Глава VIII

Законодавча влада в Україні _^

Після завершення голосування пропозицій Президента України проводиться голосування щодо прийняття закону в ці лому.

У разі прийняття всіх пропозицій Президента України за­кон вважається прийнятим у цілому, якщо за нього проголошу вала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Якщо Верховна Рада під час повторного розгляду частково прийняла пропозиції Президента України і проголосувала за за кон не менш як двома третинами голосів народних депутатів під конституційного складу Верховної Ради, він вважається знову прийнятим з подоланням вето.

Якщо Верховна Рада під час повторного розгляду повністю відхиляє пропозиції Президента України, вона має прийняти цсіі закон у цілому не менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

За рішенням Верховної Ради не прийнятий після повторно го розгляду закон може бути направлений на доопрацювання ді > головного комітету, який не пізніш як у тридцятиденний строк після дня розгляду Верховною Радою цього закону зобов'яза ний повторно внести його на розгляд Верховної Ради. Якщо рі шення Верховної Ради про направлення закону на доопрацю вання до головного комітету не прийнято, він вважається відхи леним.

Якщо після доопрацювання в головному комітеті на пленар ному засіданні Верховної Ради при наступному повторному рол гляді закон не отримав необхідної кількості голосів народних депутатів на підтримку, він вважається відхиленим.

Відповідно до ст. 131 Регламенту прийнятий після повторно го розгляду закон із пропозиціями Президента України оформ ляється головним комітетом (ст. 125 цього Регламенту) і пода ється на підпис Голові Верховної Ради України, який підписує та невідкладно направляє його Президентові України.

У деяких зарубіжних країнах глава держави до підписання закону має право передати його до Конституційного Суду для отримання висновку про його відповідність Конституції. Пре зидент України такого права не має.

Повернення закону Президентом здійснюється ним у про цесі реалізації права вето. Вето (з лат. — забороняю) — це акт,

який зупиняє або не допускає набрання чинності законів та ін­ших нормативно-правових актів (рішень) органів (посадових Осіб)¹. У парламентських республіках та монархіях право вето практично не використовується главою держави, тоді як за пре-шдентських та напівпрезидентських республік це право засто­совується дуже активно.

У теорії конституційного права розрізняють такі різновиди

права вето:

• абсолютне (резолютивне) вето, яке означає, що не підписа­ний главою держави законопроект вважається неприйнятим. Як правило, воно має місце в монархічних державах;

• відносне (суспенсивне) вето (закріплене в Україні) означає, що у випадку відмови глави держави у підписанні законо­проекту він повертається у парламент і може бути повтор­но ним прийнятий, після чого президент зобов'язаний його

підписати.

Крім того, у світовій практиці відоме так зване «кишенькове tu-mo», яке вважається різновидом абсолютного вето. Його за­стосовують у тих державах, в яких неприйнятий на сесії парла­менту законопроект не може переноситися для продовження його розгляду на наступну сесію, а має розглядатися спочатку (наприклад, такий порядок існує у США). У таких державах на кінець сесії приймається багато законів, для того, щоб час, ви­трачений на їх розгляд під час сесії, не було згаяно. Якщо прези­дент отримав законопроект менш ніж за 10 днів до закінчення сесії парламенту, він може просто його не підписати, і законо­проект ніколи не стане законом, якщо не пройде всю процедуру спочатку на наступній сесії парламенту. Тобто президент ніби кладе законопроект у кишеню². Через досить часте використан­ня цього вето у США Верховним судом цієї країни його було визнано антиконституційним³.

¹ Горбатенко В. П. Вето // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: К). С Шемшученко та ін. — К.: Укр. енцикл., 1999. — Т. 2. — С. 353.

² Рыжов В. А., Страшун Б. А. Законодательная власть: парламент // Кон- і і итуционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 549.

* Энтин Л. М. Глава государства в зарубежных странах // Конституцион­ное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л М. Энтина. - Мл НОРМА, 2005. - С. 286.

410