Глава 10 Договір позички

Поняття договору позички. Інститут позички у цивільному за­конодавстві України виник, як і договір позики («тиіиит»), внас­лідок рецепції римського права і ґрунтується на римському догово­рі «соїшпосіаілші», який визначався римськими юристами як дого­вір, за яким одна сторона (позичкодавець) надає іншій стороні (позичкоотримувачу) індивідуально визначену річ у строкове без­оплатне користування із зобов'язанням іншої сторони повернути після закінчення її користування ту саму річ у повній цілості¹. У свою чергу, ЦК України визначає договір позички як договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'я­зується передати другій стороні (користувачеві) річ для користуван­ня протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Каузою (ціллю) договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове безоплатне користування. Договір позич­ки суттєво відрізняється від зовнішньо схожого на нього договору позики, за яким речі також можуть бути передані безвідплатно. Зазначені договори відрізняються таким: по-перше, право власнос­ті на річ у випадку надання речі у позичку зберігається за

¹ Новицкий И. Б. Основи римского гражданского права: Учебник для вузов: Лек-ции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 168-169.

84

Глава 10. Договір позички

її власником (позичкодавцем), а річ передається користувачу у тим­часове користування, водночас як за договором позики річ перехо­дить у власність позичальника; по-друге, предметом договору пози­чки може бути річ, визначена індивідуальними ознаками, а предме­том договору позики — річ, яка може бути визначена родовими ознаками, та грошові кошти; по-третє, за договором позички має бу­ти повернута та сама річ, а за договором позики повертається річ та­кого самого роду; по-четверте, договір позички може бути реальним або консенсуальним, а договір позики може бути лише реальним; по-п'яте, до договору позички можуть застосовуватися норми, що регулюють майновий найм (оренду), а до договору позики — ні; по-шосте, договір позички завжди є безвідплатним, а договір пози­ки може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Як випливає з визначення договору позички, за домовленістю сторін він може бути сконструйований як реальний договір (якщо передача речі збігається з моментом його укладення) або як консен-суальний договір (якщо сторони домовилися, що річ буде передана після його укладення). Договір позички, на відміну від договору майнового найму (оренди), є безвідплатним, відповідно користуван­ня річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це у договорі або якщо це, хоча б і не зазначено у договорі, ви­пливає із суті відносин між ними. Залежно від того, яким буде дого­вір позички (реальним або консенсуальним), він може бути односто­роннім або двостороннім. Так, якщо договір позички буде реаль­ним, він буде одностороннім, оскільки за умови його реальності позичкодавець має право лише вимагати повернення предмета по­зички, а в користувача є лише обов'язок повернути позичкодавцю все отримане за договором. І навпаки, якщо договір позички буде консенсуальним, він буде двостороннім, оскільки обидві його сторо­ни матимуть за ним права та обов'язки.

Беручи до уваги, що найближчим за своєю правовою природою до договору позички є договір майнового найму (оренди), закон ви­значає, що до договору позички застосовуються положення ЦК України, які регулюють договір майнового найму (оренди) (ст. 827). Згідно з цим відносини договору позички, не врегульовані безпосе­редньо нормами глави 60 ЦК України, регулюються нормами глави 58 ЦК України та загальними норми зобов'язального права. Як і в договорі майнового найму (оренди), у разі зміни власника речі, пе­реданої у позичку, має місце правонаступництво, тобто до нового власника переходять права та обов'язки позичкодавця (ст. 770 ЦК України). Перехід права власності на річ, передану у позичку, не є підставою для зміни або розірвання договору позички (ст. 769 ЦК

85

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

України). Винятком із цього правила є договори позички, укладені без визначення строку (ч. З ст. 834 ЦК України), коли в особи, яка стала власником речі, переданої у користування, виникає право ви­магати розірвання договору. Водночас при переході права власності на предмет позички до іншого власника без правонаступництва, на­приклад при конфіскації, реквізиції, до нового власника права та обов'язки колишнього власника не переходять, а договір позички припиняє свою дію.

Договір позички широко використовується у цивільних відноси­нах фізичних осіб, які часто надають одна одній предмети особисто­го користування у тимчасове користування, не отримуючи за це ніякої винагороди. Значно менше цей договір поширений у право­відносинах за участю юридичних осіб.

Правовідносини з безоплатного користування речами поширені у бібліотечній справі (ст. 22 Закону України «Про бібліотеки і бібліотеч­ну справу»)¹, у майнових відносинах між роботодавцями та професій­ними спілками (ст. 43 Закону України «Про професійні спілки, їх пра­ва та гарантії діяльності»)², у майнових відносинах, що мають місце між державними та релігійними організаціями з приводу користуван­ня культовими будівлями і майном (ст. 17 Закону України «Про сво­боду совісті та релігійні організації»)³, у благодійництві (ст. 16 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»)⁴та в інших випадках, визначених актами цивільного законодавства України.

Сторони договору позички. Сторонами за договором позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавцем можуть бути юридич­ні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або їх установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо укладення такого договору відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи (ст. 829 ЦК України).

Позичкодавцем може бути як власник майна, що передається ко­ристувачеві у позичку, так і, за згодою власника, особа, яка здійс­нює управління цим майном.

Оскільки договір позички за своєю природою є безоплатним, зако­ном встановлені деякі обмеження щодо можливості надання майна у позичку юридичними особами. Так, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є засновником, учасником, керівником, чле­ном її органу управління або контролю (ст. 829 ЦК України).

¹ ВВР. — 1995. — № 7. — Ст. 45.

² ВВР. — 1999. — № 45. — Ст. 397.

³ ВВР УРСР. — 1991. — № 25. — Ст. 283.

⁴ ВВР. — 1997. — № 46. — Ст. 292.

86