Глава 4. Договір дарування

ні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошо­ву суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, на­дати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обо­в'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними ін­тересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, пра­ва якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

4) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь дару-вальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервіту­ту (проходу, проїзду, прогону худоби тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку. Обдаровува­ний у цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення та­кого права дарувальником. Застосування такого обов'язку не суперечить вищезгаданій нормі ст. 725 ЦК України. Проте сутність правовіднопіення інша. Дарувальник залишає за собою частину пов­новажень власника і не передає право власності в повному обсязі. Да­рувальник у разі виконання договору не отримує зустрічного задово­лення — чогось нового, а залишає те, що йому належало.

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов'язки обдаровуваного, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цієї угоди.

За ознакою безоплатності ґрунтуються й інші, відомі ще з класич­ного римського права якості договору дарування, такі як: безстроко­вість, безповоротність переходу прав, збільшення майна обдаровува­ного, зменшення майна дарувальника тощо, але вони є лише похід­ними від основної ознаки — безоплатності цього договору.

Безоплатність є суттєвою ознакою договору дарування. Ніякі умови щодо надання зустрічного задоволення не беруться до уваги, інакше втрачається сутність цього договору. Застереження щодо зу­стрічного зобов'язання обдаровуваного призводить лише до того, що договір визнається нікчемним.

Проте у науковій літературі існують й інші тлумачення щодо су­ті зустрічного обов'язку, навіть до того, що договір дарування у пев­ній мірі визнається взаємним договором, хоча й безоплатним. Так, наприклад, допускається можливість відчуження будинку з умовою постійного проживання дарувальника в одній із кімнат¹.

Договір дарування за ЦК України — це односторонній договір. З одного боку, потрібна передача дарувальником у дар речі або май­нового права, з іншого, — згода обдаровуваного на прийняття дару.

¹ Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толетого. — М., 1997. — Ч. 2. — С. 120.

43

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Важливим елементом у договорі дарування є зазначення про те, що дарувальник передає або зобов'язується передати у майбутньо­му обдаровуваному безоплатно майно у власність.

Право власності — це абсолютне право, при якому не допускаєть­ся втручання у його здійснення, за винятком випадків, встановле­них законом. Тому неоднозначно тлумачаться норми ЦК України, пов'язані з розірванням договору дарування на вимогу дарувальни-ка (ст. 727).

Розірвання договору дарування вимагає повернення речі дару-вальнику, тобто права власності на річ, яка перейшла у зв'язку з до­говором дарування, тому навряд чи можна безапеляційно відносити договір дарування до ряду договорів, таких, наприклад, як купів-ля-продаж, міна, пов'язаних з передачею майна у власність. Основ­на різниця між ними, з якої витікають особливості договору дару­вання, — це безоплатність договору дарування і можливість втрати обдаровуваним права власності на предмет договору в зв'язку із вчиненням ним злочину проти життя, здоров'я, власності даруваль-ника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, або якщо внас­лідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить іс­торичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (ст. 727 ЦК України). Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровува­ний створює загрозу безповоротної витрати дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність (ст. 727 ЦК України).

Дарувальник, як і продавець, має бути власником майна, що від­чужується. Договір дарування слід відрізняти від односторонньої угоди щодо розпорядження майном на випадок смерті — заповіту. Проблема тут полягає у наявності теорії, згідно з якою дарування не є договором, а лише одностороннім актом, тобто угодою. Проте втілення у законодавстві дістав протилежний погляд, і головний його аргумент полягає в потребі отримання згоди від обдаровуваного.

Отже, ніхто не може щось подарувати іншій особі без її згоди. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої зго­ди, він вважається прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не за­явить про відмову від його прийняття (ст. 722 ЦК України). Наяв­ність узгодженої волі суб'єктів правовідношення — це вже ознака договору. Крім того, ніяк не можна віднести до односторонньої уго­ди консенсуальний договір дарування з умовою передати майно в майбутньому. Отже, договір дарування відрізняється від заповіту — теж безоплатної угоди, тим, що правовідношення дарування — це договірне правовідношення.

Оскільки дарування — договір, він може мати місце лише за жит­тя дарувальника. Договори дарування «на випадок смерті» за чин-

44