Глава 15. Договір зберігання

інформацію, вимагати від клієнта надання інформації при її нена-данні, а також відшкодувати збитки, завдані експедиторові таким неналежним виконанням.

Клієнт або експедитор мають право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'я­зана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку з ро­зірванням договору (ст. 935 ЦК України).

Рекомендована література:

Витрянский В. В. Договор перевозки. — М., 2001.

Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів

України від 6 квітня 1998 р. № 457 // ОВУ. — 1998. — № 14. — Ст. 548.

Кодекс торговельного мореплавства України, прийнятий Верховною

Радою України 23 травня 1995 р. // Кодекси України. — К., 2000. —

№ 5.

Повітряний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України

4 травня 1993 р. // Кодекси України. — К., 2001. — № 5.

Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР

// ВВР. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

Глава 15 Договір зберігання

§ 1. Поняття договору зберігання

Договір зберігання є одним із найдавніших різновидів договорів. Ще у Стародавньому Римі мали місце зобов'язання, що виникали з дій для передачі на тимчасове зберігання речей (сіезрозіїшп). Вони були поширені виключно на побутовому рівні і тому носили здебіль­шого фідуціарний (особистісний), а значить, і безоплатний харак­тер. Однак з подальшою комерціалізацією суспільних відносин до­говір зберігання починає виходити зі сфери безоплатності і набуває ознак оплатного договору¹.

У дореволюційному праві відносини зберігання опосередковува­лися договором поклажі. При цьому виділялися не лише загальні положення про поклажу, але й окремі його спеціальні види².

¹ Врагинский М. И. Договор хранения. — М.: Статут, 1999. — С. 35.

Більш детально про регулювання договору поклажі в дореволюційному законо­давстві див.: Мейер Д. И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 1997. — Часть 2. — С. 274-283; Синайский В. И. Русское гражданское право. — М.: Ста­тут, 2002. — С. 438-445; Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. — Тула: Автограф, 2001. — С. 493-503.

!> 3-290

129

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

За часів радянської влади у дію був введений ЦК УРСР 1922 р., що не містив спеціальних норм, якими регулювалися б відносини щодо зберігання. їх регулювання проводилось на підзаконному рів­ні локальними нормами права. Окрім цього, важливе місце відводи­лося не договірним відносинам щодо зберігання, а зберіганню, що випливає із закону.

Уже під час другої кодифікації цивільного законодавства, яка від­бувалась у 1961-1964 рр., питанню зберігання приділялась особлива увага, про що свідчить введення до структури ЦК УРСР 1964 р. гла­ви 36 «Схов». Зокрема, мають місце загальні положення про даний договір, вимоги до його форми, права та обов'язки сторін за догово­ром, а також підстави і розмір відповідальності за порушення умов до­говору.

ЦК України принципово по-новому підійшов до вирішення цього питання. Насамперед на сьогодні договір зберігання має дворівневе регулювання, тобто він окремо врегульовує побутову особистісну сферу цих відносин та окремо — професійну сферу зберігання. У зв'язку з цим законодавець у ч. 1 ст. 936 ЦК України визначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Даний договір покликаний регулювати відносини щодо зберіган­ня у побутовій сфері. Він характеризується односторонністю, без­оплатністю, реальністю та особистісністю договірних зв'язків.

По-іншому це питання вирішується в ч. 2 ст. 936 ЦК України, коли йдеться про відносини зберігання у професійній сфері. Зокре­ма, встановлюється додаткове правило, у разі, якщо зберігачем є особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяль­ності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана йому в майбутньому.

Тут прослідковується двосторонність, оплатність та консенсуаль-ність даного договору, а у разі, коли зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, при­міщеннях) загального користування, договір набуває ще й ознак публічного договору.

Зберігання, залежно від різноманітних ознак, слід поділяти на види: загальне та спеціальне.

Загальне зберігання регулюється загальними засадами про збе­рігання та поширює свою дію на всі спеціальні види зберігання (§ 1 глави 66 ЦК України).

Спеціальні види зберігання мають свої особливості, що витіка­ють зі специфіки діяльності тих осіб, які здійснюють послуги щодо зберігання (§ 3 глави 66 ЦК України).

130