утвореннями, зокрема, є: республіка, область, округ у Російській Федерації; область в Іспанії, Італії; губернія — у Фін­ляндії; окремі регіони (Гренландія, Фарерські острови в Данії )

тощо.

Автономія може бути:

1) державно-територіальним утворенням у складі федера­тивної держави, яке характеризується наявністю певних ознак

¹ Лейбо Ю. И. Зазнач, праця. - С 161-164.

² Кашкин С Ю., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 701.

18 Конституційне право України

шшаш^шшшшашшшшшш

538 Глава XII

держави: власна конституція, свої самостійно сформовані орга­ни законодавчої та виконавчої влади, символи і столиця; тут, по­ряд із загальнодержавними, діють свої закони (політична (дер­жавна, законодавча) автономія);

2) адміністративно-територіальним утворенням у складі уні­тарної чи федеративної держави, яке не має всіх перерахованих вище ознак і поширюється тільки на сферу управління. її пра­вовий статус визначається спеціальним актом (законом, поло­женням) держави, на території якої вона створена (адміністра­тивна, або місцева автономія).

Статус автономії надається окремим частинам держави, які відрізняються від інших історичними, географічними, економіч­ними особливостями, своїм національним складом, соціальни­ми умовами, побутом тощо. В більшості країн надання автоно­мії пов'язане насамперед із децентралізацією управління, у де­яких — з вирішенням національного питання. Автономія означає широку самостійність та ініціативу автономного утворення і його населення у здійсненні державної влади, управлінні місцевими справами, забезпеченні соціально-економічного і культурного розвитку своєї території. Автономія представлена у вищих ор­ганах державної влади країни, де вона сформована.

Автономні утворення є складовою суверенної держави. Ме­жі здійснення ними державної влади та інших повноважень ви­значаються конституцією та іншими законами держави, до скла­ду якої вони входять. Правові акти, які визначають статус ав­тономії, затверджуються або приймаються загальнодержавним законом. Закони та інші правові акти автономних утворень є складовою загальнодержавного законодавства і не мають су­перечити загальнодержавній конституції або іншим законам, а в разі такої суперечності їх дія може скасовуватися. Орга­ни влади автономії втілюють у життя на своїй території за­гальнодержавну політику з урахуванням місцевих умов, забез­печують дотримання загальнодержавної конституції та інших законів.

Свого часу Україна мала автономний статус в адміністратив­но-територіальній структурі Російської імперії (у період Геть­манщини). З 1924 до 1940 pp. у складі України була Молдавсь­ка Автономна Радянська Соціалістична Республіка. В лютому 1991 р. Кримську область України перетворено на Кримську Ав-

іі риюріальний устрій України 539

імну Радянську Соціалістичну Республіку (з квітня 1992 р. —

Автономна Республіка Крим)¹.

І! унітарній державі територіальна автономія є формою де- ік нтралізації державної влади на рівні її адміністративно-тери- ГОріальної одиниці, яка характеризується історичними, геогра­ фічними, економічними, національно-побутовими та іншими іиііівостями. Вона виникає не внаслідок акта самовизначен­ ні! и населення, а надається державою. При цьому воля населен­ ии псиного регіону щодо створення автономії, матеріалізована

I псиній об'єктивній формі (скажімо, місцевим референдумом) ІОЖЄ лише враховуватися державою, але жодних правових на-

| ІІдків не має.

Автономізація областей та інших регіонів не порушує унітар-

уті країни, не перетворює її на федерацію, хоч і відкриває

Простір широкій ініціативі, активній участі регіонів у здійснен­ні инутрішньої політики держави, сприяє найоптимальнішому ін и дпанню загальнодержавних та місцевих інтересів².

У даний час чітко визначилася тенденція зростання числа || гоиомних утворень. Надання автономій все більшій кількості і імшістративних територіальних одиниць може вести до пере- I ання унітарної держави в регіональну, яка займає проміж­ ну панку між унітарною та федеративною державністю. Це ві- и її іражає процес подальшої демократизації влади та її зближен­ ий :і населенням³.

Відповідно до ст. 134 Конституції України Автономна Рес-

II \ 11 піка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в ме- <iwix повноважень, визначених Конституцією України, вирішує Питання, віднесені до її відання. Згідно із Законом України «Про Автономну Республіку Крим» від 17.03.1995 р. Автономна Рес­ публіка Крим є адміністративно-територіальною автономією у і і і.іді України.

Відповідно до ст. 135 Конституції України Автономна Рес­публіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, |Ху приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та

¹ Воронов М. П. Автономія // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: К > С. Шемшученко та ін. — К.: Укр. енцикл., 1998. — Т. 1. — С 23—24.

■' Корнієнко М. І. Автономія територіальна // Юридична енциклопедія: 11 (і т. / Редкол.: Ю. С Шемшученко та ін. — К.: Укр. енцикл., 1998. — Т. 1. — С 24.

^:) Лейбо Ю. И. Зазнач, праця. - С 159.

540