Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

Виняток із цього загального правила становить випадок обме­ження права за рішенням суду, визначеним законом. Отже, норми ЦК України, на відміну від норм ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 243 ГК України¹, взагалі не передба­чають можливості обмеження права клієнта розпоряджатися гро­шовими коштами в позасудовому порядку (зокрема за санкціонова­ною прокурором постановою слідчого, постановою державного ви­конавця або зупинення видаткових операцій за рахунком клієнта за рішенням податкових органів).

Операції за рахунком клієнта, у випадку їх обмеження, віднов­люються за рішенням суду. Як виняток, закон взагалі забороняє на­кладати арешт на кореспондентські рахунки банків або зупиняти операції за цими рахунками (ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Наявність у законі зазначеної норми ви­кликана потребою захисту прав клієнтів банку, рахунки яким від­криваються на кореспондентському рахунку банку.

За загальним правилом, якщо інше не передбачено договором бан­ківського рахунка або законом, банк зобов'язаний сплачувати клієн­ту відсотки за користування грошовими коштами, що перебувають на його рахунку (ст. 1070 ЦК України). Банк має зараховувати суми відсотків на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а як­що такі строки не встановлені договором, — зі спливом кожного кварталу. Розмір відсотків визначається договором, а якщо відповід­ні умови сторонами не встановлені, відсотки сплачуються у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Обслуговуючи клієнта за договором банківського рахунка, банк зобов'язаний зберігати банківську таємницю. Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує клієнту таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Під останньою слід розуміти інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, що стала відомою банку у процесі обслу­говування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріаль­ної чи моральної шкоди клієнту. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зо­крема, є:

1. відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан корес­пондентських рахунків банків у Національному банку України;

2. операції, що були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3. фінансово-економічний стан клієнтів;

Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — Ст. 462.

231

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

4. системи охорони банку та клієнтів;

5. інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6. відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерцій­ної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та ін­ша комерційна інформація;

7. інформація щодо звітності окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8)коди, що використовуються банками для захисту інформації. Зазначена інформація може бути надана лише самому клієнту

або його представникам. Іншим особам, у тому числі органам дер­жавної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть надаватися виключно у випадку і порядку, встановлених ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається банками:

1. на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2. на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3)органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України — на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — підприємця за конкретний проміжок часу;

4. органам Державної податкової служби України — на їх пись­мову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — підприємця за конкретний проміжок часу;

5. спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — на його письмову вимогу щодо здійс­нення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторин­гу згідно із законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6. органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юри­дичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформа­ції, що містить банківську таємницю, має:

1)бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2)бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

232