Глава 20. Договір позики, кредитний договір ...

з поверненням суми позики. Проте зазначені умови не є істотними для договору позики, оскільки у разі їх відсутності у договорі пози­ки вони визначаються законом. Так, у разі відсутності у договорі розміру відсотків за позикою він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України). Зазна­чена облікова ставка є платою, вираженою у відсотках, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків завдяки купівлі векселів до настання строку платежу. Вона за ними утримується з номінальної суми векселя і є найнижчою се­ред ставок рефінансування та орієнтиром ціни на гроші (ст. 1 Зако­ну України «Про Національний банк України»)¹. У разі відсутності в договорі строку сплати відсотків вони мають сплачуватися пози­чальником щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 ЦК Украї­ни).

Позичальник також зобов'язаний на вимогу позикодавця, у разі невиконання ним обов'язків, встановлених договором щодо забезпе­чення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення вико­нання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, достроково повернути пози­ку та сплатити відсотки, належні йому відповідно до ст. 1048 ЦК України (ст. 1052 ЦК України).

Зазначені умови також є диспозитивними, оскільки сторони мо­жуть встановити у договорі й інше. Наявність у законі зазначеної норми обумовлена необхідністю забезпечення виконання зобов'я­зань за договорами позики, оскільки у деяких випадках надання позики можливе лише за наявності відповідного забезпечення (на­приклад, надання позики ломбардом виключно за наявності застави майна).

Найбільш поширеними видами забезпечення виконання зобов'я­зання позичальника за договором позики є застава, порука та гаран­тія (ст. 546 ЦК України).

У разі, коли в договорі позики не встановлено інше, якщо пози­чальник, що взяв на себе обов'язок надати відповідне забезпечення та не виконав його (наприклад, зобов'язався укласти договір застави майна, але не уклав його або зазначена у договорі як гарант чи пору­читель особа відмовилася від надання такої гарантії чи поруки), по­зикодавець має право вимагати від позичальника дострокового по­вернення позики та сплати відсотків. Такі самі правові наслідки для позичальника мають місце й у разі втрати забезпечення (наприклад, при загибелі предмета застави чи визнанні судом недійсним договору забезпечення) або погіршення його умов за обставин, за які позико-

¹ ВВР. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

189

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

давець не несе відповідальності (наприклад, погіршення стану пред­мета застави внаслідок його псування або втрата ринкової вартості предмета застави: цінних паперів, біржових товарів тощо).

Водночас у разі, якщо втрата забезпечення виконання зобов'я­зання або погіршення його умов виникли за обставин, за які пози­кодавець несе відповідальність (наприклад, майно було передано позикодавцю в заклад і загинуло або було пошкоджено внаслідок невжиття останнім заходів для його збереження), вищезазначені правові наслідки для позичальника не наступають.

Закон, захищаючи майнові інтереси позичальника від недобросо­вісного позикодавця, надає позичальнику право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількос­ті, ніж встановлено договором (ст. 1051 ЦК України).

Беручи до уваги, що договір позики є реальним договором (тобто вважається укладеним з моменту передачі позичальнику предмета позики), він може бути визнаний судом за позовом позичальника таким, що не укладений, у разі, якщо в суді буде доказано, що гро­шові кошти або речі були не одержані ним від позикодавця. У разі, якщо судом буде встановлено, що фактично позивач одержав від по­зикодавця грошові кошти або речі у меншій кількості, ніж та, що встановлена у договорі, договір буде вважатися укладеним на їх кількість, що була фактично одержана позичальником.

Якщо договір позики передбачав сплату відсотків, вони мають бути сплачені з фактично переданої позичальнику суми або кількос­ті речей, встановлених судом.

Стаття 1051 ЦК України, конкретизуючи загальні норми ст. 218 ЦК України, встановлює, що у разі, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від по­зикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановле­но договором.

Отже, порушуючи вимоги закону щодо форми договору, сторони втрачають можливість використання у суді як доказів свідчення свідків. Однак закон встановлює, що ця норма не застосовується у разі, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодав­цем або під впливом тяжкої обставини. Тобто, якщо договір позики був укладений з порушенням письмової форми, рішення суду у вка­заних випадках може ґрунтуватися на свідченнях свідків для під­твердження того, що гроші або речі насправді не були одержані по-

190