§ 3. Функції і повноваження Президента України

Загальну систему функцій Президента України становлять такі функції¹:

• забезпечення єдності державної влади;

• представництво держави;

• забезпечення державного суверенітету та національної без­пеки України;

• забезпечення реалізації основних прав і свобод грома­дян;

• установча;

• нормотворча;

• кадрова;

• керівництво зовнішньополітичною діяльністю.

При цьому функції забезпечення єдності державної влади та представництва держави властиві тільки главі держави і зумов­люють необхідність існування цього інституту, решту функції можуть мати і інші державні органи.

Повноваження, закріплені за Президентом України для ви­конання зазначених функцій, можна поділити на такі групи:

• державне будівництво;

• нормотворча діяльність;

• забезпечення конституційної законності;

• повноваження у галузі оборони і національної безпеки;

• реалізація гарантій щодо забезпечення прав і свобод гро­мадян;

• зовнішня політика і міжнародні відносини;

• нагородна політика.

Повноваження Президента України у сфері державного бу­дівництва умовно можна поділити на такі групи:

1) установчі повноваження щодо створення, реорганізації та ліквідації органів державної влади (наприклад, відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України утво­рює суди у визначеному законом порядку);

¹ Класифікацію функцій та повноважень Президента України викладе­но за роботою: Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. - С 339-349.

442 Глава IX

2. номінаційні повноваження щодо формування персональ­ного складу державних органів (наприклад, відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших держа­вах і при міжнародних організаціях; вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України по­дання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції; вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генера­льного прокурора України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України; при­значає на посади та звільняє з посад половину складу Націо­нальної ради України з питань телебачення і радіомовлення; вносить до Верховної Ради України подання про призначен­ня на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України; призначає на посади та звільняє з посад вище коман­дування Збройних Сил України, інших військових формувань; призначає на посади та звільняє з посад третину складу Кон­ституційного Суду України);

3. процедурні повноваження щодо існування процедури фор­мування органів державної влади (наприклад, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, вста­новлені Конституцією України).

У сфері нормотворчої діяльності Президент України має та­кі повноваження:

• право законодавчої ініціативи (ч. 1 ст. 93 Конституції Украї­ни). Причому законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України поза­чергово¹;

• право вето (ст. 94, п. ЗО ч. 1 ст. 106 Конституції України). При цьому слід мати на увазі, що Законом України «Про вне­сення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. Президент України позбавлений права накладати вето на закони про вне­сення змін до Конституції України;

Конституційно-правовий статус Президента України 443

• повноваження щодо підписання та обнародування за­конів (промульгація) (ст. 94, п. 29 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

• право призначати та проголошувати всеукраїнський ре­ферендум (п. 6 ч. 1 ст. 106 Конституції України).

У сфері забезпечення конституційної законності Президент України:

• має право звертатися до Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 150 Конституції України);

• зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

• скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

• скасовує відповідно до закону рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та зако­нам України, іншим актам законодавства України (ч. 8 ст. 118 Конституції України);

• має право на відкладальне вето. При цьому в Конститу­ції України не зафіксовано, яким нормативно-правовим актом може оформлятися повернення закону Главою держави на по­вторний розгляд. Практика застосування президентського вето показує, що як організаційно-правова форма останнього висту­пають листи-рекомендації Президента Верховній Раді з обґрун­туванням необхідності зміни тих чи інших положень закону. Організаційно-правова форма повернення Президентом на по­вторний розгляд законів, на які він наклав вето, потребує свого

¹ Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 28.03.2001 р. № 2-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 93 Конституції України (справа про позачерговий розгляд законопроектів), положення ч. 2 ст. 93 Конституції України щодо позачергового розгляду Верховною Радою Украї­ни законопроектів, визначених Президентом України як невідкладні, в аспек­ті порушеного в конституційному поданні питання треба розуміти так, що та­кі законопроекти мають бути терміново включені Верховною Радою Украї­ни до порядку денного її сесії і розглянуті у пріоритетному порядку — раніше інших законопроектів — на всіх стадіях законодавчого процесу відповідно до процедури, встановленої Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.