Глава 19. Договір управління майном

Сутність трасту полягає у добросовісній, кваліфікованій діяль­ності довірчого власника, спрямованій на забезпечення отримання найбільшої вигоди бенефіціарієм. Ці відносини мають будуватися на довірі.

За допомогою інституту трасту на сучасному етапі вирішуються такі проблемні питання, як управління грошовими коштами клієн­та, його цінними паперами, нерухомістю тощо. Послуги з управлін­ня надають професіонали тієї чи іншої сфер. Так побудований інсти­тут трасту в Західній Європі і Сполучених Штатах Америки.

Отже, стародавній інститут, що виник в англо-саксонському «праві справедливості», отримав велике розповсюдження у наші дні. Тому надто привабливим виглядало запозичення цього інсти­туту.

Одна з попередніх редакцій ЦК України розмістила довірчу влас­ність серед речових прав, що, безумовно, викликало. певні запере­чення. Але все-таки «рецепіювати» довірчу власність виявилося не­можливим.

По-перше, в англо-американській системі право власності скла­дається з одинадцяти елементів, куди входить право управління і право на доход (А. Оноре). Це засновано на традиціях прецедентно-го права. По-друге, жоден з учасників довірчої власності не має всієї сукупності правомочностей власника з точки зору континентально­го права, а володіє лише їх частиною. Тобто право власності нібито розщеплюється. Отже, виявити власника у такому складному пра-вовідношенні практично неможливо.

Право власності континентальної системи права розщеплювати не можна — воно або втрачається власником, або повністю залиша­ється за ним. У зв'язку з цим французький правознавець Р. Давід стверджував, що «юристи континентального права завжди будуть бачити інститут представництва там, де англійський або американ­ський юрист бачать довірчу власність».

Проте в інституті довірчої власності як специфічному інституті «права справедливості» міститься універсальна ідея передати майно власника професіоналу, і вона реалізується в нормах про договір до­вірчого управління майном. Довірче управління, на думку Є. О. Су-ханова, — це форма реалізації повноважень власника щодо розпоря­дження, а не встановлення нового права власності на дане майно¹.

Інститут довірчого управління дозволяє бенефіціарію отримати всі вигоди від майна без його утримання та несення витрат щодо його утримання.

Гражданский кодекс Российской Федерации. — М., 1996. — С. 181.

173

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

§ 2. Договір управління майном

Підставою виникнення управління за договором управління є до­говір як юридичний факт.

Договір управління майном не передбачає виникнення права власності в управителя. Управитель має право лише здійснювати повноваження власника, які передає установник управління. Влас­нику (установнику управління) залишається лише писіит іиз — право власності без повноважень.

Юридична характеристика договору управління майном полягає ] також у визначенні цього договору з точки зору основних класи­фікаційних ознак системи цивільно-правових договорів.

Договір управління майном належить до реальних договорів, ! оскільки він вважається укладеним з моменту передачі майна упра­вителю. Цей договір є оплатним. У ньому мають бути зазначені роз­мір і форма плати управителя (ст. 1035 ЦК України). У договорі завжди повинен бути визначений строк управління, тому цей дого­вір є строковим (ст. 1036 ЦК України).

Договір управління майном може бути як на користь його учас­ників, так і на користь третьої особи (вигодонабувача).

У ЦК України договір управління майном віднесено до договорів з надання послуг, але в даній групі слід виділити підгрупу представ­ницьких (посередницьких) договорів, які надто схожі між собою, — договір комісії, договір доручення, договір управління майном. Так, зокрема, у швейцарській доктрині протягом певного часу існу­вав спір про природу довірчих (фідуціарних) відносин, і на думку одних авторів, фідуція — це відомий континентальному праву дого­вір, але інші вважали, що йдеться про договір доручення.

На нашу думку, за допомогою договорів комісії і доручення можна врегулювати відносини більш вузькі за змістом порівняно з договором, спрямованим на управління майном клієнта, особливо коли це стосується управління нерухомістю, контрольним пакетом акцій.

Договір комісії передбачає здійснення комісіонером угод від сво­го імені в інтересах комітента. Договір управління майном передба­чає здійснення управителем не лише юридичних, а й фактичних дій в інтересах вигодонабувача. Тобто він наділений більшою свободою у виборі певної моделі поведінки і реалізації своїх повноважень.

На відміну від договору доручення, в якому повірений здійснює юридичні дії від імені довірителя, договір управління майном пе­ редбачає здійснення будь-яких дій управителем від власного імені. Проте управитель зобов'язаний сповістити всіх третіх осіб про те, що він не є власником, а діє на підставі договору. Щ

174 1