§ 3. Зміст договору простого товариства

Істотними умовами договору простого товариства вважаються дві умови: 1) про поєднання внесків; 2) про спільну діяльність.

Основними обов'язками учасників, що виникають на підставі до­говору простого товариства, вважається внесення внесків і ведення спільно з іншими учасниками передбаченої законом діяльності.

Вклади учасників чітко регламентуються законом. Ними можуть бути не лише майно, гроші, а й професійні та інші знання, навички і вміння, а також ділова репутація та зв'язки.

Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не передбачено договором простого товариства або не випливає із фактичних обставин. Вклади мають бути оцінені. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками, тобто вона здійснюється умовно, без застосування незалежної екс­пертної оцінки.

При веденні спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не вста­новлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. Тобто у до­говорі можна встановити порядок ведення справ. Якщо договір не передбачає ведення справ спільно всіма учасниками (а для цього необхідна згода всіх) або певним, конкретним учасником, то засто­совується загальне правило про можливість і потребу виконання цього обов'язку кожним учасником.

Усі рішення щодо спільних справ приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не передбачено договором простого то­вариства.

Кожний учасник договору простого товариства має право озна­йомлюватися з усією документацією щодо ведення спільних справ

296

Глава 25. Договір простого товариства

учасників (ст. 1136 ЦК України). Вказане право не залежить від то­го, чи уповноважений учасник вести спільні справи товариства.

Правомочність учасника у його відносинах з третіми особами підтверджує довіреність, видана іншими учасниками, або договір простого товариства безпосередньо. Права учасників щодо відносин з третіми особами можуть бути обмежені в інтересах товариства. Проте закон, захищаючи інтереси третіх осіб і всього цивільного обігу, встановлює положення, згідно з яким учасники не можуть по­силатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин щодо ведення спільних справ учасників, крім випадків, коли вони дове­дуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень (п. З ст. 1135 ЦК України).

Особливе значення для регламентації спільної діяльності має ви­значення правового становища майна товариства.

Майно товариства складається з внесеного учасниками майна, яким вони володіли на праві власності, а також виробленої внаслідок спільної діяльності продукції та одержаних від такої дія­льності доходів.

Вказане майно вважається спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спільна часткова власність не виникає щодо майна, яким учас­ник володіє на іншій, крім права власності, підставі, наприклад, як наймач. Також договором простого товариства може передбачатися, що учасник передає своє власне майно у користування, а не у влас­ність.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах ін­ших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учас­ників і є їхнім спільним майном.

Учасники користуються спільним майном за взаємною згодою, а в разі недосягнення згоди — у порядку, що встановлюється судом. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, вирішуються у договорі простого товариства.

Законом передбачено й необхідність ведення бухгалтерського об­ліку спільного майна учасників, який може бути доручено учасни­ками одному з них (п. 2 ст. 1134 ЦК України).

Отже, спільне майно простого товариства об'єднує в собі: 1) май­но, внесене учасниками у вигляді внеску, якщо майно належить уча­снику на праві власності; 2) вироблену продукцію, плоди і доходи.

Розподіл прибутку між учасниками договору здійснюється про­порційно вартості вкладів учасників у спільну справу, якщо інше не встановлено договором простого товариства. Умова про усунення

297

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

будь-кого із учасників від участі в прибутку є нікчемною (ст. 1139 ЦК України).

Кожний з учасників повинен нести спільні витрати, а також від­шкодовувати зроблені товариством збитки.

За загальним правилом порядок покриття витрат і збитків, пов'язаних зі спільною діяльністю, визначається згодою учасників. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільну справу. Нік­чемною буде вважатися умова, яка звільняє будь-кого з учасників від участі у спільних затратах і збитках.

Відповідальність учасників договору простого товариства зале­жить від того, чи є такий договір підприємницьким, чи ні. Якщо до­говір пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності, учас­ники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями. У разі відсутності у договорі мети отримання прибутку учасники будуть відповідати всім своїм майном пропорційно внескам.

За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, відпо­відальність буде солідарною. Зазначені положення ст. 1138 ЦК України є імперативними нормами і не можуть змінюватися догово­ром.

Новий ЦК України регулює порядок звернення стягнення на частку учасника у простому товаристві. Кредитор учасника просто­го товариства має право поставити вимогу про виділ його частки у спільному майні.