1 Покровский и. А. Основньїе проблеми гражданского права. — м., 1998.

² Жилинский А., Рерихт Р. Введение в немецкое право. — М., 2001. — С. 154.

290

Глава 24. Загальні положення про зобов'язання щодо спільної діяльності

Крім загальних ознак, характерних для будь-якої спільної діяль­ності, законодавством визначаються і спеціальні ознаки. Вони зале­жать від тієї форми спільної діяльності, яку обрали її учасники. Як зазначає І. 0. Покровський, «цивільно-правові об'єднання осіб для спільної діяльності мають різні цілі і різний характер, внаслідок чо­го для цивільного права виникає нелегке завдання — знайти для цього розмаїття належні форми»¹.

На сучасному етапі виділяють такі організаційно-правові форми спільної діяльності:

1)спільна діяльність без поєднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність без поєднання вкладів учасників характеризу­ ється наявністю спільної мети і відсутністю вкладів учасників. Тобто учасникам достатньо лише домовитися про спільну діяльність.

У цивільно-правовій літературі такі договори прийнято вважати «договорами про спільну діяльність у широкому розумінні»². Цей вид договору передбачений у ЦК України (п. 2 ст. 1130), але деталь­на його регламентація відсутня.

Такий вид спільної діяльності має місце, як правило, для здійс­нення будь-яких одноразових дій, наприклад, охорона майна кіль­кома власниками, продаж речей, будівництво певного об'єкта, про­ведення ремонту тощо, коли потреба в об'єднанні капіталу учасни­ків відсутня завдяки нетривалості такого юридичного зв'язку або сутності його мети;

2) спільна діяльність з об'єднанням вкладів учасників (ст. 1130 ЦК України). Ці відношення оформляються за допомогою договору простого товариства.

Правовому регулюванню відносин, що виникають на підставі дого­вору простого товариства, присвячений окремий параграф З ЦК Укра­їни. Головною ознакою цього договору, на відміну від попереднього договору про спільну діяльність, вважається об'єднання вкладів його учасників. Просте товариство в юридичній літературі вважається «договором про спільну діяльність у вузькому розумінні»³.

Учасники цивільного обігу використовують договір простого товариства для вирішення завдань, які не передбачають створення юридичної особи. Цей договір є більш універсальний і дозволяє ви­рішувати різні питання, як ті, що пов'язані з одержанням прибут­ку, так і ті, що спрямовані на будь-які ідеальні цілі, регламентува­ти тривалі і разові юридичні дії;

Покровский И.А. Цит. праця.

² Авилов Г. Е. Комментарий к главе 55 // Гражданский кодекс Российской Федера- ции. — М., 1996. — Ч. 2. — С. 561.

³ Там само. — С. 563.

19*3-290

291

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

3) спільна діяльність зі створенням юридичної особи.

Чим більш тривалою є мета спільної діяльності, тим більш до­цільним є надання такому союзу характеру нового «юридичного центру».

З моменту створення даний союз розглядається як самостійний суб'єкт права з особливою правосуб'єктністю. Учасники укладають договір про спільну діяльність, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними для цієї ме­ти юридичної особи¹(п. 2 ст. 87, ст. 1131 ЦК України).

Засновницький договір окремо регулюється відповідними стат­тями 88, 120, 134 ЦК України, якими він є схожий на договір прос­того товариства. Це пов'язано з тим, що засновницький договір ви­ник на підставі договору простого товариства, проте цей договір, на відміну від договору простого товариства, спрямований на створен­ня юридичної особи і зберігає силу до тих пір, поки існує юридична особа, до її припинення. Єдиним власником майна є створена засно­вниками юридична особа, а не самі засновники. Окремо регулюються договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 142 ЦК України) і договір про створення акціонерного товариства (ст. 153 ЦК України).

Зазначені види спільної діяльності, незважаючи на суттєві від­мінності, мають риси, що їх об'єднують. Усі вони належать до бага­тосторонніх консенсуальних угод організаційного характеру.

Деякі вчені звертають увагу на фідуціарність (від іісіисіа — до­віра) зобов'язань щодо спільної діяльності. Зміст взаємовідносин сторін у таких угодах має особливий довірчий характер².

Зокрема, дослідники історії розвитку римської зозіеіаз ствер­джують, що вона виникла на підставі спільності сімейного майна, а саме, серед спадкоємців, які об'єднувалися для спільної охорони свого майна та управління ним. На думку Ульпіана, товариство міс­тить у собі нібито право братства³.

Спільність мети, а здебільшого і об'єднання майна не можуть не ґрунтуватися на довірі. У противному разі зобов'язання зі спільної діяльності не отримали б свого розповсюдження у багатьох країнах світу.

Характерною ознакою зобов'язань щодо спільної діяльності слід вважати мету, що об'єднує учасників, вимагає від них спіль-

¹ ДовгертА. С. Спільна діяльність. Цивільне право. — К., 1997. — Ч. 2. — С. 287.

² Савельев А. Б. Договор простого товарищества в российском гражданском праве// Актуальньїе проблеми гражданского права. — М., 1999. — С. 282.

³ Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого, И. С. Перетерского. — М., 1948. — С. 496.

292